НАЗАД У МАЙБУТНЄ ПРО МОЛОДІЖНИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ «РЕФЛЕКСІЇ»-1

В оновлених виставкових залах Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури пройшов І фестиваль молодого образотворчого мистецтва «Рефлексії», організатори якого мають намір віднині проводити його щороку, на зразок кінематографічного фестивалю «Молодість».

Ініціаторами проведення таких виставок стали самі молоді художники. Цього разу зустрілися студенти трьох академій мистецтв — з Вільнюса, Львова й Києва. На відкритті фестивалю молодь вітав академік, директор Інституту сучасного мистецтва Віктор Сидоренко та голова київської організації НСХУ Василь Гурін, який побажав, щоб наступного разу фестиваль став ще авангарднішим і більш насиченим всілякими перформансами й дійствами.

Нове тисячоліття дещо налаштовує на піднесений лад, ніби самі цифри з нулями можуть магічно вплинути на появу справді нових, з нуля започаткованих явищ у культурі. До того ж згадки про авангард на зорі минулого століття ніби шукають аналогій у сучасності. Чи не через цю настирливу вимогливість до появи радикальних змін виникає зворотний ефект? Мова сьогодення якось непомітно стає перенасиченою словами іншомовного походження, які починаються часткою «ре»: ремікс, релакс, реверс і т.п. Вона вказує на повторну або зворотну дію. І назва нового молодіжного руху «Рефлексії» наштовхує на цікаві роздуми.

Як пояснив один з кураторів та учасників фестивалю Микита Кадан, з усіх значень цього слова взято значення «відображення» та «реагування на подразники». Це, власне, можна вважати й творчим кредо покоління, — ніяких надзавдань щодо будівництва «світлого майбутнього» (як у будетлян-футуристів), міфологізації ідей, а, скоріше, такий собі художній позитивізм: побачив, відчув і створив.

Автоматизм швидкого реагування зустрічається у багатьох роботах експозиції, для яких характерними є недбалість «bad painting» та поверховість погляду, притаманна споживачеві коміксів, мультиків тощо. Так, демонстративно підкреслена антиакадемічність у стилізованих під дитячо-тінейджерський малюнок графіка А.Якубенко «Вітьок, Мітьок», живопис О.Сусленко «Мікі Маус» і В.Кузнєцова «Спейсмен», інсталяція Р.Торемби «Колобок».

Подекуди така стилізація стає засобом самоствердження у роботах І.Небесника «Пацани», «Верхній брейк», А.Недуди «До танцю». Імпонують молодим художникам і прийоми трансавангарду з його «накрученим» живописом та нагромадженням несумісних смішних персонажів. Так, на картинах О.Трофименко стрибають балерини у білопінних пачках серед екзотичних тварин Африки та Індії, у Л.Хоменко життєрадісний негр грає роль відомого літературного героя («Дід Масай і зайці»). К.Гнилицька вдало використовує побутові предмети у грі зі змістом («Втеча з шафи»).

Гра та іронія не заважають бачити реалії життя, від яких іноді охоплює жах. От нерухомо сидять два чолов’яги у чорних в’язаних шапочках, ніби навіки прикуті до столу з пляшкою, чи ж потрібен їм «третій» — тобто глядач, чи вже нічого на світі їм не потрібне? (І.Михайлів. «Ранок», «Вечір»). Стіна на картині Гриньова «Тіні» геть вкрита лайливими написами, бо хтось же, мабуть, винен у тому, що «життя не вдалося». Безрадісні, але сповнені внутрішньої напруги сцени виробничого процесу обробки м’яса та його споживання стали темою робіт В.Харкевича «Птахофабрика», «Сім’я». Складні стосунки між людиною і соціумом відбито на рівні індивідуальної символіки у живописі М.Кадана («Маленький вершник»,«Двоє»). Філософічно створена інсталяція Д.Олександровича «Біля Древа Пізнання», де замість фарб «працюють» деревина, яєчна шкаралупа й плоди гранату.

Вільнюська художня молодь по-своєму «рефлексує» на «подразнення» часу, загалом менше уваги приділяючи кольору і більше — аналітичності. Лаконічні чорно-білі фото серії «Знаки життя» К.Якінявічюте, де існування людини вгадується за жестами манекенів, полиску годинників та іншого оточення. Знакові роботи Ю.Чистякова («М’яка посадка»), Е.Вілуліте («46—27»). На звичайних білих ватманах темними фломастерами складено цикл «Прикмети» В.Ванагіса, де химерно переплітаються схеми, ескізні замальовки із зображенням людей різних часових та соціальних пластів. А от вітражні портрети Ю.Міндаугаса відзначено високим професіоналізмом — технічні, яскраві й виразні.

Загадкові й витончені роботи О.Ковальчука («Тракай», «Легенда»). Романтичні й багатопланові роботи М.Гринюк (колаж «Як на небі, так і на землі», живопис «Пісня про дощ», об’єкт «Замок»). Поезією дихають спокійна графіка Л.Наконечної, Т.Ковача, Д.Рубана , задумливий живопис М.Німенко, С.Горобенко. Несамовитою експресією розбігаються фарби у нефігуративах К.Троценко, А.Маженайте та ін.

Однак деякі роботи все ж таки нагадують, що художники — саме студенти, і вони вчаться на традиційних жанрах. Тут і вправні «Ню» Н.Журавльової, і соковиті натюрморти Т.Ягодкіної, і класичної краси пейзажі Д.Гуріна.

На мій погляд, краще «назад у майбутнє» ніж «вперед у минуле», що означає лише тішити себе ілюзією прогресу, насправді повторюючи старі помилки. Приваблює відвертість молодого покоління, яке так чи інакше, нехай «реверсивно» та «рефлективно», простує все одно вперед.