ПРОЗОРА ПЕРЕГОРОДКА МІЖ КУЛЬТУРАМИ

III Міжнародний арт-фестиваль у Магдебурзі — мало не єдиний у Німеччині, куди із задоволенням запрошують художників Східної Європи й Азії. Гасло нинішнього року «Сигнали» об’єднувало твори 80 представників із 12 країн. Чарівна усмішка організатора фестивалю Галини Брігер об’єднувала ще більше, створюючи дружню атмосферу тусовки, хоча мистецтво вперто сигналізувало про інший, неосяжний і тривожний світ.

Сучасне мистецтво полюбляє великі простори, де вшир розгортаються акції та перформанси, а вгору виростають об’єкти. Квадратні метри експозицій, розміщених у різних куточках і спорудах на території культурного центру та природного заповідника Ельбауенпарку, щедро оплатили спонсори, які радо скидали наліт високопоставленості, спілкуючись із богемою. Адже фестиваль від простої виставки й відрізняється підвищеною подієвістю, можливістю незвичайного спілкування, проголошення декларацій. Утім, самі твори мистецтва і є основними проголошеннями, заради яких митці добиралися в далеке місто східної Німеччини з різних країн.

Більшість презентацій арт-проектів відбувалися у величезному добре обладнаному приміщенні з прозорим дахом (де отвори автоматично прикривалися під час дощу), на відміну від попередніх років, коли для фестивалю орендували занедбані фабрики. Втім, на стиль виставлених творів це ніяк не вплинуло.

Ось іде важкою шаркаючою ходою молодий художник, порушуючи тишу залу стукотом древніх дерев’яних черевиків із загнутими догори носаками розміру так п’ятдесятого. Його скуйовджені волосся й борода, мабуть, ніколи не стриглися. За ним дріботить босоніж ровесник, вбраний, правда, у дорогий смугастий костюм, хоч і на голе тіло. Це представники німецької арт-групи «SHP-Europa» підходять до своїх експонатів, аби пояснити їх значення.

Пожовклі аркуші з записами, що досі стояли бездиханними, макет місцевості, на кшталт архітектурного, із зеленими мочалками замість дерев і маленькими лялечками, жваво заграли відблисками запаленого полум’я. Підливаючи олії у вогонь шаманоподібними жестами й бурмочучи алхімічні премудрості, художники поступово доходили до екстазу, до крику, що сталося саме під час закидання тирси до скрипучого дерев’яного млина, який перемолов її на порох. Глядачі спантеличено аплодували цьому перформансу, який відкидав Європу на сотні років назад, полегшено вдихаючи ілюзію повітря, позбавленого наслідків відкриттів Ейнштейна, Оппенгеймера та інших умів ХХ століття.

На підлозі в центрі залу розмістилася, точніше «розлилася», інсталяція М.Ландена (Німеччина) «Нафтова пляма». Не можна не поспівчувати зусиллям людської фігури, що намагається викараскатися з-під блискучої чорної плівки, яка лаконічно уособлює всі екологічні катастрофи сучасності.

Творчість більшості німецьких митців вирізняє підвищена соціально-політична спрямованість, особливо групи «MACHTFRIEDEN» («Роби мир»), створення якої стало реакцією на теракт 11 вересня 2001 року в США. Ініціатор групи Петра Блюме зачитує відозву до художників приєднатися до їхнього руху боротьби з тероризмом, що, швидше, скидається на формування повстанських рядів. У списках уже понад двадцять імен художників, що працюють у різних жанрах на одну тему. Плакат «NO WAR» («Ні війні»); перформанс на відкритті фестивалю, де довго, під музику, у червоному світлі, загримована фігура театралізовано зображала марність зусиль скласти з кубів людину, яка постійно розвалювалася; інсталяції з муляжами закривавлених іракців і просто закривавлених голів без національності; обличчя з зашитими ротами й інші зображення насильства — усе це наче відлуння всіляких засобів масової інформації. Але хіба може публіцистика замінити мистецтво? Чи не вийде так, що ненависть до терористів витіснить із душі миролюбство, на основі якого тільки й можна «робити мир»? Та й яким чином констатація зла може привести до добра?

Чуття міри у співвідношенні форми та змісту, суперечки про що не вщухають ні в часі, ні в просторі, безумовно, і є каменем спотикання в мистецтві. І тут, на фестивалі, не бракувало різнопланових робіт, цікавих у порівнянні і мистецтвознавцю, і глядачеві.

Високою образотворчою культурою вирізняються фотоінсталяції Н.Монталбетті (Італія), учениці знаменитого авангардиста Ж.Дюбюффе. Газетні й журнальні цитати, які вона використовує, слугують лише засобом для створення образу великого міста, де «тоне» й намагається «виплисти» людська особистість. «Загинула азіатська жінка в коричневому пальті...» — прикмети жінки для тих, хто назве її ім’я, тиражуються всіма мовами світу. Бачачи на фото згаслий погляд безіменної, розумієш, що такої уваги, як зараз, їй бракувало за життя, ніхто не знав її імені й ніколи не назве ніякою мовою. О, це коричневе непоказне пальто! Воно лежить на тій самій полиці, що й «Шинель» М.Гоголя.

Чуйний і уважний погляд, споглядальніcть і аналітичність притаманні багатьом працям нідерландських художників. Й.Туберген вважає за доречне ставити запитання, а не виносити остаточні рішення. У своїй творчості (графіка, друк, інсталяції) вона завжди залишає місце уяві глядача. Мандруючи світом, мисткиня збирає свідчення про значимі події (фото, малюнок), які потім розробляє в ательє. Її тривожать роз’єднаність і конфліктність між людьми, що матеріалізуються як стіни й перешкоди, а вікна та двері в її творчості — як можливість виходу, контакту. Ну як тут не згадати про дивовижне світло, що ллється з вікон у кімнатах Вермеєра Дельфтського, і не побачити тут спадкоємність голландської традиції! Скромна велич «малих Голландців» відчувається й у чорно-білих фото Ф.Ейка, і в аналітичній графіці Р.Кемпена, хоча його візуальний ряд опосередкований сучасним телебаченням та поліграфією. Е.Райк у своїх інсталяціях, фото, кераміці, радше, виявляє пустотливість і теплоту, притаманні роботам Стена й Остаде.

Українською традицією небезпідставно вважається гумор, яким нерідко супроводжуються навіть складні роботи. Проект кінетичних об’єктів «ANTE FACTUM» А.Твердого, філософську основу якого обгрунтував куратор О.Лагутенко, приваблював гармонійним поєднанням ігрових та узагальнено-абстрактних складових. Авторський проект фотоінсталяцій «Сигнали неточного часу» Є.Голуб, присвячений переосмисленню історії, стосункам особистості й суспільства, розігрувався як драма з елементами фарсу, в якій брали участь вожді тоталітаризму Сталін і Гітлер, а також прості діячі історії, взяті з сімейного фотоальбому. Архаїкоподібна скульптура В.Наконечного, емоційно стриманий живопис В.Мельника, ритмічна серія фотографій Л.Наконечної та інші праці наших майстрів можна назвати цілком діалогічними, порівнянними з творами західних авторів.

І все-таки Схід і Захід, як і раніше, розмежовує якась перешкода, якій навіть було присвячено інсталяцію на озері в Ельбауенпарку: дві білі половинки, наче земні півкулі, плавають з обох боків прозорої, місцями лискучої плексигласової пластини. Якщо художник встановлює між нами таку перешкоду, хай і прозору, то про інше — «непросунуте» — населення годі й говорити.

Хоча є й такі, хто не хоче бачити перешкод. Про це — акція німецького художника М.Вернера «10000 парасольок для Європи»: роздані на фестивалі парасольки планується будь-де дружно відкрити о 12 годині 1 травня 2004 року (у день приєднання до ЄС нових країн). Особисто Вернер нічого проти України не має, і на тому спасибі.