Національний символ чи запозичення?

20 травня, 2021, 08:50 Роздрукувати
Відправити
Відправити

На захист вишиванки від гібридної загрози

Національний символ чи запозичення?
Зразок вишивки © Фото, надані автором

Усі країни мають власні національні символи, які дуже різні, що й природно. Є серед них і предмети одягу, зазвичай з історичного костюма, — кілт у шотландців, ковбойський капелюх в американців, а в українців це вишиванка. Вишивка на одязі була й частково залишається надзвичайно популярною у світі, проте саме в українського народу вона перетворилася на один із національних символів. При цьому в Україні вишиванка досі, на відміну від того ж кілта, носиться в повсякденному житті й зазнає модифікацій. Людям інших національностей дуже подобається вишивка на одязі українців, і часто доводиться чути, що, на жаль, у них немає такого прекрасного звичаю прикрашати сучасний одяг вишивкою.

Група людей на фоні церкви
Група людей на фоні церкви
Фото, надані автором

Однак останнім часом з’явилися публікації, які навряд чи можна кваліфікувати інакше ніж намагання їхніх авторів кинути тінь на вишиванку. Можливо, вони це роблять і несвідомо, проте впадає в око збіг у часі таких дій з іншими спробами дискредитувати ті або інші символи чи події, котрі відіграють важливу роль у формуванні історичної пам’яті української нації. Об’єкти ці зовсім різні — від борщу, за який розгорнув справжній бій невтомний Євген Клопотенко, і шароварів, що декому не дають спокійно жити, до проблеми Бабиного Яру. Цікаво, що такі спроби збігаються в часі з гібридною війною проти України.

Головними тезами новітніх критиків є: 1) основою для сучасної вишиванки послужила виключно селянська вишивка; 2) з’явилася вона на вбранні селян лише наприкінці XVIII, а то й на початку ХІХ ст.; 3) сталося це в результаті сліпого наслідування вишивки козацької старшини; 4) старшина теж скопіювала її в інших народів. Наприклад, Яків Гордієнко у книжці, присвяченій українським історичним міфам, пише про вишивану сорочку як елемент національного вбрання, «яке завжди є сільським за походженням». Вишивку ж суспільно-політичної еліти, за радянською традицією, не варто брати до уваги, адже то були «експлуататори».

Жінка з півнем
Жінка з півнем
Фото, надані автором

У намаганні довести, що українська вишиванка з’явилася пізно, та ще й у результаті сліпого наслідування, особливу активність виявляє етнологиня Оксана Косміна. Останнім часом вона, віддаючи перевагу популярним публікаціям і виступам у ЗМІ, а не власне науковим статтям (чи не тому, що так можна обійтися без точного цитування джерел?), для декого з журналістів перетворилася на всезнаючого гуру в питаннях походження й історії української вишивки на одязі. Досить поглянути на назви взятих у неї Людмилою Грубник («Факти ICTV») та Віталієм Ляскою (zaxid.net) інтерв’ю: «…етнолог розкрила значення орнаментів і кольорів»; «Правда і вигадки про українські вишиванки. Оксана Косміна про історію вишиваного одягу» тощо. Зацитую, щоб не бути голослівним: «Вишивка на сорочках у сільському костюмі українців з’явилася не раніше кінця ХVІІІ століття» — це з недавнього інтерв’ю Грубник, хоча ще 2008 р. Косміна у книжці про традиційне вбрання українців відносила її появу до періоду «не раніше середини XVIII ст.». Теза ж про більш ранню появу вишивки нею безапеляційно зараховується до «міфів». Вишивку на одязі «українських селян» авторка пояснює запозиченням її на Лівобережжі від нащадків козацької старшини. «Тут у кін. ХVІІІ — на поч. ХІХ ст. … сільські вишивальниці переймали з панських вишитих речей орнаментальні сюжети, техніку шиття, місця розташування декору» (матеріали конференції в Санкт-Петербурзі, 2011 р.). А доти, на її думку, «одяг декорували ткацтвом», адже, мовляв, селяни стали вишивати його, «коли з’явилися доступні матеріали та інструменти для вишивки в сільському побуті» (інтерв’ю Ляски та Грубник). Згаданий Гордієнко додає аргументів: «…вишите вбрання за тих часів вважалося розкішшю, оскільки його виготовлення займало багато часу і потребувало фахової підготовки, а голки та нитки відповідної якості були досить дорогими». А ще киває на «важку щоденну працю» та курні хати, де «для вишивання елементарно не вистачало світла».

Дві жінки в традиційних строях
Дві жінки в традиційних строях
Фото, надані автором

Тут слід зазначити, що в аборигенів європейської Півночі, Сибіру і Північної Америки здавна побутувала складна вишивка — оленячим волосом, рослинними волокнами, розщепленими голками дикобраза. І ні про яке ткацтво ці мисливські народи не знали. А умов вишивання в не менш курних ярангах, чумах, вігвамах не порівняти з такими в українських хатах. Та й не були настільки пригнічені тяжкою працею українські селяни аж до кінця XVIII — початку ХІХ ст., поки існувало Дике Поле з його вільними землями, куди селяни втікали, щойно пани десь на Волині чи Галичині починали їх утискати. Але й серед елітарних верств Русі-України, на думку Косміної, вишивка на одязі була, фактично, скопійована з зарубіжних зразків. У часи Київської Русі «їм привозили з Візантії візерунчаті тканини, ткані стрічки», пізніше джерелом запозичень стали країни Західної Європи: «Це були спроби імітувати модні вишивки європейського зразка» (інтерв’ю Грубник). Як бачимо, йдеться лише про «спроби імітувати» європейські вишивки.

Молода сім’я з дитиною в колясці
Молода сім’я з дитиною в колясці
Фото, надані автором

Тим часом, виявляється, теза про запозичення зразків вишивки на одязі і українською елітою, і простолюдом зовсім не нова. Про це ще на початку ХХ ст. писали такі вчені як Олександр Міллер, Петро Савицький, Вадим Модзалевський, Олена Пчілка, пізніше — Євгенія Спаська, а нині Віра Зайченко. Процитуймо, наприклад, Модзалевського (1918): «…українська старшина… вивозила зразки їх (вишивок. В.Б.) з-за кордону у свою отчизну. Тут вони перездіймалися спочатку руками панночок та паній… А потім, потроху, наймані й підневільні працьовниці… проклали далі шляхи для більш вже широкого розповсюдження вишивок в народніх колах».

На вплив же Візантії в часи Київської Русі тоді ж вказували Федір Вовк з українських та Любор Нідерле з чеських учених. Проте цих своїх попередників, яким слід би віддавати належне, пані Косміна чомусь не згадує. Не смію припустити, що вона чинить так свідомо, претендуючи на чужі лаври, проте якщо й не знає їхніх праць, то це не робить честі відомій науковиці. Причому зазначені вчені зовсім не писали про сліпе запозичення вишивки темними українцями від інших народів. У багатьох працях вони показують, що це було тільки переймання цікавих для українців зразків від сусідів задля вдосконалення власної вишивки. Таке запозичення, як зазначив Савицький ще 1914 р., «не можна звести до простої формули рабського наслідування», а сучасна вчена Тетяна Кара-Васильєва пише: «Це був творчий імпульс, який стимулював розквіт самобутньої культури».

Жінка з великоднім кошиком
Жінка з великоднім кошиком
Фото, надані автором

До речі, чи не вплинув на наших «скептиків» російський мистецтвознавець Володимир Стасов, який ще у 1870-х роках доводив, що російська вишивка була всуціль запозичена в сусідніх народів? Слід додати: джерела донесли свідчення побутування вишивки на одязі українців задовго до середини — кінця XVIII ст. При цьому зважмо на їхню специфіку: стосовно побутових речей з вишивкою до XVI–XVIІ ст. докладних записів шукати марно. Адже Середньовіччя — це період, коли навіть серед еліти панувала усна комунікація, і такі незначні, з погляду тодішніх людей, речі як вишивка не варті були паперу. Археологія ж надолужити може далеко не все, зважаючи на погане збереження в ґрунті тканини та на руйнівні війни. Отож, у Луцькій замковій книзі за 1561 р. в реєстрі пограбованих у Павла, служебника (тобто слуги) князя Ярослава Федоровича Сангушковича речей названо «кошул коленских (сорочок з кельнського полотна.В.Б.) пять, три шолком вышиваных», а в документі 1563 р.: «Дванадцатъ кошуль коленскихъ, шолком вышиваныхъ». Під 1583 р. у Житомирській ґродській книзі читаємо, як пані Тетяну Воронину в дорозі пограбувала Оксиня Єрмолина, що забрала «кошулек коленских, шитых шолком, чотири».

Весільне фото дівчини з букетом
Весільне фото дівчини з букетом
Фото, надані автором

Як підкреслюють антропологи Франц Боас і Альфред Кребер, найширші запозичення повсякчас характерні для всіх культур. Але запозичувані реалії обов’язково адаптуються до нового культурного ландшафту й органічно поєднуються з автохтонними елементами, роблячи культуру унікальною. Саме так було і є з вишивкою на одязі. Вона, до речі, як довели вчені, здавна побутувала, практично, в усіх народів, що мали одяг, на якому можна було вишивати, адже виконувала важливу знакову функцію. Це ж стосується українців та їхніх предків. А щодо критиканства в дусі модного постмодернізму — згадуються слова українсько-італійської літературознавиці Оксани Пахльовської, що «постмодерністська свідомість, некритично прищеплена до українських реалій, породжує не «плюралізм дискурсів», а пласко зводить можливі «дискурси» до впертої боротьби проти власної культурної та політичної історії».

Більше статей Василя Балушка читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК