Napster: ВІДСТРОЧКА ВИРОКУ ЧИ ПЕРЕМОГА?

Завершився ще один раунд судової битви між RIAA (Асоціація записувальної індустрії Америки) і Napster — фірмою, що надає найбільш масовий сьогодні сервіс з обміну музикою (і вже не тільки музикою). На перший погляд, усі «залишилися при своїх»: Napster, хоч і отримав від окружного суду наказ згорнути сервіс, вчасно встиг відвоювати право працювати до завершення розгляду у федеральному апеляційному суді; RIAA отримала «перемогу» у позові й саме тим нібито підтвердила обгрунтованість своїх претензій, а публіка отримала свій заряд адреналіну і можливість голосно обуритися або підтримати (кому що більше до вподоби — демократія!) ту сторону, яка зуміла завоювати більше паблісіті.

Але так здається тільки на перший погляд. Якщо процес RIAA—MP3.com, який завершився нещодавно, привів до, практично, «сухої» перемоги Індустрії — власники «мережевого магнітофона» тепер змушені сплачувати по півтора цента за кожне збереження будь-яким клієнтом MP3.com музичного треку і по третині цента за кожне прослуховування, то в ситуації з Napster справа значно гірша для прихильників стягування плати за кожен рух покупця. По-перше, небувале розпалювання пристрастей набуло найширшого розголосу: сьогодні, напевно, не знайдеться жодного аматора музики, який не чув би про «замучений акулами капіталізму безкоштовний сервіс», та й прямих клієнтів у нього стало вже понад 20 мільйонів (порівняйте з 1244 користувачами на момент подачі позову). По-друге, на хвилі популярності з’явилися відкриті його аналоги, як самостійні (наприклад, Gnutella — повний функ- ціональний аналог Napster, який, проте, працює без серверів, відповідно, без технічної можливості його закрити), так і сумісні з Napster, як, приміром, OpenNap — сервер, доступний для кожного, хто бажатиме, і здатний розміститися у будь-якій точці світу, природно, поза юрисдикцією будь-кого, хто намагається його закрити. Разом із ще одним безплатним продуктом під назвою Napigator (комбінація з Napster і Navigator), «що вміє» шукати працюючі сервери в Мережі, система безплатного обміну файлами (не обов’язково музичними: із технічного погляду, музика, фільми, книжки, комп’ютерні програми — це якісь «шматки інформації») стає «непотоплювальною» навіть у випадку остаточного і безповоротного закриття Napster’а.

Ідея «пішла в маси», і навіть спроби «повернути» Napster у русло комерції (онлайнова музична компанія EMusic уже веде переговори з Napster про співробітництво, зокрема в упорядкуванні списків можливих клієнтів з урахуванням їхніх музичних смаків) уже не зможуть протиставити нічого істотного навичці кількох мільйонів користувачів Мережі безплатно обмінюватися всім, що їм подобається. Рішення окружного суду про закриття Napster призвело, практично, тільки до зростання популярності таких сервісів: сайт Napster посів 19-те місце у світовому «табелі про ранги» з відвідування, випередивши навіть усесвітньо відомий онлайн-магазин Amazon, а його колеги були змушені навіть на кілька годин припинити надання послуг через необхідність терміново підняти потужність устаткування. Так, Scour Exchange (ще один сервер, який забезпечує обмін музикою і фільмами), при звичайному рівні припливу нових користувачів — 300—800 чоловік на тиждень, був змушений мати справу з 10 тисячами «неофітів» лише протягом одного дня. Впродовж години після оголошення рішення суду про майбутнє закриття Napster на сервери AOL, які поширюють розподілену пошукову систему Gnutella, звернулося понад 30 тисяч бажаючих отримати цей пакет.

Джин із пляшки вже випущений, і RIAA чудово розуміє, що навіть якщо їй і вдасться впоратися з централізованими сервісами типу Napster, від розподілених їхніх аналогів у них болітиме голова не менше, але, за словами генерального консула RIAA Кері Шермана, «ми бодай не будемо свідками нових клонів Мережевих компаній, які будують свою роботу на викраданні авторських прав». Тобто — питання про припинення вільного поширення музики й інших об’єктів авторського права вже не ставиться, боротьба йде тільки за те, щоб на цьому поширенні не можна було заробити. Що ж, напевно, це теж певною мірою втіха, і, можливо, вона також має право на життя, хоча й дуже схожа на відомий принцип собаки на сіні, або українською — «і сам не гам, й іншому не дам»...