НА ВАРТІ КИЇВСЬКОГО ТЕКСТУ

У тому, що київський текст існує, ми переконалися давно. Вже описані і проаналізовані його «наріжні камені». Але над знайомим і звичним фундаментом підіймається вельми туманна будівля, свого роду ліс символів, у якому неможливо розрізнити окремі дерева. Питаннями вивчення київського тексту зайнялися періодичні видання. Приміром, міжнародний науковий журнал «Collegium».

Останнім часом «Collegium» став одним з поборників київської міської міфології. Головний редактор журналу — доктор філософських наук, професор кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ю.Павленко взяв курс на вивчення духовної традиції української столиці, але в цьому разі ми маємо справу не стільки з вивченням, скільки з упорядкуванням і структуруванням міфу про місто — добре, що матеріал під рукою в редакційної колегії великий і з кожним днем зростає, як на дріжджах.

Сама редколегія вважає, втім, що «тема київської культури, як і культури інших давніх великих міст, багатогранна і невичерпна, має незліченні філософські, літературознавчі, мистецтвознавчі, історичні, археологічні та інші аспекти». А, отже, настав час зайнятися нею.

Структурувати й упорядкувати київський текст — усе одно, що писати мемуари. Над «правильними» мемуарами Надії Мандельштам завжди нависатимуть провокаційні «Петербургские зимы» Георгія Іванова або отрутні одкровення Емми Герштейн. І тому, хоч би скільки говорилося зі сторінок «Collegium» про те, що Київ перебуває «під сигнатурою Софії», разом з цим міфом завжди існуватиме альтернативний — про «лігвище Змієве».

В основі міфологічних побудов «Collegium» лежить «сигнатура Софії». «Лігвище Змієве» лише згадується, але до уваги не береться. Похмурих пророцтв на адресу міста також ніхто не виголошує. Якщо життєздатність петербурзького тексту підживлюється знаменитим «Быть пусту месту сему», то на адресу Києва висловлюються лише добрі побажання. Отже, місто відіграє в споконвічній полеміці між Петербургом і Москвою приємну роль «золотої середини».

«И высокое имя Софии () На тебе, как Господня печать... » — ці слова, сказані поетом Георгієм Раєвським зовсім з іншого приводу, автори «Collegium» і, насамперед, С.Кримський і Ю.Павленко у своїх міфологічних побудовах відносять до Києва. У статті «Софийная основа сакральной топографии древнего Киева», що відкриває №11/2001 «Collegium», йдеться про те, що місто наше «можна розглядати як семіотичну систему, своєрідний текст, що кодує мовою матеріально-просторового середовища уявлення про софійну, натхненну і просякнуту найвищою мудрістю ойкумену».

А як бути з альтернативною міфологією, з «неправильними мемуарами», про які з гнівом кажуть, що їм вірити не можна, але які все-таки читають? «Софія сяяла над містом і освячувала його, але поволі, знизу проступала і нечиста сила», — поспішають додати С.Кримський і Ю.Павленко. Звісно, те, що «проступає помалу» в київському тексті, як і повинно бути, гармонізується найвищим, софійним. І саме це найвище, як «сигнатура Софії», і цікавить авторів журналу.

До речі, і згадуваний вище №11 за 2001 рік вибудований «софієподібно». Спочатку «Софийная основа сакральной топографии древнего Киева» С.Кримського і Ю.Павленка, потім — «Истоки универсализма философии Н.Бердяева» покійного С.Бураго, а в розділі «Рецензії і відгуки» левова частка цих самих рецензій присвячена словнику С.Аверинцева «София-Логос». Міжнародний науковий журнал «Collegium» стоїть на варті київського тексту. У тексті цьому, «великому і багатому», не вистачає саме порядку, і редколегія журналу разом з авторами поспішає цей порядок навести.

Втім, редколегія за останній час стала почасти «варязькою»: так, до її складу увійшли Борис Гаспаров і Антуан Аржаковськи. «Будемо правити разом...» Звичайно, «під сигнатурою Софії».