МУЗИЧНІ ДАРУНКИ РОДІОНА ЩЕДРІНА

Фестиваль, присвячений 70-річчю від дня народження Родіона Щедріна, завершився в Москві й триває у Нью-Йорку, Мюнхені, в інших містах та країнах, де знають і люблять музику російського композитора. Сьогодні Щедріна називають одним із найяскравіших творців сучасності. Його твори грають найкращі музиканти світу. Його популярність, започаткована одним із найпарадоксальніших опусів, транскрипцією опери Бізе «Кармен» для балетної сцени, неухильно зростає з кожним десятиріччям. «Кармен-сюїта» справедливо отримала подвійне авторство, але є в цього балету, який ввійшов до репертуару більшості світових музичних театрів, ще один автор. Це знаменита балерина, супутниця і муза-натхненниця композитора Майя Плісецька. Союз двох яскравих талантів, кожен із яких досяг найвищого визнання у своїй сфері, триває вже понад сорок років. Сам Щедрін назвав зустріч із юною Плісецькою визначальним сюжетом свого життя і всієї творчої біографії. Для Майї написані його балети «Анна Кареніна», «Чайка», «Дама з собачкою». Як зізнавався композитор в інтерв’ю, яке дав у квітні нинішнього року своєму давньому другу журналісту Я.Платеку, йому випало щастя пов’язати свою долю з великою жінкою. За його словами, із роками її високі людські якості дедалі сильніше виявляються в їхніх стосунках, і самі ці стосунки стають глибшими та теплішими.

Світ узнав і запам’ятав ім’я Щедріна спочатку як автора «Кармен-сюїти» і лише після цього став цікавитися його самостійною творчістю в найрізноманітніших жанрах. А на батьківщині помітили його неординарний талант ще за років навчання в Московській консерваторії. Студент-п’ятикурсник отримав унікальне як на його вік замовлення на створення балету для Большого театру. Цим балетом став «Коник-Горбоконик», твір сонячний, яскравий, повний динаміки та соковитої мальовничості. У біографії Щедріна цей балет, в якому ожили образи російських казок, зіграв роль такої самої яскравої заявки, як свого часу «Петрушка», що відкрив світові ім’я російського генія Ігоря Стравінського. За понад чотири десятиріччя «Коник-Горбоконик» став репертуарним твором, до якого зверталися різні колективи, у тому числі київський Дитячий музичний театр. А співпраця Щедріна з Большим театром, що розпочалася в його студентські роки, мала блискуче продовження в цілій серії видатних спектаклів. Серед них особливу роль відіграла опера «Мертві душі», в якій композитор запропонував сміливе сучасне прочитання гоголівської поеми в прозі. Це було пронизливе за напруженою експресією проникнення в народну душу й водночас серія гостро сатиричних картинок звичаїв і гротескних образів, у яких крізь гоголівські типажі вгадувалася сучасність мертвої брежнєвської епохи.

Молодий Щедрін запам’ятався всім як зухвалий самобутній талант, художник, який має багату фантазію, виняткову життєву силу й темперамент. У концерті для оркестру «Бешкетні частівки», в опері «Не тільки любов» та в інших своїх творах він ввів в академічну музику цілий прошарок сучасного фольклору, представлений частівкою — зовні невибагливою, але сповненою неповторного гумору й гостроти, здатної на льоту схоплювати безпосередні життєві враження. Вже на той час у його обдаруванні вгадувалося спільне з глибоко оригінальним російським письменником Миколою Лєсковим, до творчості якого він звернеться в пору своєї зрілості й збереже до нього інтерес аж до останнього твору, опери для концертної сцени «Зачарований мандрівник». Її прем’єра в Нью-Йорку (диригує один із найвідоміших музикантів нашого часу Лорін Маазель) приурочена до дня народження композитора 16 грудня.

А московський фестиваль музики Щедріна називався «Автопортрет» і представив широку панораму творчості автора — від творів, які міцно ввійшли в золотий фонд музики ХХ століття, до того нового, що можна назвати посланням навченого життям творця ХХI століттю. Слухачі не тільки з радістю впізнали в улюблених і відомих творах автора «Бешкетних частівок», перших фортепіанних концертів, поліфонічних циклів і п’єс для дитячого репертуару, а відкрили для себе нового Щедріна. Такі твори, як сонати для віолончелі та скрипки з фортепіано, як Parabola concertante для віолончелі соло, струнного оркестру і литавр, вразили трагічним відчуттям нашого часу й водночас сповідальною оголеністю. У них надзвичайним чином поєднуються пристрасність і відчуженість, болісний пошук істини й дотик до інших світів, зазирання в безодні й пронизливий ліризм. Вогненними лавинами обрушуються кульмінації, здається, що валиться світ і немає надії, але, немов жива душа світу, звучить у тиші самотній голос скрипки та віолончелі, найлюдяніших, найвокальніших за тембром інструментів. Разюче повнозвуччя і темброве багатство цих королів царства музики продемонстрували чудові солісти Дмитро Ситковецький і Давид Герінгас, музиканти зі світовими іменами, пов’язані своїми коренями та школою, що виховала їх, із російською культурою. У двох сонатах, які були зіграні в камерному концерті, їм акомпанував сам автор. Блискучий піаніст, який закінчив консерваторію за класом Я.Флієра, Щедрін зберігає відмінну піаністичну форму й у свої 70 років. А Дмитро Ситковецький виступив не тільки як соліст в ансамблі з автором, а ще й як диригент заключного концерту фестивалю.

Фінальний концерт незабутньої фестивальної декади вирізняла особлива святкова атмосфера. Річ у тому, що з початку 90-х років Щедрін і Плісецька живуть на Заході, переважно у Мюнхені. Цього потребували умови творчої роботи композитора, який отримував дедалі більше закордонних замовлень, якому були потрібні спокій і стабільність побутової обстановки, у постійних контактах із зарубіжними виконавцями, видавцями, творчими колективами. Переїзд на Захід був неминучим і необхідним кроком для митця, який зобов’язаний зосередити всі свої сили на творчості й тим самим відкрити нові обрії для сучасної російської музики, що її представляв світу. Хоча, за його словами, проблем і турбот і в його західному житті вистачає. Проте Щедрін завжди був і залишається російським художником, а російське начало у його творчості 90-х років проявляється в безлічі нових і оригінальних рис. Можна назвати такі його твори, як «Вологодські сопілки» для гобоя, англійського ріжка, валторни й струнних, п’ятий концерт для оркестру «Чотири російські пісні», третя симфонія «Обличчя російських казок», «Російські мотиви» для віолончелі соло чи «Балалайка» для скрипки соло без смичка. Водночас Щедрін завжди відчував і продовжує відчувати себе наступником великих музичних традицій усіх часів та народів. Якось Дмитро Шостакович запропонував йому таке запитання-загадку: «Якби ви опинилися на безлюдному острові й мусили залишатися там, яку партитуру ви б узяли з собою?» Щедрін не замислюючись відповів: «Мистецтво фуги»
Й.-С. Баха. Даниною поклоніння Баху стали такі твори Щедріна, як 24 прелюдії та фуги для фортепіано, грандіозні «Музичні дарунки» для органу, трьох флейт, трьох фаготів і трьох тромбонів, Луна-соната для скрипки соло. Показово, що саме Щедріну замовили твір, який мав звучати в одному концерті з одним із найбільших творів Бетховена і який отримав назву Прелюдії до Дев’ятої симфонії Бетховена. А серед прем’єр 2002 року значиться виконання в Пітсбурзі симфонічних етюдів для оркестру «Діалоги з Шостаковичем». Музику Шостаковича Щедрін завжди високо цінував, а тепер, за його власним визнанням, вплив на нього Шостаковича дедалі більше зростає, як зростає захоплення його великою музикою.

Отже, Бах, Бетховен, Бізе, Стравінський, Прокоф’єв, Шостакович — усіх їх Щедрін називає своїми вчителями та натхненниками. По-іншому він ставиться до авангардних течій і технік, які так сильно вплинули на образ музики ХХ століття. За його словами, диктаторський вплив авангарду на музичну творчість останнім часом неухильно знижується, що благотворно впливає на образ сучасної музики. Хоча Щедрін завжди цікавився новим і сприймався як художник-новатор, головним у мистецтві він вважає незалежну позицію. Він ішов і продовжує йти своїм шляхом, вибір якого диктується не модою, а вірністю високим художнім ідеалам, прагненням висловити в музиці своє світовідчуття і своє уявлення про час, у якому всі ми живемо. Тому Щедрін на межі тисячоліть залишається самим собою, у кожному творі несподіваним і парадоксальним, щораз по-новому цікавим, акумулюючи у своїй творчості музичний досвід минулого й прокладаючи шлях у майбутнє.

Музика, у якої є майбутнє. Про це свідчив концерт фестивалю, в якому взяли участь діти з московських музичних шкіл. Протягом року вони змагалися за право стати кращими, граючи музику Щедріна. З ініціативи музичної школи № 68, що носить ім’я композитора, у проекті під спільною назвою «Золоті сторінки музики ХХ століття» нинішній рік був присвячений Щедріну. Концерт переможців відбувся у Великому залі Московської консерваторії. Нагороди юним музикантам вручали Родіон Щедрін і Майя Плісецька. Від створеного ними добродійного фонду талановиті діти отримали стипендії. Родіон Щедрін надає постійну допомогу школі № 68, зокрема він передав їй у дар багатющу музичну бібліотеку з 900 назв.

Хотілося б, щоб нового Щедріна послухали й українські шанувальники його таланту. На жаль, ми багато чого втратили з розірванням давніх контактів. Проте шлях Щедріна — він належить до покоління шістдесятників — розпочинався одночасно з початком творчості таких композиторів, як Г.Канчелі і М.Скорик, А.Пярт і Е.Денисов, С.Слонімський і В.Губаренко, В.Сільвестров і А.Тертатевосян. По-різному склалися їхні долі. «Иных уж нет, а те далече…» Та як би хотілося почути їхні пізні твори в одних програмах, у концертах «Київ-Музик-Фесту», «Харківських асамблей», львівських «Контрастів». І тоді більш зрозумілим і відчутним був би внесок їхнього покоління в музику, що була, є і буде завтра.