«МОЛОДІСТЬ» ВІДКРИЛАСЯ «QUO VADIS». БЕЗ ЗНАКА ЗАПИТАННЯ

Фільм знімався в Польщі, Франції, Тунісі й Римі. Зйомки тривали 127 днів. У них брали участь 70 акторів, 1700 чоловік масовки, 15 чеських сумирних левів, 30 коней і 3 бики. Побудовано 11 декорацій, серед яких — римський Форум, палац Нерона, амфітеатр, будинок Петронія тощо. Зшито 1200 костюмів із 17622 метрів тканини, 500 перук. Витрачено 10 кг пудри, 1000 тюбиків губної помади, стільки ж флаконів спрею для волосся. На майданчику з’їдено 6 тонн продуктів і випито 300 тисяч літрів води. Знято 95 км плівки, а це — 55 годин демонстрації. Монтаж зайняв 1200 годин.

Головний зал столиці — палац «Україна» — минулої суботи був повен. Численні гості, учасники, офіційні особи, місцева кіноеліта та просто щасливчики з’їхалися сюди на відкриття 31-го Міжнародного кінофестивалю «Молодість», який на четвертому від народження десятку вперше привітав свого дебютанта-президента — незрівнянного у своїй акторській неповторності та славі Богдана Ступку. Гадаю, таке нове «обличчя» додасть і без того вже шанованому в світі кінофоруму (тут неодмінний глибокий уклін організаційним зусиллям команди на чолі з багаторічним генеральним директором Андрієм Халпахчі) ще більшої вагомості в очах світової кіногромадськості.

Офіційній частині, що складалася із репрезентації журі на чолі з Наною Джоржадзе й інших «за протоколом», офіційних поздоровлень на адресу гостей та учасників, передував показ фільму студії «Контакт» — «Київ — любов моя» (режисер Микола Мащенко, продюсер Лариса Роднянська). Особливо цікава в цій картині, крім ніжно-захопленого погляду на улюблене місто, історична паралель із знаковими постатями диригентів і музикантів, імена котрих відомі всьому світові, але їхня творча колиска — красень Київ.

За традицією великі кінофестивалі відкриваються кінохітом. «Молодість-2001» відкрив новий фільм класика польського кіно, народженого на івано-франківській землі, Єжи Кавалеровича «Quo vadis». Мрія про створення цієї картини народилася 35 років тому, 1965-го, після успішної прем’єри фільму «Фараон».

Біографія ідеї досить драматична. Коли «Фараон», номінований на «Оскар» як кращий іноземний фільм, поступився лелюшівській любовній парі, Кавалерович запропонував голлівудським продюсерам спільно дати екранне життя твору нобелівського лауреата Генріка Сенкевича. Адже найпрестижнішу в світі премію письменник отримав саме за цей роман — «Камо грядеши». Американців не зацікавили духовні пошуки режисера, вони були згодні втілити лише любовну історію й видовищні гладіаторські бої. Так ідея розчинилася в часі на перші десять років. Потім був написаний ще один варіант сценарію, який через історичні перипетії залишився не втіленим ще двадцять років. Приголомшуючий комерційний успіх кіноепопеї Єжи Гофмана підстьобнув активність спонсорів, котрі вклали у виробництво фільму «Quo vadis» 18 мільйонів доларів.

Помпезній прем’єрі фільму у Варшаві, яка проходила у Великому театрі, передував показ у Ватикані, де Папа Римський дуже високо оцінив картину.

Самий Єжи Кавалерович зазначив після прем’єри: «Доля фільму багато значитиме для подальшої долі польського кіно. За «Quo vadis» уважно спостерігатимуть усі, хто хотів би стати кіноінвесторами. Якщо глядач прийме фільм, і він окупиться, то незабаром з’являться нові стрічки з великими емоціями».

Єжи Кавалерович — майстер, з ім’ям котрого сміло можна пов’язувати історію не лише польського — світового кіно, був гостем фестивалю лише один день. Наша редакція висловлює подяку Майстрові й команді «Молодості» за можливість нехай короткого, але ексклюзивного спілкування.

— Пане Кавалерович, історія кіно тільки недавно відкрила своє друге століття, ви працюєте в кіно понад п’ятдесят років. Що змінилося в ньому за цей час, якщо залишити за кадром технічні новинки?

— Телебачення змінило концепцію. Найважливіше — саме кіно. Зараз фільм може охопити абсолютно всіх. Він переходить з одного кінотеатру в інший. Глядач має можливість вибирати. Будь-який фільм, що виходить на екран, має потенційну можливість бути широко розповсюдженим.

— Ви часто переходили у своїх фільмах від повсякденності до історії. Навіщо вам потрібні були саме ті історичні події?

— Я говорю про ті самі проблеми сучасності, але герої вбрані в історичні костюми. У цьому випадку задоволення отримує глядач. Про повсякденні проблеми дуже багато говорять по телебаченню. Але мені хотілося, щоб мої герої були одягнені в історичні костюми, щоб це відбувалося за давніх часів. Адже це, крім іншого, приваблює глядача.

— Багато років художнику була необхідна езопівська мова. Але сьогодні можна все говорити прямо й відкрито, не шукати метафор?

— Так, але герой цікавий вже в самому історичному костюмі. А глядачу буде цікаво наблизитися до проблеми через історію. У «Quо vadis» не ставлю крапок, лише запитання. Domine, quo vadis? — звернене до Бога. У Сенкевича — до людини: куди йде світ? Він актуальний, як ніколи. Для мене джерелом наснаги завжди був сам сюжет.

— Відродження для польського кіно настало з «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана. Поляки повернулися до кінотеатрів з цим фільмом. Як ви прогнозуєте долю вашої картини в Польщі й у світі?

— Це фільм про те, як християнська релігія гуманізувала світ. Сьогоднішній світ точно такий самий варварський і його точно так само треба гуманізувати. Це проблеми, які хвилюють людей. Однаковою мірою їх хвилює видовищне, у високому сенсі, атракціонне дійство.

— Я дивилася фільм крізь призму страшних подій, які трапилися в світі у вересні. Як ви сьогодні самі дивитеся на свою роботу?

— У моєму фільмі «Камо грядеши» це запитання залишається відкритим. І це не просто запитання біблійне, а запитання для кожного — «куди йде світ?», «куди йду я?». Кожна людина думає і про минуле, і про майбутнє і ставить це запитання. Це інформація до роздумів і немає прямої відповіді. Є лише знак запитання. Я хотів показати, як християнство прагло змінити світ. І невідомо ще, добре це чи погано. Річ не у вірі. Кожен ставить собі це запитання й шукає на нього відповідь. Чи знайшов її хтось?

— Ви подарували світові яскраві акторські імена. А хто для вас був особистістю, хто змінив ваш світогляд?

— Петроній. Мій alter ego. Він шляхетний, мудрий, але цинічний і розпусний. Егоїст, не вірить ані в Бога, ані в людину. Передбачив крах варварської імперії, але не бачив їй альтернативи. Не хотів бути безпорадним свідком і пішов із життя як егоїст — покінчив із собою, красиво забравши ще одне життя. І він для мене — матеріал для роздумів. У своєму фільмі намагаюся іти за роздумами Сенкевича, але при цьому враховувати досвід ХХ століття.

— Як ви вибираєте акторів?

— Запрошую актора на основі певних психофізіологічних даних, які відповідають тій або іншій ролі. І одержую від них те, що мені потрібно.

— Чи дозволено їм на майданчику імпровізувати?

— Я працюю з акторами. Ми разом досягали ефекту й говорили те, що хотіли сказати глядачеві. Даю акторові багато свободи. Для того, аби він сам інтерпретував роль так, як він розуміє. Якщо б я йому вказував, як грати, він грав би для мене, а не для глядача.

— У світлі того, що відбувається в світі, що б ви хотіли донести до людей?

— Це дуже важко. Фільм «Quo Vadis» наштовхнув мене на роздуми, що має зробити людина, аби стало краще. Це не релігія, це те чи інше ставлення до світу. Зараз однією з рис нашого світу став тероризм. І цей фільм мене змусив замислитися, як повинна чинити людина, аби стати кращою. Це не обов’язково має бути шлях віри. Кожен хоче мати свій світ, будує власний світ. Кожен іде до справедливості своїм шляхом. Адже терористи також пішли своїм шляхом...

— Як ви вважаєте, що врятує світ — краса, добро, віра?

— Естетика може облагородити людину. Усе красиве може облагородити людину. Але не знаю, чи я правий.

Запитання Єжи Кавалеровича та його фільм дають інформацію до роздумів, та й події у світі не передбачають заспокоєності у вигляді завершеної розповіді. А фестиваль житиме тиждень в жорсткому ритмі кінозапитань, дискусій, суперечок, майбутніх планів.

Відкриваються виставки — приміром, німецького фотографа Віма Вендерса. Він багато їздить по світу, і його роботи також ставлять багато запитань.

Мирон Черненко довго не міг видати свою книжку. А скромне вінницьке видавництво «Глобус-прес» (ідейний натхненник і директор — Тамара Трубнікова), у прямому контакті та з допомогою Олександра Роднянського, дало їй життя, як і багатьом іншим цікавим виданням, репрезентованим в рамках фестивалю.

Олександр Рутковський збере інтелектуалів, щоб ще раз поговорити про те, що ж собою являє молоде українське кіно в контексті світового.

А потім фестиваль, роздавши нагороди переможцям, негайно розпочне підготовку наступного, сушачи голову над тим, хто ж допоможе йому в організації цього міжнародного, престижного й такого трудомісткого форуму.