Кузня талантів

Так справді можна сказати про всю Буковину - край дивовижних умільців і на всі руки майстрів. Землі-годувальниці тут небагато, тож буковинці століттями вдосконалювалися в різних ремеслах і народних промислах. За доказами далеко ходити не треба - достатньо побачити святкове вбрання буковинців: багатшого, яскравішого, красивішого в Україні не знайдеш. А в національному костюмі матеріалізувалися і ткацтво, і вишивання, і шиття, і художня обробка шкіри й металу, і виготовлення прикрас. Все це змальовано й перенесено з розкішної природи Буковини, а зроблено руками її роботящих людей. Від покоління до покоління, з роду в рід передаються тут уміння, смак, талант.

1905 року процес спробували зробити організованішим. За Австро-Угорської імперії в містечку Вижниця було відкрито крайовий навчальний заклад, де опановували різьбярство, токарство та металеву оздобу. Хто знає, чи не спіткала б цей заклад доля аналогічних мистецьких шкіл, існування яких було дуже нетривалим, якби 1907 року не очолив його Василь Шкрібляк - уславлений на весь світ різьбяр по дереву і великий патріот рідного краю. Знаменитий митець, дарма що був неписьменним, виявився мудрим педагогом і чудовим організатором. Завдяки його зусиллям навчальний заклад став на ноги і завоював авторитет далеко за межами Буковини. Випускники закладу не лише ставали майстрами, а й отримували право заснувати власну справу, мати своїх учнів.

1989 року ім’я Василя Шкрібляка присвоєно Вижницькому училищу прикладного мистецтва - навчальному закладу, який незмінно залишався кузнею талантів у буковинському краї, незалежно від того, як шматували і куди приточували цю землю історичні буревії. Саме із цим іменем заклад відкрив нову сторінку своєї біографії - уже в незалежній Україні. Перейменований в коледж, він не перестає виконувати свою місію - огранювати обдарованих дітей до рівня справжніх майстрів своєї справи. З кожним роком сфера застосування набутих у коледжі знань і вмінь розширюється. До спеціалізацій декоративно-прикладного мистецтва - художньої обробки дерева і металу, ткацтва, вишивки, моделювання та конструювання одягу - додалися образотворче мистецтво та креслення, а також дизайн середовища. Ще один новий напрям у навчальній програмі закладу може побачити кожен, хто бодай транзитом перетинає Чернівецьку область: таких вишуканих кованих воріт, парканів, перил, решіток, як тут, немає ніде в Україні. Бо й фахівців із художнього ковальства - випускників вижницького коледжу - тут, зрозуміло, найбільше.

Втім, аби побачити чудові зразки народних ремесел, не обов’язково подорожувати містами й селами Буковини. Якщо часу на знайомство з краєм обмаль - завітайте до музею Вижницького коледжу прикладного мистецтва. Тут у кількох кімнатках (у книзі відгуків після охів-ахів з приводу побаченого хочеться просити тільки про одне: негайно розширити цю воістину дорогоцінну скарбницю унікальних виробів - аби її зразки не тулилися в запасниках, а тішили відвідувачів) розміщено 18 тисяч експонатів - кращі дипломні та курсові роботи. Розповідати про них - марнувати час. Ці рукотворні дива треба бачити на власні очі.

Закономірно, що час удосконалює, шліфує до блиску проявлені ще під час навчання здібності. Тож не дивно, що більшість випускників закладу - а їх за 107 років підготовлено понад 36 тисяч - не зрадили обраної професії. Із часом вони додають до вижницьких дипломів звання заслужених і народних майстрів, високі державні нагороди, членство у творчих спілках, наукові ступені. Пригадую, як колись під час нашої розмови хвалився здобутим у Вижниці фахом співак Василь Зінкевич. Вивчав там художню обробку металів, проте мистецький вишкіл і національний дух, що панував у тоді ще училищі, допомогли йому розвинути талант модельєра і створювати сценічні костюми для самодіяльного народного ансамблю танцю «Смеречина», в якому він танцював з першого курсу, а згодом, у співавторстві з модельєром-новатором Аллою Дутковською, - для пісенного гурту «Смерічка», куди його запросили солістом. І в перших концертних костюмах Софії Ротару - відповідно до тодішнього репертуару молодої співачки суто українських, національних за візерунками й кольорами, яскравих і барвистих, - також проявилася ще одна творча грань нинішнього Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Василя Зінкевича. Та й його пісенна кар’єра хіба не наслідок творчого середовища, в якому формувалися характер, особистість відомого майстра української естрадної пісні?!

Мабуть, зайве казати, як пишається своїм уславленим випускником його альма-матер. Утім, у Вижниці стежать за творчістю і радіють успіхам усіх своїх учнів. Пам’ятаєте, як уся Україна до 20-річчя незалежності вишивала Рушник національної єдності? Ініціювало цю акцію подружжя Теліженків - теж випускників Вижницького коледжу. До створення велетенських писанок у Чернівцях (цього року великодній символ заввишки чотири, завширшки 2,5 метра і площею розпису 40 квадратних метрів художники розписували цілий тиждень) вижницькі кадри теж явно причетні - бо навряд чи може обійтися без них бодай якась помітна мистецька подія на Буковині.

Пощастило області, що має такий заклад. Можна його використовувати, ним прикриватися і, звісно, пишатися. Не забути б лише при цьому, що потрібно й вкладати в нього, берегти й розвивати. Щоб не згасав вогонь у кузні, в якій кується слава краю і країни.