КРОК на Волзі. Творча подорож із веселими людьми

Смуток, який супроводжує завершення кожного фестивалю, скрашується лише тим, що його організатори — Ірина Каплична з командою — починають готувати анімакруїз наступного року, а учасники — терпляче очікувати оголошення заповітної дати. Своє 15-річчя КРОК відзначав подорожжю по Волзі, котра почалася в Нижньому Новгороді, а завершилася в Москві.

Кожен фестиваль дається організаторам потом і кров’ю. Головна проблема — не творча, тут усе гаразд, а звісно ж фінансова. Хоча у засновниках КРОКу дуже серйозні організації: Міністерство культури та масових комунікацій РФ, Федеральне агентство з культури й кінематографії, Міністерство культури та мистецтв України, Спілки кінематографістів обох країн, Конфедерація спілок кінематографістів і держадміністрація міста Києва, — не всі з них усерйоз сприймають один із найбільш рейтингових у світі анімаційних форумів. За словами незмінного генерального директора КРОКу Ірини Капличної, котра мов каріатида, тримає фестиваль на своїх плечах, щороку доводиться оббивати пороги кабінетів українського Мінкульту, стверджуючи своє право на існування і, на жаль, щораз не одержувати вчасно або недоодержувати фінансові крихти, обіцяні цією серйозною установою. Росія в цьому плані обов’язковіша й потужніша. Спасибі, не залишають давні друзі-спонсори: московський інформаційно-аналітичний центр «Новоком», смачний Союз Молпродукт, Canon, котрий незмінно допомагає кінопоказам, швидкий FedEx, який нівелює проблеми поштового спілкування, надійний авіаперевізник KLM і видавничий центр «Гопак», котрий створює чудову поліграфію.

І все ж 15-річний КРОК, роздавши нагороди, уже належить історії, вписавши в її імена дебютантів. Саме їхній творчості він і був присвячений. Звісно ж, у молодих аніматорів існують проблеми, не чужі їхнім старшим колегам. Затребуваність у ролі «негрів» у закордонних серіалах — будь ласка, а от створення авторських робіт — під великим фінансовим запитанням. Комп’ютер відкриває можливості незалежної творчості, але водночас убиває індивідуальність. Тому наше видання, котре вперше вручало свій приз на КРОКу, разом із професійним журі шукало саме прояв яскравої індивідуальності. Японська дебютантка Рю Кувахата, котра навчається в Америці, зробила чудове кіно «Дайкон Аші». У ньому вона, зберігши національні пахощі та колорит японської графіки, із гумором і тактом розмовляє з глядачем про самопізнання.

Фестиваль — це завжди напружена робота і свято. Насамперед свято спілкування, впізнавання і занурення в атмосферу давньої культури Росії. Для багатьох учасників — практично відкриття нових земель.

Нижній Новгород потряс гостинністю, своїми просторами і величною стрілкою — тут зустрічаються Ока й Волга. Місто майстрів Городець — філігранним різьбленням по дереву, гумористичним городецьким розписом і пряниковими дошками. Плес «почастував» Левітаном. Семитисячний Мишкін — музеєм мишей, валянків і дивовижною гончарною майстерністю. Прямо на наших очах народжувалися шедеври. Ярославль і Кострома славляться своїми чудовими древніми храмами. А Гориці подарували зустріч з унікальним за своєю історичною значимістю Кирило-Білозерським монастирем.

На тлі цих красот неоціненним було спілкування дебютантів із метрами світової анімації — Юрієм Норштейном, Давидом Черкаським, Вуком Євремовичем, Едуардом Назаровим, Норманом Роже і володарем «Оскара» Петровим. Особливе місце на КРОКу, як завжди, посідали діти. Під керівництвом Олени Касавіної вони між переглядами й екскурсіями створили симпатичну, цілком професійну анімаційну роботу.

А у вільний час, який невиразно вимальовувався після півночі, учасники та гості фестивалю веселилися на карнавалі, святкували день народження співпрезидента КРОКу неповторного Давида Черкаського, безперервно жартували і танцювали на палубі донезмоги.

Попри насичену програму, на тлі найцікавіших майстер-класів, головною подією, на мій погляд, був майстер-клас Юрія Норштейна. Його роботи «Лисиця і Заєць», «Чапля і журавель», «Їжачок у тумані», «Казка казок» і, нарешті, незакінчена багатостраждальна «Шинель» були показані напередодні майстер-класу в ретроспективі. І немає, як на мене, людини, котра не любила і не захоплювалася б його картинами. Творець дивовижного світу — зворушливого, розумного, філософськи сумного й одночасно радісного, Юрій Норштейн на майстер-класі, відірвавшись від занять з онуками, котрі вперше перебували з ним на фестивалі, ділився не те щоб секретами майстерності, а своїм винятково цілісним баченням світу, своєю духовною енергією. Адже, за Норштейном, «у мультиплікації кожен момент буквально зліплений пальцями».