КРІСТОФЕР ЛАМБЕРТ: ЧАРІВНИЙ, РУДИЙ, РОМАНТИЧНИЙ

Звістка про те, що Крістофер Ламберт приїде на фінал фестивалю «Лики любові» почесним гостем, перетворила журналістську братію, акредитовану там, на розтривожений вулик. Навіть голова журі, «знаменитий вампір» Удо Кір трохи образився, відчувши, що з приїздом колеги відійде на другий план. Ще б пак, адже Європа цінує і любить Ламберта набагато більше, ніж рідний Голлівуд.

Дебют Крістофера в кіно припав на 1980 рік, та кілька зіграних ним ролей не принесли бажаного успіху. Пізніше він скаже: «Я не з тих акторів, які шукають своє ім’я в енциклопедії. Якщо я себе там і не знайду, це не змінить мого життя. Я знімаюся в кіно, бо люблю зніматися в кіно». Таке самовіддане ставлення до обраної професії дало свої плоди — 1984 року його запросили на роль Тарзана в черговій англо-американській версії фільму за мотивами роману Едгара Берроуза, поставленого Г’ю Гадсоном, — «Грнейстоук: легенда про Тарзана, повелителя мавп». Головна роль у фільмі Люка Бессона «Підземка» (1985 р.), за яку Ламберт отримав вищу французьку кінопремію «Сезар», додала артистові популярності. Довершив формування суперзірки «Горянин» (1986 р.) Рассела Малкегі.

Наступні «Горяни» були не такими вдалими, як у касовому, так і в художньому плані, але й провалами не стали. Хоча актор віддає перевагу жанру «екшн» і фантастиці, це не шкодить йому пробувати себе і в комедії («Чому я?»), і в психологічно складних ролях — «Убити священика» Агнешки Холланд і «Сіцілієць» Майкла Чіміно. Один з останніх фільмів із його участю, знаний і любимий глядачами, — «Нірвана».

Можливість близького спілкування із зіркою відкрила чарівну, щиру, закохану в роботу людину — Крістофера Ламберта. А «Лики любові» назвали його найромантичнішим героєм.

— Дата народження відома — 1957 рік, Нью-Йорк, а про сім’ю в різноманітних джерелах різночитання. Що ж сам Крістофер Ламберт розповість про себе?

— Народився в Нью-Йорку. Батько — напівфранцуз-напіванглієць. До дванадцяти років про акторство й не думав, був дуже сором’язливим і слухняним. Але під час канікул грав у шкільній виставі, і гучні оплески припали до душі. Певне, тоді і з’явилося рішення стати артистом. Треба сказати, я був важкою дитиною — протягом шести років поміняв шість шкіл.

— Відомо, що перш ніж стати актором ви, за пропозицією батька, працювали в банку?

— Я вже не раз казав, що батько був суворим і хотів для мене надійної кар’єри, справжньої роботи і професії, а я був слухняним хлопчиком. Попрацював шість місяців у банку, в Лондоні. Не можу сказати, що мені було цікаво. Після цього я вирушив до Парижа, щоб ще повчитися — на брокера. На щастя, брокери тоді страйкували і мене не взяли. Тоді я сказав батькові, що хочу спробувати стати актором. Не скажу, що дуже охоче, але він погодився на цей експеримент. На становлення у цій професії мені дали два роки. Тоді здавалося, що це величезний термін. Півтора з них я практично нічого не робив: валандався, заводив друзів. І раптом зрозумів, що залишилося всього півроку, а потрібно ж було щось показати батькові! Я пішов у приватну театральну школу і, слава Богу, склав іспити і був прийнятий. Тоді батько погодився дати мені ще три роки. За цей час мені вдалося знятися у парі французьких фільмів.

— На екрані актору Ламберту часто доводилося освідчуватися в коханні. Наскільки просто Крістоферу Ламберту в житті сказати: «Я кохаю тебе!»?

— Не треба плутати екран і життя, бо коли любиш, то по-справжньому кохаєш, не граєш. Можу лише сказати, що кохання дуже важливе для мене.

— Ваші герої в кіно часто живуть у досить ілюзорному світі. А як ви ставитеся до того, що така ілюзія, як, наприклад, у фільмі «Нірвана», може стати реальністю?

— Але це фільм про кохання. Ми живемо у світі технологій, комп’ютерів, часто забуваючи про людський бік життя. Це дуже сумно, коли люди забувають про людський аспект, а «Нірвана» лише відбиває те, що могло б трапитися. Для мене дуже важливо, що я звільнив свого героя, наче вивів із гри, котру він сам створив. Цікава навіть його неприродна злість — адже людина виходить із комп’ютера ніби нереальною. Поступово вона сприймає якісь життєві відчуття, і до неї приходить розуміння, якою має бути людина.

— Кого ви вважаєте своїми вчителями в кіно?

— Учився в усіх хороших акторів, яких бачив на екрані. Це і французькі актори — адже я починав у Франції — Жан Габен і Бельмондо, наприклад. Розумів: щоб стати зірками, вони багато віддали.

— Продовження завжди складніше, ніж початок, що ви можете сказати про останніх «Горян»?

— Мені здається, що саме в «Горянині-3» ми повертаємося до початкової ідеї — він відбиває саме романтичний бік цієї історії. І для мене найголовніше, що кіно повернулося нарешті до романтизму.

— Як ви ставитеся до того, що працюєте в масовому, а не елітному кіно?

— Це дуже важливо, що мої картини дивиться величезна кількість глядачів. Не кажучи вже про те, що я отримую задоволення від самого процесу зйомок. Звісно, не всі картини вдалі. Але, на мій погляд, кіно і має бути спрямоване на масового глядача. Важливо любити те, що робиш, у що вкладаєш душу.

— Де ви зараз знімаєтеся, у яких кінопроектах берете участь?

— Зараз ми закінчили фільм «Друїди», паралельно працюю ще в кількох картинах, у травні додасться ще одна. Мене називають трудоголіком — я мушу постійно перебувати в роботі. Тому вирішив ще зайнятися своїм бізнесом. А оскільки я дуже люблю попоїсти, то це екологічно чисті продукти харчування — від мінеральної води до вина.

— Яке місце у вашій творчій біографії посіла робота у фільмі Люка Бессона «Підземка», що його радше можна зарахувати до інтелектуального кіно, тоді як ви віддаєте перевагу комерційному?

— Я з задоволенням із ним працював, і він став дуже хорошим моїм другом, ми зустрічалися буквально напередодні мого приїзду сюди. Він блискучий режисер, але мені здається, що зараз він більше продюсер, і хороший продюсер. У нас є спільні плани. Мені подобається будь-яка робота в кіно — з задоволенням беру участь у роботі над сценарієм, та й продюсерська діяльність мене захоплює.

— Коли завершуються зйомки картини, ви розлучаєтеся зі своїм героєм чи берете його у власне життя і він на вас впливає?

— Я вже казав, що життя й акторська гра — різні речі. Можна рухатися вперед, оглядатися назад, але при цьому завжди залишатися самим собою.

— Ви приділяєте увагу підтримці молодих акторів?

— У міру можливостей, бо дуже важливо, щоб поруч була людина, здатна допомогти, навчити. Мені свого часу цього дуже бракувало. Але допомагати не завжди легко.

— Ви в Москві вперше, але ненадовго. Які у вас плани на цей час?

— Мені все дуже подобається, уже побував на Красній площі. Вона справді неймовірно вражає. Це грандіозно, порівняно з тим, що бачив раніше по телевізору: вражаючі барви, бані. На мене справив враження чарівний ресторан, де вільно розгулюють кози й кури, не кажучи вже про чудову їжу. На жаль, завтра відлітаю, але цілком очевидно, що обов’язково повернуся.