КОНСТРУКТОР ДЛЯ ВІКНА В ЖИТТЯ

У київському Музеї російського мистецтва за сприяння посольства Франції в Україні та Французького культурного центру відкрилася виставка яскравого представника французького постмодерністського живопису ХХ століття Крістіана Цаймерта.

Крістіан Цаймерт народився 1934 року в Парижі. У Парижі живе і працює. Віросповідання європейця, патріота своєї країни — момент глибоко інтимний, який не проходить без ускладнень для особистості за будь-яких часів. У своєму загалі європейці сповідують християнську віру, яка у крайніх своїх проявах завжди відкидала в мирський світ. Митці ж можуть творити лише живучи в цьому світі, з якого вони черпають своє натхнення. Крістіан Цаймерт — цнотливий. Його щира любов до зовнішнього світу надмірно глибока. Але, зіштовхуючись із цинізмом цього світу, він намагається сховати справжню плоть власного живопису, сховати за непроникністю сарказму ніжну любов.

У своєму мистецтві Цаймерт досяг природної органічності полотен, що стало вершиною класики. Однак, боючись порушити гармонію вічного, митець свідомо вибирає одномоментні істини і мовні кліше. Приміром, картина «Він усюди бачив курчат» (1991 рік) присвячена Ніколя Пуссену — французькому живописцю XVII століття, чиє ім’я — частина історії світового мистецтва. Але «poussin» французькою означає «курча». Пуссен писав свої роботи, вибудовуючи багатопланову панораму зі стафажних фігур, як у театральному макеті чи в реальній режисурі — розставляв фігурки майбутніх персонажів своїх картин. У лаконічних формах класицизму він камуфлював складну систему масонських доктрин, уявлень про взаємовідносини різноманітних сфер буття (полотна «Аркадські пастухи»). Однак і Цаймерт, узявши за основу мову банальних істин мас-медіа, не здатний приховати свою причетність до світу вічних ідей.

Крістіан Цаймерт відноситься до клану тих класиків, які пристосовують до реальності власний талант. Прекрасну академічну школу рисунка і живописної майстерності він усвідомлено адаптує до практиків, популярних у мистецтві другої половини ХХ століття. Такий прийом ready-made (з англійської — «готова річ», «уже створене») — введення в структуру художнього твору тиражної речі. Лише в цаймертівському варіанті, як наголошує французький критик Ален Авіл у написаній три роки тому монографії «Століття Крістіана Цаймерта», це радше ready-seen — уже побачене. Так реалізується прагнення митця, який, за власним визнанням, прагне «заплутувати доріжки» свого мистецтва, до того, щоб його усе ж зрозуміли. І зрозуміли саме сьогодні. Намагатися ж писати, як Жан Огюст Домінік Енгр, означало б розсмішити критику, а повторювати майстерність Пуссена настільки ж наївно, як бути ортодоксальним роялістом.

Духовна скромність Цаймерта і є тією субстанцією, що змушує глядача через банальне відчути солодкі миттєвості буття. Незнищенної, неосягненної радості через відкриття секретів простих явищ і речей.

У вступній статті виданого до виставки каталогу (чудово, що ця традиція повертається в київське художнє життя) посол Франції в Україні Паскаль Фієскі говорить: «Можливо, така глибока укоріненість у пласти культури й у колективне підсвідоме французів підштовхнуло деяких критиків до думки про те, що мистецтво Цаймерта не підлягає експорту. Навіть якщо вже було визнано, що в межах країни твори Крістіана Цаймерта широко експонуються, за кордоном, напевно, до нього ще не прийшла слава, якої він гідний». Однак талановите мистецтво апелює не тільки до інтелекту з його стереотипами. І мистецтво Цаймерта, насичене, здавалося б, далекими від наших реалій інтелектуально-художніми алюзіями, несподівано виявляється в Києві ближчим і зрозумілішим за творчість американського майстра грати образами мас-медіа Енді Уоргола. Це обумовлено дисципліною, яку Цаймерт страшенно любив, — історією: за всієї активності експансії заокеанської масової культури в наше суспільство, її не можна порівняти за силою впливу з тими століттями, що формували європейську культуру. І навіть перебуваючи багато десятиліть ad marginem її розвитку, ми маємо з нею єдині корені.

Цаймерт йде до свого глядача, він жадає його, як кожний автор. Гадана інтелектуальна гра понять, сенсів слів, каламбурів — лише символічна вудка рибалки в чеканні клювання. Рибалки, який усвідомлює кількісну і часову прірву інформації («Риболовля в каламутній воді», 1991 рік).

Класика невідступно переслідує Цаймерта. І якщо натхнені Шекспіром романтики XIX століття невтомно множили Офелій, котрі мертво пливуть серед фантастичних заростей німфей, очеретів і незабудок, то Цаймерт продовжує цей ряд романтизму, що пливе у часі. Та замість парчі і перлів у воді його фантазій спливають банки кока-коли, конфетті й інші субстанції «умираючої» цивілізації («Латаття і конфеті, Моне № 2», 1992 рік, «Латаття і конфеті, Місток № 1», 1991 рік).

Він дуже сучасний, Крістіан Цаймерт. Хоч би що казали про те, що мистецтво нових технологій перетворило живопис на відмираючий жанр, і хоч як би сам митець із цим не погоджувався. По-своєму його сучасність продовжують «східні країни», про які Крістіан Цаймерт «читав у газетах і вірив у їхнє існування». Країни, до яких відноситься і наша, де мистецтво лише відкриває для себе цілі пласти художньої культури минулих століть, десятиліттями єдиним дозволеним було реалістичне мистецтво. Наприкінці епохи постмодернізму ми усе ще розмірковуємо над авангардизмом, нефігуративом й іншими фактами модернізму, хоч і маємо цілу школу, маркіровану у світі як «український трансавангард». Надолуженню цих своєрідних провалів у національній художній пам’яті сприяють виставки майстрів не реалістичного мистецтва ХХ століття — 70-х, 60-х,
50-х років. І представлені на київській виставці роботи Цаймерта, зірки 70-х, із циклу «Провали в пам’яті» («Провали в пам’яті: глечик Прайша», «Провали в пам’яті: любовна лінія з дитячого конструктора») набувають у тутешньому контексті нового відтінку іронічного звучання.

Однак основа сучасності митця і патріота Цаймерта в тому, що апелює він не лише до француза, а взагалі до людини чільної в сучасному світі цивілізації, хоч би на якій точці розвитку в ній перебувало суспільство. Зображуючи на полотні деталі дитячого конструктора, митець немов запрошує глядача до співучасті в грі з фрагментами буття.