КИЇВСЬКА ОСІНЬ ПО-ЯПОНСЬКОМУ

Що вийде, якщо об’єднати український запал, спритність і артистизм із працьовитістю і філософською споглядальністю, притаманною дітям Країни вранішнього сонця? Саме такий творчий тандем змогли оцінити кияни на своєрідному балетному вечорі, який відбувся в Національній опері України 28 вересня в рамках фестивалю «Японська осінь в Україні».

З нагоди десятиріччя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Японією уряд останньої вирішив внести вагомий внесок у розвиток нашої культури, не розпещеної щедрістю держави, — культурний грант, отриманий Національною оперою України, складається з висококласної апаратури, музичних інструментів на суму 400 тис. доларів. Переоцінити значимість подібного подарунка неможливо. Керівництво театру свою подяку висловило не тільки на словах — разом з українськими танцівниками на сцену цього вечора піднялися і японські артисти, які ось уже кілька років з успіхом виступають в складі балетної трупи театру.

Безумовно, для японської пластики характерна дещо відмінна від європейської експресія, емоційне забарвлення рухів. Та за роки навчання в столичному хореографічному училищі, нинішні солісти набули багатьох рис національної школи танцю, що дало незвичне співзвуччя як візуальних, так і психологічних образів. Одним із прикладів такого синтезу став безсмертний фокінський «Лебідь»: трактування російським балетмейстером музики французького композитора у виконанні японської прими Синобу Такіта викликала цілий сонм свіжих асоціацій. При цьому побудова програми концерту була витримана в найтрадиційніших тонах — чергування балетних фрагментів трохи нагадувало показові виступи, якими зазвичай закінчують різноманітні конкурсні заходи. Проте глядач залишився задоволений зустріччю з улюбленими артистами — серед яких були Ганна Дорош і Максим Чепик, Набухіро Терада, Євген Кайгородов і молоде покоління, представлене Яною Саленко, недавньою переможницею конкурсу імені Сержа Лифаря, Наталею Домрачевою і Віктором Іщуком, а також Русланом Бенціановим, чий вибуховий темперамент був одностайно зустрінутий публікою що називається «на ура».

Диригував оркестром Національної опери відомий японський диригент Чосеї Комацу, котрий є головним диригентом Токійської філармонії — до честі маестро Комацу слід сказати, що він блискуче впорався зі своєрідною специфікою балетного диригування, що жорстко підпорядковується ритміці танцю і можливостям артиста.

Проте цим сюрпризи не вичерпуються — місяць, що наступив, обіцяє чимало цікавих зустрічей із японським мистецтвом, у тому числі демонстрація майстерності аранжування квітів Ікебана (за японським уявленням, створення ікебани майстром допомагає квітам «проявити себе»), справжня чайна церемонія, у виконанні майстра Сотоку Нішікава (школа Урасенке): майбутнє дійство особливо цікаво тим, що в Японії приготування чаю зведене в ранг мистецтва зі своїми канонами та правилами. Чайний ритуал сильно відрізняється від європейського розтиражування пакетика, що символізує, судячи з реклами, не тільки єднання співробітників фірм, а й спрощення такої духмяної чарівної процедури, як заварювання і наступне настоювання древнього напою. Втім, тонкощі — справа професіоналів, а нам лише залишається захоплюватися їхнім умінням.

Для аматорів музики приготовлений незвичний концерт японської групи «Дакуто», що складається з трьох учасників, які спеціалізуються в грі на традиційних японських барабанах «wadaiko», без яких не обходиться жодне японське свято.

Проте насолоджуватися мистецтвом Японії потрібно на свіжу голову, відійшовши від суєти споконвічного продуктового шопінгу й неминучої давки громадського транспорту — найкраще, пройдіться пішки, а заодно помилуйтеся скупим на сонячну посмішку осіннім небом: це, звичайно, не сакура, що квітне, та на творчість надихає.