Київ, французький музичний імпресіонізм

У Колонному залі ім. М.Лисенка філармонічний оркестр під керуванням Віталія Протасова та соліст-піаніст Антоній Баришевський представили шанувальникам академічної музики вечір французьких композиторів.

Розглядаючи філармонічні програми найкращих світових концертних залів Лінкольн-центру, Карнегі-холу, Концертгебау, Гевандхауза, Альберт-холу, паризького Плейєля, Віденської Musikverein, Берлінської філармонії, Elbphilharmonie Гамбурга тощо, відзначимо постійну наявність у них музики всіх континентів, жоден оркестр або зал ніколи не обмежується лише національними рамками.

Недавно повернувся після успішних американських гастролей Національний симфонічний оркестр. За 2,5 місяця під керуванням диригентів Володимира Сіренка та американця Теодора Кучара український симфонічний оркестр (що 2018 р. відзначає своє століття) дав 43 концерти по всій території США й один концерт у Торонто. Розмаїта програма складалася на побажання сторони, що запрошувала: українська музика Є.Станковича, М.Лисенка, М.Скорика, світова класика - Дж. Верді, Р.Шуман, А.Дворжак, П.Чайковський, С.Рахманінов, Д.Шостакович. У кожному концерті звучали три-чотири твори різних стилів і епох. А напередодні Великодня оркестр, дотримуючись своєї щорічної традиції, уже в Києві виконав християнську програму - цього разу "Реквієм" Антоніна Дворжака.

Другий тип концертів - тематичні симфонічні вечори - не менш поширена світова практика.

У недавній програмі В.Протасова в Національній філармонії прозвучали твори композиторів-імпресіоністів Моріса Равеля і Клода Дебюссі та їхнього предтечі - романтика Еммануеля Шабріє. Іспанські мотиви у творчості французів доволі сильні. Згадаймо чи не найпопулярніший твір М.Равеля "Болеро", його "Іспанську годину", "Іспанську рапсодію".

Віталій Протасов

Концерт розпочався рапсодією Е.Шабріє "Іспанія". П'єсу написано 1883 р., невдовзі після подорожі композитора в цю країну.

Давньогрецький жанр рапсодії, відроджений у ХІХ ст. у фортепіанній творчості Ф.Лістом, став дуже популярним у романтиків. Більшість рапсодій мають яскраве фольклорне наповнення. Справжній іспанський колорит вчувається і в кожному звуці Шабріє. Танцювальні образи арагонської хоти (очевидні перегуки з Михайлом Глінкою) у різноманітних - і бравурних, і ліричних - епізодах малюють оптимістичний національний образ іспанців. Нерідко остинатний ритм супроводжує безліч випуклих соло, що перегукуються в усіх оркестрових групах. Композитор застосовує певну ексцентричність звукопису, свободу й невимушеність строкатої палітри барв, імпровізаційність. Світла й радісна картина народного свята розпочала концерт "за здравіє".

Далі грав А.Баришевський. Талановитий молодий соліст Національної філармонії глибоко мислить, йому є що сказати слухачам. У його виконанні концерт Соль мажор №1 М.Равеля наповнився грою тембрів, ритмів, темпів, нюансів.

Равель писав твір під враженням поїздки до США і великим впливом джазу, що заполонив у ті роки Америку і Європу. Прем'єра довго не складалася, і композитор присвятив концерт Маргариті Лонг, відомій виконанням К.Дебюссі та Г.Форе, яка просила в Равеля новий матеріал.

Перша тема нагадує сторінки "Петрушки" І.Стравінського. Другий образ - медитативно-барвистий, ніби гра води - перегук роялю й оркестру. Потім - токатний епізод, бездоганний, у тлумаченні Баришевського, з технічного й образного боку - і знову полиски барв… Закінчення першої частини несподівано бурхливе, на фортісімо, тутті всього оркестру й соліста.

Друга частина - роздуми. Музика дуже проста, але тим складніше інтонування, з чим Антоній достойно впорався. Перегуки роялю й дерев'яних духових малюють мрійливі, солодкі картини.

У фіналі - жартівливі глісандо, сплески динаміки, метушня, "доганялки", "прокоф'євські" образи.

Якби не оплески між частинами (ведуча не попередила про цілісність циклу), усе взагалі було б ідеально. А так під час недоречних оплесків артисти на сцені прочувалися незручно, а грамотна публіка ніяковіла…

На біс піаніст виконав "Феєрверк" Клода Дебюссі з ІІ зошита циклу "24 прелюдії". П'єса віртуозна технічно й непроста за змістом. Зіграв багато тембрально, з яскравими, точними контрастами та відчуттям авторської багатозначності. Доводилося чути цю прелюдію на конкурсі Чайковського в Москві в чудовому виконанні Олександра Лубянцева. Антоній грає її по-своєму, не поступаючись колезі тонкою, вишуканою виразністю.

У другому відділенні оркестр узявся за складний програмний цикл К.Дебюссі "Образи" (написаний у 1908-1912 рр.). Його обсяг і образне різноманіття багато до чого зобов'язують. Кожна з трьох частин має власний національний колорит: англійський, потім іспанський і наприкінці французький. Розпочали простими танцювальними мотивами, вираженими в першому номері оркестрової серії "Образів" - "Жигах", у дусі англійського народного танцю. П'єса писалася кілька років і спочатку називалася "Сумні жиги".

Андре Капле, який брав участь в оркеструванні "Жиг", підкреслював у своїх спогадах "сум і навіть спроби приховати ридання під маскою незграбних, механічних жестикуляцій або покровом флегматичної байдужості". Він відзначив особливі труднощі виконання цієї п'єси через "рухливість поз, швидкість, із якою вони змішуються, зустрічаються, відділяються одна від одної або з'єднуються знову". Саме в першому номері численні соло звучали випукло-чистенько, і яскраві контрасти двох основних характерів оркестру цілком удалися.

Друга частина "Образів", "Іберія", своєю чергою ділиться на три окремі розділи: "Вулицями й дорогами", "Пахощі ночі" і "Ранок святкового дня". Це ніби невелика програмна симфонія всередині циклу. З самого початку композитор створює відчуття продуманої картинності (далекої від простодушних переливів життєрадісної "Іспанії" Шабріє). Цей тон послідовно витримується, чому сприяє розширений склад оркестру: три флейти, дві флейти-піколо, два гобої, англійський ріжок, три кларнети, три фаготи й контрафагот, чотири валторни, три труби, три тромбони, туба, дві арфи, струнний квінтет і арсенал ударних - литаври, бубон, малий барабан, кастаньєти, ксилофон, челеста, тарілки, дзвони. Вести теми в основному доручено духовим інструментам, а струнний квінтет відступає на другий план.

Велика роль численних ударних. Кожна наступна частина нарощує оркестровий склад, порівняно з попередньою. Здавалося б, має зростати й виконавська енергетика. Але диригент трохи знизив темпи всієї другої частини, і публіка почала вертітися й нудьгувати…

У фінальних "Весняних хороводах" була спроба повернути попередню напругу, проте сил і оркестру, і диригентові забракло…

По закінченні, насторожені попередженням не аплодувати між частинами, слухачі переважно мовчали, лише дехто несміливо заплескав у долоні. Але, зрозумівши, що настав фінал, радісно подякували артистам.