«Кармен», обмін. У Національній опері «змагалися» українські й європейські інтерпретатори творчості Бізе

На сцені головного музичного театру країни відбулася українська прем’єра міжнародного проекту «Кармен». Ця постановка — прецедент європейського антрепризного оперного спектаклю. Брали участь як європейські гості, так і українські музиканти. У результаті, як кажуть, перемогла «дружба»… І музика: Бізе — навіть, часом, у спірному виконанні — компенсує деякі витрати міжнародного оперного «виробництва».

Історія цього інтернаціонального оперного заходу — приклад дбайливого сучасного західноєвропейського театрального менеджменту. Весною цього року на стінах українських консерваторій з’явилися оголошення, в яких три організації — Foundation International Opera Productions, Supierz Music Management B.V. (Голландія) і продюсерське агентство «Проскурня продакшн» (Україна) — запрошували молодих вокалістів узяти участь у кастингу на головні ролі в новій міжнародній постановці опери Жоржа Бізе.

Тільки в Україні за три місяці прослухали 78 молодих артистів. Після закінчення добору почалася робота над постановкою в Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва. На початку вересня провели відкриті репетиції у Великому залі консерваторії, й уже звідси спектакль вирушав на остаточне огранювання в Нідерланди.

І знову ж таки, відповідно до законів сучасного західного менеджменту, спектакль створили всього за 33 дні.

23 вересня в голландському місті Бреда відбулася прем’єра, після якої «Кармен» з успіхом показали на сцені театрів країн Бенілюкс: від Амстердама, Гааги, Антверпена до Роттердама (всього 24 міста). І, нарешті, — прем’єра в Києві.

Урок цього проекту, дуже корисного для українського театру, й оперного передусім, у тому, що інтернаціональна творча команда наочно продемонструвала, як можна з допомогою мінімальних коштів (на 90% проект фінансувала Міжнародна фундація оперних постановок) створити комерційно успішний, а головне, сучасний, оперний продукт... Спектакль — цікавий для глядачів.

Другий урок — плідне, взаємозбагачувальне творче спілкування виконавців, музикантів, режисерів і художників із різних країн, об’єднаних однією ідеєю. Особливо це важливо для артистів. І більш того, артистів Київської муніципальної опери, якій не дають спокою чиновники через «перебудову» театру. Наприклад, цей проект показав, що в тій же Муніципальній опері прекрасний хор (чого, на жаль, не скажеш про оркестр), який не тільки співає, а й драматично грає (на відміну від хору Національної опери). Керує колективом високопрофесійний хормейстер Анжела Масленникова.

Заправляли в проекті голландці. Музичний керівник і диригент — Тако Кооїстра. Режисер — Ламберт Бійнен. Сценограф — Йос Гроєнієр. Вони відомі в Європі, як одні з найкращих сучасних оперних постановників. Художник по світлу — Ервін Юц. Їм допомагали хорватська художниця по костюмах Діяна Босняк, польський гример Агнєшка Вольська, український концертмейстер Юлія Ященко й асистент режисера Яна Загоруйко.

«Матеріальну» частину спектаклю також створювали гуртом. Наприклад, виготовляли декорації, шили костюми і взуття у Києві й Черкасах. Реквізит добирали в Київському муніципальному, зверталися й у художню майстерню Національної опери.

Те ж і з солістами. П’ять Хозе з Німеччини, Швейцарії, Мексики й Словенії, дві Кармен — із Німеччини й України, два Ескамільо (правда, обидва виступили дуже невдало) — з Канади й Одеської опери, дві Мікаели з Франції й Національної опери, а також солісти з Польщі й Харківської опери.

У результаті вийшов дуже динамічний і режисерськи продуманий спектакль. Артистам у ньому не тільки цікаво, драматично насичено, а й комфортно співіснувати (що дуже рідко буває на вітчизняній оперній сцені).

«Хайтеківські» й дуже функціональні декорації — лише підсилювали враження трагедії, що насувається.

Розсувна глуха сталева завіса, ніби розрізана чи то доленосною блискавкою, чи то серцевою кардіограмою навпіл, самостійно «виконувала партію» Фатуму. Жоден герой не був у статичному стані. На сцені постійно й виправдано щось відбувалося. Кожна мізансцена відповідала музичній суті того, що відбувається. Творці спектаклю явно уважно читали партитуру.

На жаль, оркестр Муніципальної опери в цьому сенсі виявився явно не на висоті. Чи тому що давно не працював у такому незвичайному режимі, чи тому що в них у репертуарі немає так званих дорослих опер. Та, най-
імовірніше, тому, що й кваліфікація має властивість втрачатися. Адже над Муніципальною оперою постійно — час від часу — згущаються якісь хмари. Очевидно, що цей театр не може ритмічно і повноцінно функціонувати — міські власті вважають його занадто «дорогим» тягарем на шиї столиці. Великих витрат потребують декорації, хор, оркестр, утримання будинку... Постійні скандали супроводжували виставки товарів народного споживання у фойє цього театру (правда, після зміни культурної влади в столиці — ці виставки знову відновилися). Не можна звинувачувати за таких обставин музикантів... Вони лише — ще одні «заручники» нерозуміння цінності класичного мистецтва й байдужності до нього. Нерозуміння з боку тих, від кого залежать культурні пріоритети і у столиці, і у країні. Тому й у «Кармен» помітні певні втрати виконавчої майстерності оркестрантів. Темпи, вади звукодобування, різнобій, невміння слухати й чути солістів — от лише деякі негативні складові. Позитивне ж у тому, що оркестр Муніципальної опери начебто витягли з небуття й виставили на головну оперну сцену країни, давши зрозуміти, що й вони можуть бути затребуваними.

Що ж до солістів, то вкотре цей проект дав змогу переконатися, які талановиті й недооцінені наші голоси. На українській прем’єрі можна було почути двох різних Кармен: досвідчену, стильну, майстерну німкеню Астрід фон Федер і студентку Дніпропетровської консерваторії Ірину Петрову. Якщо Астрід показала чудову драматичну роботу (правда, «зазвучала» вона лише в другій дії), то Ірина з перших тактів продемонструвала багате, практично «зоряне» мецо-сопрано.

Дон Хозе — Джейсон Кім із Швейцарії — порадував фаховим, рівним, із розумінням усіх музичних і драматичних нюансувань виконанням своєї партії.

Високий рівень майстерності показала Оксана Терещенко в ролі Мікаели, тим самим підтримавши реноме Національної опери.

На висоті й солісти Харківської опери Олександр Лапін (Данкайро) і Юрій Кудрявцев (Цуніга) та гнучкі в музичному сенсі подружки Карменсіти Фраскіта й Мерседес — солістка нашої Нацопери Олена Гончарук і полька Агнєшка Частка, а також один із контрабандистів Ремендадо — поляк Лукаш Гай.

Єдиний, хто практично завалив яскравий образ Ескамільо — Олександр Стрюк з Одеської опери.

Певні прикрі й, напевно, продюсерськи непрораховані речі (зокрема робота оркестру або невдалий вибір соліста на одну з ключових партій), на жаль, призвели до полярних оцінок цього проекту... Безперечно в результаті лише одне: не можна зупинятися.

Саме такі спектаклі дозволяють впливати на життя театрального мистецтва загалом (і опери зокрема) в Україні. Важливо ділитися досвідом або набувати його. Важливо дати шанс, який не можна прогаяти.

Нарешті, важливо допомогти молодим артистам дістати вигідний ангажемент, познайомити їх із публікою, а публіку — з ними.

Нині особливо значима цінність такого прикладу експериментальних оперних постановок. Цієї радості на українських сценах — негусто. Точніше — пусто. Часом виходять узагалі доволі забавні колізії... Головні оперні теа-
три України втрачають і головні класичні канони постановок — те, чим ще недавно славилася «епоха Ірини Молостової». І до експериментальних форм ці ж театри ставляться якось насторожено. Ніби бояться пустити на свою територію «чужинців» — тих, хто злегка змахне пил з підмостків.

І наостанку...

Чи побачимо ще цю ж постановку на вітчизняній сцені, як це з самого початку й планували? Сергій Проскурня як представник українського менеджменту відповів: «Доля проекту невизначена!» Бо в Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, на базі якого й готувалася постановка, нині відбувається «кадрова революція». При цьому з самого початку передбачалося, що після європейських гастролей спектакль включать у репертуар.

Поки ж із реальних пропозицій є тільки одна — запрошення «Кармен» на гастролі в Іспанію. А це означає — «Кармен» поки що так і залишиться міжнародним проектом, прокатом якого опікуватиметься власник спектаклю —Міжнародна фундація оперних постановок із Нідерландів. Тим часом було б непогано принаймні раз на місяць бачити цей спектакль у репертуарній афіші столиці...