Під низьким склепінням темної келії старець-самітник пише жахливий донос — невблаганне, мов виро...
«Бориса Годунова» можна назвати візитною карткою провідної оперної сцени Росії. Подією, значення якої важко переоцінити, став показ цього спектаклю в Києві під час дводенних гастролей колективу. Це свято високого мистецтва змогло відбутися завдяки сприянню Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні, спеціального представника президента Російської Федерації з розвитку торгово-економічних взаємин з Україною Віктора Черномирдіна, за спонсорської підтримки кондитерської компанії «АВК» у рамках грандіозного проекту «Російські сезони в Києві». Величезну роботу виконали організатори гастролей, продюсерська компанія «Альянс Шатро». Зайво було б нагадувати, що проект має не комерційну, а художню спрямованість. Приїзд на два спектаклі трупи в 180 чоловік і її виступ у стінах Національної опери України, керівництво якої стягує чималу суму за оренду приміщення, вимагає величезних витрат. Їх не в змозі окупити ціни на квитки, хоч би якими вони були. Тож будемо радіти, що й у нас з’являються меценати високої культури, котрі направляють свою енергію на підтримку справжнього мистецтва.
Гастролі Большого театру Росії особливо значимі ще й тому, що востаннє такі гастролі проводилися понад чверть століття тому. За цей час трупа істотно обновилася, у ній засяяли нові зірки, співаки, котрі вже затребувані на оперних сценах багатьох країн, яких знає і любить публіка. До численних шанувальників чудового російського баса Володимира Маторіна після його виступу в Києві безсумнівно приєднаються і ті щасливчики, котрі побували на виставах Большого. Його Борис Годунов — характер масштабний і потужний. Всією своєю постаттю, манерою поведінки, тембровими фарбами густо насиченого голосу він підкреслює силу і владність царя. Його героєм керує свідома воля, він непохитно виносить вироки долі, а наприкінці виявляється зломленим, ніби могутній дуб під ударом блискавки. Місія володаря розуміється ним як тягар відповідальності, яку треба нести перед людьми і Богом. Саме тому непосильним тягарем лягає на серце Бориса—Володимира Маторіна скоєний в ім’я завоювання трону тяжкий злочин.
Створений, щоб панувати і повелівати, Борис виступає в спектаклі як сплетені в клубок воля і пристрасть. На противагу цьому хитрістю і розумом прокладає шлях до влади розважливий Шуйський — Володимир Кудряшов. Співак не утрирує негативних сторін характеристики Шуйського, зайво не підкреслює його улесливого лукавства. Світлий за тембром голос виконавця звучить бездоганно рівно, у характері інтонування є своєрідна гідність. Завдяки цьому постать майбутнього наступника Бориса незмінно запам’ятовується, а серед придворних Шуйський звертає на себе увагу як прихований лідер.
До безсумнівних удач спектаклю хочеться віднести вражаючу постать Пимона. Олександр Науменко зумів передати властиве старцю духовне світіння. Лірично пом’якшене трактування образу перенесло акцент із зовнішньої благопристойності його образу на внутрішню зосередженість, відчуженість від мирської суєти. Водночас у цьому святому праведнику немов утілено саму совість народу, отримує реалізацію святість і чистота нещадної до гріха і милосердної до грішника православної віри. А завдання створення образу народу як колективної особистості блискуче вирішив хор Большого театру. У масових сценах багатолика людська маса живе своїм особливим життям, бере участь у нав’язаних владою ритуалах і водночас виносить свої вироки і судження, уболіває і страждає, буйствує і потішається.
Динамічний пульс, що пронизує спектакль, контрасти фрескової масштабності і поглибленого ліризму, щемливої проникливості, притаманної інтонаційному світу експресії Мусоргського, об’єднав своєю диригентською волею Олексій Степанов. Явно вдалою виявилася творча співдружність російських артистів і музикантів з оркестром Національної опери України ім. Т.Г.Шевченка. З кожною сценою контакт диригента з оркестром ставав дедалі повнішим, спектакль набирав обертів, щоб досягти найбільшої сили емоційного впливу до фіналу.
Задля об’єктивності варто сказати і про те, що вразило значно менше. Зайво побутовим вийшов в Миколи Низиєнка образ Варлаама, та й уся сцена в корчмі виявилася позбавленою властивої перу Мусоргського соковитої характерності і запального імпульсу. Сильному голосу Віталія Таращенка — Самозванця забракло фарб для передачі палкої закоханості і поетичності натури здатного на сміливий ризик героя. Через це постраждала зовні ефектна дуетна сцена Самозванця з гордою честолюбною полячкою (Марина Мнішек — Тетяна Єрастова). Цілком вписався в традиційне прочитання образу Юродивого Сергій Гайдей, хоча вийти за межі цих сталих уявлень співак не зміг.
На завершення свята на сцену вийшли директор Національної опери України Петро Чуприна і головний винуватець цієї культурної події Віктор Черномирдін. Віктор Степанович тепло привітав учасників спектаклю і підкреслив актуальність порушених у геніальному творі Мусоргського проблем. Дивно, що не прозвучали в цьому заключному акорді голоси головних ініціаторів, і на сцені не з’явилися організатори цих унікальних гастролей — продюсерська компанія «Альянс-Шатро», ті, кому ми зобов’язані цілою серією незабутніх художніх вражень останніх київських сезонів. Саме вони — частина прихованого айсберга, що несе на собі всі складності організації цих заходів. Однаково недоречні в даному випадку і зайва скромність, і чиясь зла неуважність.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google