ХАРКІВСЬКІ ПРЕМ’ЄРИ ВІТАЛІЯ ГУБАРЕНКА

e:workpicspreview15-3.jpg

itype=[1] rus=[e:workpicspreview15-3.jpg] rusfull=[E:WORKpicsfull15-3.jpg] ukr=[] ukrfull=[] eng=[] engfull=[] inforus=[Віталий Губаренко] infoukr=[Віталій Губаренко] infoeng=[]

Скарга та тріумф. Голгофа долі кожного більш-менш великого таланту й урочисте поховання, яке сигналізує, що художника наздоганяє посмертне визнання. Таким бачився шлях творця автору симфонічної поеми «Тассо» Ференцу Лісту, який на власному досвіді спізнав, що таке трагічна самотність справжнього творця навіть тоді, коли його життя здавалося сучасникам цілком благополучним і начебто не давало приводу для скарг. Нелегко складаються стосунки з рідною домівкою змужнілих пташенят, що вилетіли з гнізд у широкий світ, широко розпростерши крила. «Чи може щось хороше бути з Назарета?» — чув за своєю спиною Христос. І не міг творити дива в місті свого дитинства. В історії залишилися назви міст, які виганяли прославлених земляків, а пізніше споруджували їм монументи. Їдучи востаннє з Росії, залишивши ненависний Петербург, Михайло Глінка зупинився на кордоні, щоб вимовити гіркі слова образи й обвинувачень на адресу такої жорстокої до свого генія батьківщини, яка воліла захоплюватися іноземними знаменитостями й не помічати вітчизняних талантів. Так було і є, бо немає пророка у своїй вітчизні.

Харків’янин з народження і виховання, представник харківської композиторської школи Віталій Губаренко останні п’ятнадцять років свого життя провів у Києві. Протягом усього цього періоду його музика дуже рідко звучала в рідному місті. А тим часом саме тут він дебютував зі значним вокально-симфонічним твором на концертній естраді, коли ще був студентом третього курсу Харківської консерваторії. Відтоді симфонічний оркестр Харківської обласної філармонії став рідним для нього колективом, що грав прем’єри багатьох його творів. Вони потім входили до репертуару оркестрів Києва, Донецька, Сімферополя, Одеси, звучали в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Упродовж довгих років композитор дружив і творчо спілкувався з диригентами, які очолювали в різні періоди харківський оркестр. Неодноразово саме з цим оркестром проводилися монографічні авторські концерти Віталія Губаренка. Останній відбувся шість років тому. За пультом тоді стояв колишній харків’янин, талановитий молодий диригент Ігор Палкін, співпрацею з яким композитор дуже дорожив, доручивши саме йому перше виконання в Києві, а потім у Харкові моноопери «Самотність» для тенора з оркестром на тексти листів Проспера Меріме.

Незважаючи на відмінний склад солістів і досить високий рівень виконання, остання прижиттєва зустріч композитора з Харковом принесла йому ще одне гірке розчарування, як траплялося не раз і в минулому. Губаренко завжди вирізнявся незалежним характером і прямотою суджень, начальству догоджати не вмів і не прагнув, та й сам ніколи не значився в композиторах-начальниках. Заради творчості рано залишив вдало розпочату педагогічну діяльність. Надто багато чого в його долі відбувалося поза межами Харкова. Так, рідне місто з великим запізненням і лише ненадовго визнало у своєму землякові видатного оперного композитора, та й чи визнало всерйоз? Тоді як успішний оперний дебют Губаренка одночасно відбувся в Києві, Одесі й Новосибірську, тільки три з тринадцяти його опер згодом прозвучали на сцені Харківського театру опери та балету ім. М.Лисенка, ще дві поставив студентський колектив оперної студії, який не мав ані власного приміщення, ані постійного репертуару. А як Харків отримав нарешті після тривалого будівництва новий оперний театр, твори Губаренка зовсім зникли з афіш. У композитора склалося враження — і не безпідставно, що рідне місто надто швидко й охоче викреслило його зі своєї пам’яті. Адже все, створене після 1986 року, обминало Харків стороною. І навіть ювілейний авторський концерт у зв’язку з 60-річчям від дня народження, під час якого виконувалися не відомі харків’янам твори, не зібрав достатньо публіки.

І ось тепер, через 44 роки після дебюту студента-третьокурсника, — концерт пам’яті композитора, творчість якого ніби відкривалася цього вечора наново. У виконанні симфонічного оркестру Харківської обласної філармонії під керуванням Ігоря Палкіна прозвучала не відома харків’янам симфонія-балет «Зелені святки» — масштабне симфонічне полотно з яскравими соковитими образами, пронизане динамікою, де поєдналися поезія та гумор, написані широким мазком жанрові картини й тонкий звукопис фантастичних епізодів. Оркестр зіграв симфонію зі справжнім захопленням. Диригент чітко вишикував багатопланову форму, рельєфно виділив контрасти, ні на мить не послабив властиві музиці енергію й вольовий натиск.

Інші сторони обдарування композитора розкрилися в двох мініатюрах для сольних духових інструментів у супроводі струнного оркестру. Адажіо для гобоя прозвучало у виконанні Вікторії Карєлової й оркестру під керуванням Ігоря Палкіна як світла лірична замальовка, пронизана настроєм томливої ніжності, співзвучної особливостям тембру сольного інструмента. Великий успіх мав ще один молодий музикант — Сергій Третяков, який блискуче і зі справжнім артистизмом виконав Арію для кларнета в супроводі струнних. Позаяк головне слово тримали в концерті молоді виконавці, у ньому ніби покоління шістдесятників, до якого належав Віталій Губаренко, передавало естафету новій генерації. Важливою єднальною ланкою в цьому перегуку поколінь, безумовно, був талановитий молодий диригент Ігор Палкін, який безпосередньо спілкувався з композитором і в процесі цього спілкування виробляв власний підхід до виконання його музики.

Продовженням тієї самої теми стало друге відділення концерту, коли юна, але вже добре відома своїми конкурсними перемогами піаністка з Сімферополя Марія Кім із запальним темпераментом і бурхливою, всепереможною енергією виконала в супроводі харківського оркестру під керуванням Ігоря Палкіна Рапсодію на тему Паганіні Сергія Рахманінова. Неймовірно широкі межі музики поєднують минуле й сучасність, мистецтво безсмертного італійського віртуоза Паганіні, творчість російського генія Рахманінова, музичний світ українського творця Віталія Губаренка, талант і майстерність молодих музикантів, перед якими розчинило двері нове, ХХI століття.