ГРУБІ ЧАСИ І ВИТОНЧЕНІ ПОЧУТТЯ

17—18 березня на сцені Театру імені Франка відбулися гастролі Одеського театру музичної комедії імені Михайла Водяного. Одесити привезли до Києва одну із коронних своїх вистав — рок-оперу «Ромео і Джульєтта» (режисер-постановник заслужений діяч мистецтв Росії Георгій Ковтун, музика і лібрето Євгена Лапейка, сценографія Станіслава Зайцева, костюми — Ніка Гуцу). Режисер вирішив поекспериментувати з часом і простором шекспірівської п’єси: він переніс дію «у часи варварів» і помістив зворушливих юних героїв у справжню орду, якої для більшого ефекту не вистачало лише «бича народів» — Аттіли.

У результаті ворогуючі сімейства Монтеккі і Капулетті із соратниками і домашніми виглядали навіть не кланами, а племенами — на кшталт остготів і вестготів, а герцог — таким собі верховним вождем. У найкращих язичницьких традиціях був витриманий і фінал спектаклю: тіла закоханих поклали в човен і відправили в останнє плавання «вільним морем кохання», де вже ніхто і ніщо не зможе їм завадити.

Шлюбна церемонія Ромео і Джульєтти також відбувалася за язичницьким обрядом: словом, глядачів перенесли в «прості і грубі» часи, де якимось дивом розцвіли складні і витончені почуття. Мабуть, у такий спосіб режисер хотів зіграти на контрасті і ще більше підкреслити ніжність і чистоту головних героїв — лебедів, занесених у країну вовків.

Ролі Ромео і Джульєтти в цій виставі виконали зовсім молоді актори: мало не однолітки шекспірівських закоханих. Юлія Коровко (Джульєтта) дебютувала 1996 року на сцені Одеського театру музичної комедії в спектаклі «Чарівна лампа Аладдіна». Разом із Кирилом Туриченком (Ромео) вона входила до складу вокального квартету «КА2Ю», встигла взяти участь у фестивалях «Червона Рута», Чорноморських і Таврійських іграх.

Кирило Туриченко — учасник шоу-групи «Зоряний час» — не так давно зіграв головну роль у тій же «Чарівній лампі Аладдіна». Зараз і Кирило, і Юля — студенти. Причому Джульєтта навчається в Одеському училищі культури і мистецтв імені Данькевича, а Ромео — на музично-педагогічному факультеті Южноукраїнського педагогічного університету.

Виконавців головних ролей відібрали за підсумками багатоступінчастого конкурсу, і в цьому разі сторона, що відбирала, анітрохи не помилилася. Якщо одеським Ромео і Джульєтті іноді і не вистачало професіоналізму, то вони з лишком надолужували це яскраво вираженим талантом та енергією, що б’є через край. Дебютантам навіть удалося переграти своє мастите оточення: вони виглядали органічно і природно і зуміли уникнути багатьох штампів. Можна сказати, що Юлія Коровко і Кирило Туриченко — головна знахідка спектаклю. Важко сказати, як складеться їхня доля в подальшому, але вже нині вони змогли подолати якусь театральну вершину. Залишається лише її утримати.

Гастролери привезли до Києва громіздкі декорації у вигляді двох веж із звідними мостами, величезними важкими воротами й іншою атрибутикою в дусі навіть не варварських часів, а раннього середньовіччя. До того ж у спектаклі використовувалося не бутафорська, а найсправжнісінька зброя — важкі мечі з масивними рукоятками, щити і кинджали.

Режисер і не подумав якось прикрасити «прості і грубі» часи — навпаки, він усіляко підкреслював грубість і невигадливість, особливо помітну в гарно зроблених хореографічних сценах. Власне кажучи, сценографія вистави не залежала від однієї ідеологічної установки: Монтеккі і Капулетті — варвари через свій внутрішній склад, причому варвари в найнижчому і примітивному сенсі цього слова, вони — «вовки по крові своїй». Тому як рама для дії, що відбувається на сцені, режисером була обрана не витончена Верона, а стоянка двох ворогуючих племен, поле навіть не битви, а бійки, що не припиняється. Правда, щоб до кінця витримати обрану лінію, слід було замінити мечі на дрючки.

Георгій Ковтун — режисер вистави — нині працює в Санкт-Петербурзькому Малому театрі, але за духом все одно залишається одеситом. Євген Лапейко, автор музики до цієї рок-опери, — популярний в Одесі телеведучий і рок-музикант. Одеський же театр музичної комедії не був у Києві років десять. Так що «перлина біля моря» в особі одного з найулюбленіших своїх театрів вирішила приємно здивувати киян. Що їй і вдалося зробити за допомогою «найсумнішої» історії на світі.