Громи і «блискавка» Тимура Бекмамбетова. «Новорічне кіно — це засіб від запою», — повідомив «ДТ» російський режисер і продюсер

Новітню виробничу лінію «новорічного кіно» в Росії контролює Тимур Бекмамбетов. На його рахунку два «Дозори» («Нічний» і «Денний»), одна «Іронія» (у вигляді «Продовження»). Постарався цей режисер і для Голлівуду — «Особливо небезпечний» з Анджеліною Джолі, а також «Дев’ять» спільно з Тімом Бартоном. Наступаючий рік подарує глядачам ще один проект «від Бекмамбетова» — «Чорна блискавка» (бюджет — 10 млн. дол.; прокат — з 31 грудня), де Тимур виступає продюсером. Режисер Дмитро Кисельов; у ролях Григорій Добригін, Валерій Золотухін, Сергій Гармаш, Іван Жидков, Віктор Вержбицький, Михайло Єфремов. Це досить-таки захоплюючий новорічний кінокомікс про польоти машини-«Волги» над Москвою, а також пригоди-закоханості молодих героїв. В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» пан Бекмамбетов зауважив, що славетний Голлівуд, де йому пощастило попрацювати, «зріс» на коренях Києва або ж околиць нашої столиці.

— Тимуре, фільмом «Чорна блискавка» ви остаточно закріпили за собою статус «новорічного кіноказкаря». Що таке «новорічне кіно» за Бекмамбетовим?

— Це — засіб від запою, напевно. А коли серйозно, то це такий же необхідний атрибут, як салат олів’є, шампанське, як улюблені старі фільми, як певна легковажність (люди роблять не те, що слід, а інші люди їм прощають). Це частина маскараду, частина свята непослуху, яке і називається «Новий рік». Тому що цілий рік живемо дуже «слухняно», виконуючи свої функції та обов’язки. А один раз на рік у нас є можливість «перездати» карти і спробувати виловити туза. Все перезібрати!

— На «Чорній блискавці» ви, здається, повністю відпрацювали таке поняття, як «коміксовість». Це все ж таки більше рудименти вашої професії кліпмейкера, зачарованість голлівудськими стандартами чи ж принцип жанрового кіно від Бекмамбетова?

— Це — мова, завдяки якій хочеться дивитися це кіно. Це мова моєї аудиторії. Подивіться, скільки ходить людей на драми! Я маю на увазі в чистому вигляді «драми». Не йдуть люди! Інша аудиторія. Народ молодий у кіно ходить. Поп-корн, вибухи... Важко уявити собі солідних людей, котрі так багато віддавали б жанру, в якому я працюю. Тому комікс — безперечно, моя мова (я нею розмовляю), але винайдена ця мова зовсім не мною.

— Однак у ваших коміксах, які розповідають про супергероїв, російські актори створюють більш людяні образи. Це не схоже на американський тип ставних приморожених красенів.

— Ну чому ж? Гриша Добригін, наприклад, ставний красень!

— Він радше хлопець, який сидить поруч у метро з книжкою.

— Ми відштовхуємося від того, що супергерой — людина, яка володіє надздатністю творити добро. Ну а глядач дивиться фільм передусім про себе, а не про коміксового героя.

Кажучи про «коміксовість», я маю на увазі чіткість мови. Але ж і в казках так — хороший-поганий, вродливий-потворний. Ми можемо назвати це казкою. Оскільки кіно звернене до молодих людей — у душі молодих (у вік не вірю), — то воно вимагає яскравості позиції. Це те, чим «Чорна блискавка» різниться від інших картин, моїх зокрема, де позиції й барви були більше в півтонах.

«Чорна блискавка» — яскраве видовище, тут усе зрозуміло. Звісно, з героєм відбуваються зміни: він спочатку опускається, потім піднімається. Там є процес, розвиток характеру. Але, вийшовши із залу, глядач розуміє, що ось це Добро, а це Зло. І це важливо! Життя і так безглузде. А люди ходять в кіно, тому що там хоч якийсь сенс.

— Як особисто для вас пройшла «адаптація» американських архетипів на рідному грунті?

— Дуже цікаво відбувалася! Я не беруся це стверджувати — я не критик, але американські фільми в голлівудському кіно базуються на теоріях Джозефа Кемпбелла. За його структурами і його ж теоретичними книжками про те, як треба писати сценарії та робити фільми, знято практично всі великі американські картини. Він у своєму роді є батьком американського кіно. Сучасного! Він розповів про те, «як створювати міфи».

Але Кемпбелл нічого не придумав. Все це було написано до нього людиною, яку звали Володимир Пропп. Ще в 20—30 роках ХХ століття він досліджував російські казки і написав книжку, присвячену архетипам казок. Отже, можна сказати: сучасне американське кіно родом із російських народних казок.

— Тобто ви беретеся стверджувати, що на основі цієї роботи Голлівудом і була придумана та універсальна система нинішніх маскультурних жанрів?

— Вона в основі своїй «наша»! Не кажучи вже про те, що всі, хто там знімав, продюсував і знімався останні сто років, як мінімум вихідці з Києва або його околиць! І Ворнер Бразерс, і Голдвін Маєр, всі. І коли приїжджаєш, приходиш на будь-яку студію в Лос-Анджелесі, на будь-яку зустріч, завжди з двох чоловік знайдеться один, який скаже: здрастуйте, у мене ось бабуся або дідусь із Білорусі чи України! Просто гарантовано! Тож Голлівуд — це…

— Наших рук справа?

— Атож!

— А як вимовляють ваше прізвище в Голлівуді?

— Через силу. Я витратив багато років у російськомовному рідному середовищі на те, щоб навчити людей вимовляти моє прізвище. З дитинства у мене ця проблема існувала. Зараз освоюю чужі землі — там знову треба всіх навчити. І це великий стимул для мене в творчості. Бо тільки домігшись якогось успіху, ти вже примушуєш людей вивчити своє прізвище.

— У «Чорній блискавці» ви — продюсер. Дещо інша сходинка. Ми звикли вважати, що це єдина творча професія у великому глядацькому кіно. Чи не виникав внутрішній конфлікт між вами як режисером і продюсером-дебютантом?

— Та ні. Трапилося це тому, що дуже багато в мене було задумано проектів. А коли починаєш робити кіно як режисер, на рік випадаєш із життя і нічим більше не можеш займатися. Мене такий розвиток подій не влаштовував. Хотілося зробити і мультфільм з Тімом Бартоном, і «Чорну блискавку», і зараз от новий фільм з Хабенським. Дуже багато було затій, і я вирішив піти шляхом делегування повноважень людям, з якими робив попередні фільми. Так на режисерських ролях опинилися Саша Войтинський (з яким товаришую 30 років і який зі мною робив рекламні ролики) і Дмитро Кисельов — він знімав зі мною «Особливо небезпечний», а також монтував усі мої картини.

— Але визначити, де більше «творчості» — як у продюсера чи як у режисера — самі можете?

— Ні! Просто відповідальності більше. І головного болю більше. Ходиш із корвалолом. Нервуєш, що все може зірватися. Проте, всі кажуть — продюсером бути цікаво. Бо продюсер на все дивиться трохи звисока і бачить головне. Режисер зазвичай займається конкретикою, у Франції їх так і називають «реалізатор». А продюсер бачить мету і прагне уникнути помилок.

Знаєте, художник, коли малює, то дивиться зблизька або здалеку. Бачить деталі і загальне. От загальне — це продюсер, а деталі — режисер. Одиниці можуть комфортно почуватися у двох ролях, суміщаючи функції продюсера і режисера. Джеймс Кемерон або Стівен Спілберг — вони можуть.

— Продовження «Чорної блискавки» буде?

— Вже знімається.

— І будуть версії зарубіжні? Чи можна з російською версією і з рідною машиною виїхати в зарубіжному прокаті?

— У кожнім разі, компанією «Юніверсал» вже вирішено, що цей фільм буде показано в зарубіжному прокаті, у всіх країнах.

— Можна сказати, що сучасний російський кінематограф набув бодай якихось рис серйозної індустрії? Особливо, коли грунтуватися на новорічних кінопроектах?

— От усі ці риси «індустрії» можна знайти в «Чорній блискавці». «Чорна блискавка» — яскраво виражений приклад цивілізованого російського кіно.

— …І вже влітку всі ходитимуть у майках «Чорна блискавка»?

— Стовідсотково! Але гадаю, що не влітку, а раніше. Може, вже у січні? У цієї картини величезний потенціал відкрити нову сторінку у вітчизняному кіно і...

— Зробити відмінний мерчандайзинг?

— Не тільки! Зробити продовження — другий фільм! Зробити гру! Тому що в картині є герой, якого полюблять дівчата. А хлопці… Вони схочуть бути схожими на нього.

«У ПУТІНА ТАКА Ж!»

Сюжет «Чорної блискавки» такий, який і передбачає кінокомікс. Московський студент Діма Майков у подарунок від батька отримує 21-шу «Волгу». Цей хлопець по вуха закоханий в однокурсницю Настю. Але в середовищі викладачів є злий геній-девелопер Купріянов. Далі — над Москвою починають літати машини. До бою за справедливість стає молодь і її ліричні почуття. У фіналі — історична битва в небі над Москвою: герой перемагає, світ позбавлений від негідника Купріянова. Закохані разом зустрічають Новий рік!

...1966 року Юлій Кім написав пісеньку з текстом «у автомобиля есть мотор и крылья». Того ж року Людині-кажану в Голлівуді вигадали літаючий бетмобіль. Десь у глибинах тих же романтичних 60-х у Радянському Союзі бурхливою фантазією сценаристів фільму «Чорна блискавка» і було здійснено нобелівське відкриття — нанокаталізатор. Воістину фантастична річ, яка дозволила злетіти в небо красивій і, як сказали б сьогодні, вінтажній машині «Волга ГАЗ-21». (Для дівчаток — стара дута «волга» з оленем на капоті як у «ягуара».) На такій дозволено ширяти тільки супергероям. Ним і стає студент Московського університету, котрий літає майже як Бетмен, воює з майже Доктором Злом і тільки кохає і гуморить надто вже по-російськи.

Про нього, про Добро і Зло, про алмази під Москвою і про те, що людина людині брат, завжди готовий прийти на допомогу, і зняв свою новорічну казку режисер Тимур Бекмамбетов.

За відсутності серйозних конкурентів новорічного прокату-2010 Бекмамбетов стрімко увірветься на своїй «Чорній блискавці» на екрани і швидше за все зніме небувалу касу в кінотеатрах СНД. А потім ще за вислугу років і відданість новорічній справі здобуде статус «кінематографічного Діда Мороза». Його нова «Чорна блискавка» — абсолютно чіткий бекмамбетовський бренд, вже відточений і цілеспрямований. Рецепт касового пирога — російська казка на голлівудський манер плюс творчий підхід до банального матеріалу.

Західні стандарти — так. Запозичення і мікс із усіх можливих хітів про супергероїв, від Людини-павука до Остіна Пауерса — так. Технічні карнавальні прийоми (прольоти, падіння, зависання і вибухи), знайомі за всіма попередніми бекмамбетовськими блокбастерами, включаючи й американський «особливо небезпечний» експеримент — так, так, так... Але Бекмамбетов як гусляр, котрий повернувся на батьківщину із заокеанських мандрів, зрозумілою «для своїх» мовою співає собі пісню про героя.

«Чорна блискавка» — продюсерське дітище Бекмамбетова, а також нова сходинка у розвитку його кар’єри масовика-кіновитівника. Ідея літаючого на «чорній волзі» Рятівника обіцяє життя герою ще на пару сиквелів. Непогано має просунутися ця «блискавка» і на шляху рекламної продукції (на неї просто відкрито вказують у фільмі футболки з логотипом). Творці не приховують прагнення заробити на створенні комп’ютерної гри. Ну а в ідеалі має вистрілити і франшиза: адаптація ідеї зарубіжними кінематографіями зі своїми національними автомобільними героями. Без хибної скромності, це заявка на успіх. Додайте до цього бажання «запалювати зірки». Бекмамбетов і тут використав класичний прийом — нові обличчя головних героїв в оточенні старої гвардії, котра відігрує свої амплуа.

Причому іноді ці амплуа родом із бекмамбетовських кіноколосів (як трапилося з актором Віктором Вержбицьким). Поява його в іншій, аніж лиходійська, ролі, викликала б здивування. А з акторськими метаморфозами касове кіно не жартує.

Сергій Гармаш — не хто інший, як черговий батько, пролетар нарозхрист, чия фраза, кинута у бік чорної «волги» «У Путіна така ж!», поза сумнівом, приживеться в народі.

Алкогольне камео Михайло Єфремов відігрує синдром новорічних канікул. А зірка з телевізора (головної прикраси святкового столу) «татова дочка» Катя Старшова і тут виявиться сімейною улюбленкою.

Повірити доведеться в молодих акторів Григорія Добригіна, Івана Жидкова і Катерину Вилкову. І ще потрібно повірити в те, що «Чорна блискавка» — це фільм, на який ми заслуговуємо 2010-го. Простий, красивий фільм, про кохання і диво. Хіба цього мало?