Джон Ноймайєр: рефлексії на пуантах

Балетомани всього світу високо цінують творчість американського хореографа Джона Ноймайєра, ставлячи його в один ряд з М.Петіпа, М.Баришніковим, М.Фокіним, Р.Нурієвим, М.Бежаром.

І мають переконливі для цього підстави: 75-річний майстер сповнений й сил, ідей, і кожна його нова робота - справжнє свято для палкого любителя академічного танцю. Оскільки, незважаючи на новизну хореографічної й музичної мови, постановки Ноймайєра спираються на канони класичного балету.

У Гамбурзькій державній опері вже 10 років іде балет "Русалонька" на сюжет великого казкаря Г.Х.Андерсена, створений Джоном Ноймайєром та композитором Лерою Авербах. Але, перш ніж розповісти безпосередньо про балет, кілька слів - про самого балетмейстера.

Американець Ноймайєр навчався балету в Лондоні й Копенгагені, відмінно опанував європейську школу. У молодості певний час танцював у Штутгарті. Але головний його коник - постановки. Ними став займатися там само, продовжив у Франкфурті-на-Майні й понад 40 років ставить у Гамбурзі.

Ноймайєр неймовірно винахідливий, інтуїтивно тонкий, часто абстрактний, нерідко конкретно точний і моторошно цікавий у всьому, що робить. Він - найяскравіша зірка музично-театрального життя Гамбурга з 1973 р., відколи очолив гамбурзький балет. Епоха. Навіть інтер'єр театрального буфету Гамбурзької опери оформлений численними нотними цитатами з поставлених ним балетів на музику композиторів ХХ ст. (наприклад, Гельмута Лагенманна або показаного торішнього московського сезону "Пера Гюнта" М. Ібсена-А.Шнітке).

Ноймайєр поставив за свій творчий вік близько 100 балетів. Серед його робіт багато вистав драматичних, сюжетних, тісно пов'язаних зі світовою літературною традицією: "Дама з камеліями" Дюма-Сина, "Чайка" Чехова, "Смерть у Венеції" Томаса Манна, "Трамвай "Бажання" Теннессі Вільямса. Не менш майстерно хореограф інсценує симфонічні й ораторіальні шедеври: втілив у танці кілька симфоній Г.Малера, ораторії Й.Баха, безліч іншої давньої й нової музики.

12 років тому балетмейстер увійшов у творчий контакт із композиторкою Лерою Авербах. Спільно вони створили у 2005-му спочатку для Данського королівського балету до 200-річчя Андерсена "Русалоньку" (ще раніше, у 2003-му, на готову музику Лери "24 прелюдії для скрипки і фортепіано" Ноймайєр створив балет під назвою Preludеs CV). Потім "Русалонька" пішла в Гамбурзі. Невдовзі дует Авербах-Ноймайєр реалізував "Тетяну" за пушкінським "Онєгіним".

Лера народилася 1973-го в Челябінську, у 18 років переїхала з батьками до Нью-Йорка, навчалася у славетній Джульярдській школі за класами фортепіано і композиція. В 1996-му Міжнародне товариство пушкіністів присудило їй звання "Поет року російського зарубіжжя".

А ще вона відома як автор понад 100 музичних творів.

Суть андерсенівського балету "Русалонька" можна передати словами самої Лери, що днями написала у Фейсбуці: "Бог і Диявол вирішили помінятися місцями, щоб побачити: чи помітить це хто-небудь? Ніхто не помітив"…

Сказане, звісно, з іншого приводу, але ця сентенція до її "Русалоньки" чудово підходить.

Kiran West

Ще при опущеній завісі посеред просценіуму лежить величезна морська мушля, що налаштовує глядачів на занурення у підводний світ давньої казки. Після її підняття глядачі затамувавши подих не можуть відвести слух і погляд від дійства.

Мінімалістичні декорації - кілька люмінесціюючих підвішених хвилеподібних смуг, що вертикально міняються місцями, - будили образне сприйняття, імітуючи гойдання спокійних хвиль над головами казкових створінь, які танцюють у морській глибині.

Свіжа, по-хорошому "театральна", ясна музика малювала картини життя далекого від земних турбот морського дна, бурю на морі, загибель кораблів, жваві матроські танці на палубі, побутові бальні танці початку ХХ ст., куди перемістили автори своїх героїв.

А головне - внутрішній світ, почуття, радощі, страждання, кохання і нескінченні рефлексії головної героїні: то русалки, то дівчини в сіренькій шкільній сукні, то вбраного юнгою-матросом недолугого, смішного підлітка, то однієї з подружок нареченої на весіллі Принца і Генрієтти.

Яскравий музичний ряд, багата оркестровка, прив'язаність інструментів до об'ємних характеристик героїв і подій дозволяли з першого сприйняття запам'ятати й відстежувати музичні образи партитури. Ніжна, "потойбічна" тема солюючої скрипки стала ведучою образною характеристикою морського створіння, її неземного кохання і безсилля перед законами далекого світу реальних людей.

Непрості, тривалі скрипкові соло прекрасно провела Іоанна Каменарська, яку під завісу вивів з оркестрової ями на сцену музичний керівник постановки, головний диригент Гамбурзького балету австралієць Саймон Х'юетт.

Збагачуючи образ Русалоньки, до скрипки нерідко приєднувалися прохолодна флейта, легкі дзвіночки, челеста, викликаючи в уяві звуки падаючих крапель і водяних струменів. А важка, "тягуча" тема міді, яка багато разів звучала під час епізодів Русалоньки і Принца, створила похмуре відчуття насування лиха.

Яскраво вирувала сцена розбурханих морських стихій, віщуючи емоційну загрозу колись безтурботному існуванню героїні.

Kiran West

Втім, від того "простуватіше" прозвучав незадовго до фіналу, переходячи в бетховенську "тему долі", мотивчик російського "Цыпленка жареного", очевидно, невідомий не тільки публіці, а й балетмейстерові. Така метаморфоза - швидше, прийом капусника, ніж серйозної партитури, що містить глибокі міркування. Не обійшлося без наслідування церковного співу та дзвонів…

У першій дії Русалонька танцює босоніж. Італійська балетна прима Сильвія Аццоні - мініатюрна й по-дитячому тендітна. Вона майже не торкалася ногами сцени, імітувати рухи дівчини-риби, морської сирени, що плаває в глибині моря, допомагали три рослявих, потужних, одягнених у чорні трико партнери.

Ці чорні підводні тіні носили її на руках і постійними підтримками створювали повне враження уповільненості рухів у товщі води. Русалонька то гралася з великою мушлею, то плавала над самим дном, то зринала на поверхню помилуватися кораблями, що пропливали мимо. Техніка балерини досконала, образ посилений оригінальним гримом та чудовими костюмами за авторськими ескізами Ноймайєра.

Вона справді наче плаває в блакитній, довгій, роздвоєній внизу на два хвостових плавці сукні. Кохання Русалоньки до Принца виражається їхніми кількома великими па-де-де (розгорнутих ліричних дуетів Принца і його нареченої у виставі немає, що не дивно, - з почуттями головної героїні кохання земних людей непорівнянне). Хороший квартет Русалоньки, Едварда, Генрієтти й Поета - і музикою, і хореографією.

Згідно з казкою, у першій її частині відбувається несподівана зустріч дівчини-риби з красенем-принцом (у лібрето і програмці його ім'я Едвард, він майже постійно вдягнений у білу форму морського офіцера, і я його охрестила капітаном). Танцював цю партію Олександр Рябко - випускник Київського хореографічного училища, чудовий, тонкий, чуйний соліст і не менш прекрасний та різноплановий партнер. Він створив образ "старшого брата", чуйного й доброго молодого героя. Він же танцює свого персонажа зовсім іншим - по-чоловічому реально закоханим у наречену - ніжну Генрієтту/Принцесу (Кароліна Агуеро). Він не кривдить Русалоньку, яка переживає не тільки муки палкого кохання, а й муки фізичні - перетворення на очах глядачів її хвоста в маленькі ніжки, на яких, ставши на пуанти, вона танцює другий акт. Принц лише намагається м'яко заспокоїти дивну юну дівчину, розвеселити, ніжно відсторонити, не зачепивши її гідності та пораненого коханням серця.

Казка закінчується сумно. Герой залишає Русалоньку, що врятувала його від смерті в морі, палко його кохає, незрозуміло далеку йому. І вибирає просту земну подругу - Генрієтту.

Обидва світи- підводно-фантастичний і буденно-земний - не поєднуються, вони втілені і різними зоровими атрибутами - костюмами, декораціями, гримом. І музикою - то мерехтливою, загадковою в танцях Русалоньки, то похмуро-грізною у сцені бурі, то цілком буденною, аж до вже названого "Цыпленка" або галопу й танго у сцені весілля (відомі прийоми з часів Шостаковича, Стравінського).

І відповідністю їй танцювальної техніки - від виразного танцю у стилі модерн та класичної хореографії на пуантах до побутових наслідувань танців матросів - російського "Яблучка", європейських жиги й матлоту.

Вистава багатошарова, насичена філософськими розмірковуваннями (наскільки це можливо без вербального ряду).

Добро і Зло втілюють, як і має бути в казці, образи Поета (Ллойд Ріггінс) та Морської Відьми, партію якої танцює чоловік, Карен Ацатян.

Якщо Зло підбурює Русалоньку знищити суперницю, вкладаючи до її рук знаряддя вбивства - ніж, то Поет (втілення автора казки, Андерсена) - єдиний, хто розуміє, підтримує, залишається вірним їй до кінця й вирушає з нею назад, у водний простір, у морські глибини, подалі від людського зла.

Не дивно - вона його створіння. І вони обоє - не такі як усі - не можуть жити серед людей… У цьому трагедія всіх тонких, чуйних, не схожих на інших людей, сердець.