ДЖАМАлунгма

На Євробаченні все найцікавіше відбувається зазвичай не "до", не "під час", а "після". Після відборів, ротацій, промотурів, сумнівів і самих виступів. Включно з фінальною піснею на біс.

У такому "після", яке ми спостерігаємо вже тиждень без передиху, якийсь гіпнотичний спортивно-геополітичний азарт і масова міжнародна гра-істерія. З урахуванням попередніх ставок, заздалегідь визначених фаворитів, таємних розкладів і (як стверджують) "масонських" змов. Населення різних країн із приводу Євробачення, як і раніше, - масово - постить, оскаржує, виправдовує, підносить, принижує. Пісню-переможницю окремі слідопити "викривають" (як осетрину) в нібито не першій свіжості, що абсолютно неправда. А саму співачку-переможницю, чарівну Джамалу, без її відома тут-таки не зволікаючи використовують як товарний бренд для всілякої промислової продукції...

І тільки люди непосвячені (які давно відстали від поїзда) навіть у 2016-му норовлять перепитати: цей міжнародний музичний конкурс більше політика чи виключно ніжна кришталева творчість?

Відповідь відома давно. І друге, і перше. І музика, і геополітика (як і було задумано спеціальними креаторами ще в ембріональний період Євробачення).

Музика як відображення художньо-геополітичних симпатій-умонастроїв Європи.

І політика як хвацький козир у міжнародній високорейтинговій музичній грі (спеціальна приправа, що загострює смак і масові почуття).

Це, звісно, не конкурс соціалістичної політичної пісні на кшталт допотопної "Красной гвоздики", де всі розклади пред'являли зразу і беззастережно. Але (нагадаю) шанована Туреччина категорично відмовилася від участі в Євробаченні - з суто політичних мотивів.

Така гучна відмова мало що змінила в самій парадигмі Євробачення. І різні країни, як і раніше, грають у ту ж саму гру - усвідомлено й осмислено. Чудово розуміючи, як розуміємо й ми, що перше (політика) без другого (масової музичної індустрії) давно неможливе. Тим більше коли йдеться про телевізійний майданчик, що передбачає максимальне охоплення міжнародної аудиторії.

Тобто, по суті, Євробачення - давно сформований і відформатований музичний репертуарний пересувний Театр воєнних дій.

І діє він за своїми правилами дуже успішно. Бо (як багато хто зауважив, і в нас, зокрема) колишній поблажливий тон стосовно Євроконкурсу (про що тут говорити - "попса галімая!") сам собою зник, випарувався. Віднедавна в образному уявленні і широких верств, і вузького прошарку Євробачення - справжня "війна" на міжнародній арені. І без перемоги краще не повертатися.

У певному сенсі, співачка Джамала, взявши в Стокгольмі переможний для України євротрофей-2016 за композицію "1944", і повернулася з... війни. Музичної, інформаційної, пропагандистської, пострадянської, політНекоректної.

У мирному Стокгольмі, де, здавалося б, сусідять тільки шведські сім'ї, утворилася справді мілітаристська поп-картинка. Шведська "стінка на стінку". Боротьба за лідерство - між Україною та РФ - набула в очах мільйонів сто тисяч відтінків, забарвлених у гіркоту поточних днів нашого життя.

Зокрема і з цієї причини - і саме в цій перемозі Джамали - неприхована "радість зі сльозами на очах".

Звісно, тут масові сльози ейфорії й катарсису. Очищення після гучної творчої і медійної міжнародної перемоги, що конче необхідна Україні після всіляких поразок...

Щодо пісні-переможниці - їй-богу, вже прямо нікуди вставляти свої п'ять копійок. Єдине доповнення: композиція "1944" - ніяка не "політика" (принаймні не в тексті), а чистої сльози медитативна лірика. Жанрова її особливість - пісня-плач. У нашій пісенній культурі є окремий пласт фольклору, що зберігає такі пісні-голосіння. І в цьому сенсі пісня-плач, віртуозно й емоційно виконана Джамалою у Стокгольмі, стала справді якісним контрастом сформованому контенту Євробачення. Там бувало всяке - поп, фрік, рок, ун-ца-ца. Навіть молитва (одного разу). А ось плач (як жанр і людське одкровення) - щирий, відсторонений, нутряний, якийсь шаманський, - мабуть, уперше на сцені європейського пісенного театру воєнних дій.

І в цьому (зокрема) - запорука перемоги. І сама артистка (ніхто ж не заперечить) виглядала в тому театрі як гора Джомолунгма на тлі карликових беріз.

Однак повернуся до того що "після". Вже після перемоги.

Якщо масова ейфорія у зв'язку з перемогою відчутна й зрозуміла, особливої ейфорії в Кабміні, схоже, немає. Обережні репліки Мінфіну про мільярд гривень (необхідний на проведення Євроконкурсу в Україні) - на рівні реплік. Проте за ними - очевидні симптоми урядового головного болю: як? за що? а де їх узяти? а чи вистачить?

Поки що тільки симптоми. Але зволікання у вирішенні цих питань - не просто "запаморочення", а "гірше смерті". У тяжкому контексті - війни, кризи, корупції - реалізація проекту "Євробачення-2017" як випробування на міцність і тест на витривалість. Не тільки у фінансовому плані. Тому всі поточні піар-комбінації (наші міста-герої вже почали медійне змагання за право проведення) викликають не подив, а обурення навіть. Обурення - нерозумінням технологічної складності проекту і згубним бажанням пропіаритися на достойній перемозі талановитої людини...

Справді, як з'ясувалося, ця перемога в Україні вигідна всім. Майже всім. (За винятком, мабуть, Мінфіну, який поки що в роздумах.)

Перемога на Євробаченні вигідна вищій політичній владі як демонстрація м'язів: ми зробили цих! Вигідна і обивателеві, втомленому від занепадницьких настроїв, тарифного терору та інших негараздів, - а тут усе-таки оптимістичний моральний стимул. Вигідна перемога й українському шоу-бізнесу, в якому зміняться колишні розклади і утвердяться нові герої. Особлива вигода столичному Палацу спорту (найімовірніше, там усе й відбудеться), який (через 10 років після виступу "Гринджолів") знову почистять, помиють і підрихтують.

Особлива вигода Києву - туризм, відремонтовані шляхи, заповнені готелі... Великі вигоди й НТКУ, яка на весь рік відчує себе "головною" і, можливо, зміцниться матеріально. Не без вигоди й РФ - невичерпний інформаційний привід, що підживлюватиме пропагандистську машину, незалежно від реалій.

А чи буде від усього цього якась вигода мистецтву? Мистецтву пісні, зокрема. Довідаємося рівно через рік. Якщо не зволікатимемо.