ДОЛЯ, ЩО ТОРГУЄ БАЖАННЯМИ

Про «Маленький Театр дю Пуассон» (Париж—Київ—Берегове) поки що можна говорити лише в майбутньому часі, сподіваючись, що він підросте та стане «Великим», якщо не за назвою, то за суттю своєї діяльності. 15—19 лютого в Будинку актора відбулася прем’єра першої частини франко-українського проекту — триптиху «Ночі» за творами французького драматурга Бернара-Марі Кольтеса. Власне кажучи, публіці показали не самостійний спектакль, хай навіть незавершений, а начерк, ескіз майбутніх «Ночей». Поки що за цим ескізом важко судити про ціле. Учасники проекту — режисер Дмитро Лазорко й актори Дан Артюс і Софі Лукаротті — мабуть, надто поспішали заявити про постановку «Ночей», і тому прем’єру в Будинку актора можна було швидше назвати рекламною акцією на підтримку починання, яке готується.

А народилося це починання, коли режисер Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра Дмитро Лазорко познайомився з Даном Артюсом і Софі Лукаротті під час спільної роботи над постановкою чеховської «Чайки» у Національному театрі Бретані. Результатом цього знайомства і став франко-український проект постановки «Ночей» Кольтеса. З українського боку в проекті братимуть участь актори Молодого театру й Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра: Микола Боклан, Олексій Вертинський, Ніна Ліч, Віталій Лінецький, Ганна Розстальна й Володимир Цивінський. Імена учасників промовляють самі за себе, але 5—19 лютого публіці представили лише французів, і спектакль, природно, йшов французькою мовою.

Як на мене, показувати глядачам наявний ескіз було зарано. Краще б організатори — Центр Леся Курбаса, Французький культурний центр, Будинок актора й Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра — спочатку зібрали триптих докупи. Прем’єра в Будинку актора мала швидше ознайомчу мету, і в цьому сенсі учасники проекту свого домоглися — про драматургію Бернара-Марі Кольтеса у глядачів певне враження склалося (якщо, звісно, не склалося раніше), а заодно вони могли будувати власні прогнози щодо найближчого майбутнього цього проекту.

А поки що київська публіка побачила діалог долі (Торговця) і людини (Клієнта), у якому Торговець (Софі Лукаротті) пропонує Клієнтові (Дану Артюсу) «заповнити безодню його бажання», втілити неявні бажання у плоть форми, а недовірливий Клієнт утікає від долі й не хоче приймати її подарунків. На початку спектаклю Торговець звертався до Клієнта з балкона — для цього сцена і глядацька зала Будинку актора набули незвичного вигляду. Власне, на сцені нічого й не відбувалося — дія перемістилася в глядацьку залу, місце розчистили, а глядачів посадили навколо утвореного в такий спосіб майданчика. Відтак можна було обживати й обігрувати і балкон, і навіть стіни зали.

Торговець ефектно заволав, Клієнт ліниво й недовірливо прислухався, і зав’язався поєдинок. Щоправда, незрозуміло, де в цей час перебувало Провидіння. Але, як відомо, у французькій літературі другої половини ХХ століття про провидіння говорилося надзвичайно мало, а про долю — повною мірою й без купюр, а в Кольтеса Торговець, він же — Доля, взагалі перевищив свої повноваження.

У дуеті Софі Лукаротті—Дан Артюс глядацькі симпатії належали дамі. Вона й грала експресивніше, і вигляд мала більш виграшний, і бажаннями, точніше, їх виконанням, торгувала ефектно. Але в цілому актори швидше декламували, ніж грали, і відсутність дії під час роздутого й нерозв’язаного конфлікту впадала у вічі. Якщо дві інші частини задуманого «Маленьким театром дю Пуассон» триптиха будуть такими ж неігровими, то «Ночі» навряд чи матимуть тривале й безхмарне сценічне життя. А жаль — адже сам проект видається вельми привабливим, та ще й з такими учасниками...