ZN.ua
Дзеркало тижня не підводимо з 1994 року
Триває пошук

ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ

Центральною темою нинішнього, дванадцятого фестивалю «Прем’єри сезону» стала музична історія. Те, що київські фестивалі академічної сучасної музики переживають кризу, не новина...

Композитор Ігор Щербаков і диригент-постановник Михайло Мороз

Центральною темою нинішнього, дванадцятого фестивалю «Прем’єри сезону» стала музична історія.

Те, що київські фестивалі академічної сучасної музики переживають кризу, не новина. У фестивальному рейтингу пальма першості давно належить одеській акції «Два дні і дві ночі нової музики» та львівським «Контрастам». У столиці ж поки що лише шукають можливості вдихнути нове життя в усталені форми музичних свят. Показові, наприклад, сумніви Сергія Пілютікова, який, узявшись торік за Форум музики молодих, відрекомендувався саме як виконувач обов’язків директора. Справді, зробити власне відкриття в жанрі фестивалю стало непросто. Одесити використовували в академічній акції форми з так званого третього напряму в культурі — марафон (джазові фестивалі), сейшен (рок) тощо і тим самим вийшли за межі одвічної традиції серійних концертів. Якщо й далі шукати у сфері фестивальної композиції, то наступним досить радикальним кроком виявиться, можливо, лише містерія. Але у жанру фестивалю є й інший, внутрішній резерв розвитку — художній критерій у формуванні програми. Саме його успішно використовують у Львові, і саме до нього звернулися й у Києві.

Цього року на «Прем’єрах» власне прем’єр було не так уже й багато. Більше того, найцікавіші фестивальні сторінки змушували оглядатися в минуле. На концертах історія музики то приміряла нові звукові вдяганки (інструментування Євгена Станковича творів Моцарта і Малера), то ставала об’єктом медитації («Діалоги» Валентина Сильвестрова), то перетворювалася на калейдоскоп ідей (які перетрушувалися у «Мардонгах» Святославом Луньовим); то з’являлася в образі теми сучасної композиції (за словами Сергія Пілютікова, його твір «Спів над книгою» — це музичні коментарі до теми італійського композитора-поліфоніста XVI століття Джованні П’єрлуїджі да Палестріні); то виникала як цитата минулих днів (Володимир Сіренко повторив програму, названу 1999 року в Польщі кращою в сезоні, — 4-та симфонія Бориса Лятошинського і «Метамузика» Валентина Сильвестрова), то просто заявляла про себе (фортепіанні твори Віталія Годзяцького й Петра Соловкіна 60-х років). Водночас, саме нинішнього року на «Прем’єрах» з’явилася ще одна, на мій погляд, украй цікава тема для розмови про музичне минуле і майбутнє.

Фестиваль розпочався з частково розважального концерту «Присвята... Скотт Джоплін, Каміла Веласкес, Астор П’яццола...» Потім тема карнавалу, пародії, абсурду несподівано вплелася у загальний текст акції. Перед симфонією Лятошинського Національний симфонічний оркестр України під керуванням Володимира Сіренка виконав «Хануку» Євгена Станковича. Темою твору стало одне з найвеселіших єврейських свят, присвячене чуду горіння менори. Через кілька днів в одному з концертів прозвучав цикл Сергія Зажитька «Пісні народів світу». Загальна атмосфера циклу скидалася на анекдот «зібралися одного разу грузин, росіянин і араб...». Але три пісні пародіювали не лише обивательські уявлення про інші народи, а й усталені музичні образи. Перша — грузинське застілля, друга — оперну арію на російську народну тему, третя — глінкінські, «східні» варіації. Того ж дня, але вже в іншому концерті Валерій Матюхін, замість обіцяної в програмі Камерної симфонії № 3 Володимира Зубицького, присвяченої пам’яті Бориса Лятошинського, виконав п’єсу того ж автора для електроскрипки і камерного оркестру «Чао-мучачо» (ефектну мініатюру-пародію на знаменитий шлягер «Besa me mucho»). Втім, саме така підміна серйозного, високого твору кумедною дрібницею стала не лише показовою для «Камерати» чи фестивалю, але тенденцією в сучасній композиторській естетиці.

Під час «Прем’єр» дав свій майстер-клас композитор із Великобританії Кевін Меллоун. Йшлося про багато речей — про те, що модернізм виявився ворогом модернізму і що багато композиторів потрапляють у пастку відчуття власної значимості для музичної історії; і про те, що в слухачів не повинно виникати відчуття, ніби вони на концерті виконують тяжку працю, слухаючи велику музику; і про те, що бажання подобатися людям — для композитора природне... Сам того не підозрюючи, Кевін викладав основну ідею роману чеського письменника Мілоша Кундери «Безсмертя». Ми всі прагнемо зазирнути за поріг життя, потрапити в це саме Безсмертя. Для цього ми надуваємо щоки, вип’ячуємо свій біль, рани і розраховуємо на певну компенсацію за страждання...

Що ж до сучасної музики, то сьогодні її образний світ нагадує стародавній жанр серйозної опери, де емоції — гнів, плач, кохання, страждання — суворо регламентовані і мають чітко окреслені інтонаційні сфери. А жанр «опери буфф», сфера комічного в нас поки що лише розробляється. Втім, як розповідають композитори, які відвідують європейські фестивалі, там у музиці вже відчутно більше театрального, демонстративного, парадоксального. Як і Кевін, багато зарубіжних авторів віддають перевагу «небезпеці в музиці, але не небезпеці в житті».

Сьогодні поняття «прем’єри» відчутно розсунуло свої межі. Так, у Національній опері України прем’єрами вважаються не лише перша, а й з другої по десяту постановки вистави, а також усі її поновлення, реставрації, виконання новим складом тощо. А вже якщо говорити про сучасну музику, то тут одиничні виконання творів принаймні ще кілька десятиліть дозволять вважати прем’єру формою життя сучасних партитур. На прес-конференції директор фестивалю Ігор Щербаков заявив, що «Прем’єри» будуть націлені передусім на виконання музики сучасних київських композиторів. Важливо, що фестиваль нинішнього року виступив посередником між молодими талановитими виконавцями і композиторами. Яскраво заявили про себе ансамбль Сергія Пілютікова «Рикошет», піаністи Антон Сасько та Роман Ріпка, диригент Наталія Понамарчук. Деякі композитори наважилися спробувати себе у виконавському амплуа. У дуеті з Олександром Лагошею (альт) вдало виступив як піаніст Микола Ковалінас. Вперше стала за диригентський пульт перспективна авторка Олена Леонова.

А в цілому нинішні «Прем’єри» зовсім не підстерігає доля Орфея. Озирнувшись назад, фестиваль нічого не втратив.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі
Вас зацікавить