ДИТЯ ВИРОСЛО — ПРОДЮСЕР СТАЄ АРТИСТОМ

— Колись при вступі в театральний інститут було таке поняття «яскраво індивідуальна зовнішність». Клеймо ставилося на абітурієнта і йому «нічого було робити в російському театрі». Дуже часто це бувало. У вас яскраво індивідуальна зовнішність. Не боїтеся, що режисери будуть лише від цього відпихатися і пропонувати вам ролі?

— Із того, що сьогодні запропоновано, не бачу небезпеки. Граю письменника-іммігранта, людину слабку, талановиту, але старіючу. Граю олігарха, багатого, процвітаючого, без всяких емоцій, котрий завойовує свої ділянки життя. У фільмі «Важкий пісок» гратиму, у Засєєва в «Елеонорі» уже зіграв єврейського главу сім’ї, маленького чоловічка, котрого змело безжалісною машиною знищення. Це геть різнопланові речі. Тож тільки використання «мого обличчя» поки мені не загрожує.

— Сьогодні ви вибрали театральним режисером Сергія Проханова й успішно працюєте в його театрі «Луны». З ким із театральних режисерів хотілося б попрацювати?

— Звісно, Захаров із задоволенням зустрівся б на сцені, із Догілевою, вона, на мій погляд, дуже цікаво працює як постановник.

— Проблема сьогоднішнього театру, так само як і кіно — драматургія. Чи є у вас у класиці або в сучасній драматургії якісь пріоритети, які ви вважаєте актуальними і цікавими на даний момент?

— З класики, якщо взяти Чехова, то хотів би зіграти Іванова, це мені цікаво за своєю природою. Я не взяв би ні «Чайку», ні інше. За час постановок «Чайки» не бачу жодної вдалої. Що хочете робіть — наливайте басейни, ставте справжні дерева. Шекспір цікавий масштабністю, тема короля Ліра мені близька, оскільки я по життю людина, котра роздає все, що в неї є, не думаючи навіть про дах над головою. Це окрема робота. А в сучасній драматургії поки що лихо. Начебто є цікаві автори, але те, що робить режисер на сцені, перетворює п’єси на ніщо. Мені страшенно подобається, як працює Козак (Академія сміху) — цікаві п’єси, цікава постановка, подобається, як уже говорилося, Таня Догілєва. Бога тут немає сьогодні, частіше за все створюються міфи. От міф — Акунін. Страшно подумати, що звичайний здібний письменник перетворюється на якусь легенду, а за цим ні в літературі, ні в кіно (подивимося ще, що в театрі буде) нічого не стоїть. Може, це й правильно, але за цим не він стоїть, а, може, гарна компанія.

— Від актора потрібна постійна робота над собою, не лише духовна, а й суто фізична. Актор має бути у формі, щоб витримувати великі фізичні навантаження. Як проходить цей процес у вас і наскільки вистачає часу?

— Страшенно втомлююся після спектаклю. Почуваюся розбитим, як людина, котра вперше розвантажила вагон вугілля. Не можу сказати, що не займаюся спортом. Граю в теніс, наприклад, але щойно закривається завіса, відчуваю нелюдську втому: не ходять ноги, ледве тримаю спину. Я починаю розуміти, що сценічне навантаження — це вам не футбол і не хокей, там тіло треноване, а тут зіштовхуєшся з якоюсь новою технологією рухів. Утомлююся неймовірно й іноді тривожуся, чи вистачить мені фізичних сил далі існувати на сцені.

— А у вас є спеціальна система, аби готувати себе до виходу на сцену?

— Поки ні. Немає навіть системи настроювання голосу. Вони усі розспівуються, а я кажу: «Ну, зроблю «О-о-о!» і «А!» — і що від цього зміниться? Я й так добре співаю».

— Окрім дитячої мрії, що стало спонукальним мотивом для такої різкої зміни діяльності?

— Інтерес до мене, що пов’язаний з організацією фестивалю «Кінотавр», дратує, ця увага до адміністратора, котрий зробив фестиваль, настільки перебільшена, що боюся, піду з цього життя адміністратором «Кінотавра». А в мені набагато більше закладено, тож стрімко хочу втекти від цього «тавра», від цієї програми, закладеної навколо мене. І коли з’явилася перша можливість і посипалися інші пропозиції, схопився за це рятівне коло.

— Глибоко переконана, машина «Кінотавра», точніше, команда працює, але все ж за «Кінотавром» ваша особистість — це ваше дітище.

— Ми народжуємо дітей, а після 16 років вони починають самостійне життя, окремо від батьків. Ця дитина улюблена, але доросла. Звісно, уболіватиму, коли щось у нього не ладнатиметься. Але безглуздо, та й сил немає виховувати повнолітню, самостійну особистість.

Київська публіка не дуже розпещена новинками російського кіно на великому екрані. Виправити це вирішила компанія «Альянс Шатро» на чолі з Оленою Волошиною, котра домовилася з Марком Рудінштейном щомісяця проводити в Києві у Великому залі «Кінопалацу», керівники якого з задоволенням підтримали цю ідею, «Відлуння «Кінотавра», представляючи щомісяця фільми-призери фестивалю. Перша прем’єра відбудеться 29 вересня. Це буде фільм Валерія Тодоровського «Коханець», який здобув головний приз «Кінотавра — 2002». Буде багато знайомств і сюрпризів, що не відбулися б без підтримки ексклюзивного спонсора цієї першої акції — торгової марки «Олімп» і хлібосольної кулінарної розкоші ресторану «Сім-Сім». Зустрінемося в кіно.