Директор "АДЕФ-Україна" Алла Істоміна: "Про те, як видавали "Пересопницьке Євангеліє", можна написати детектив"

Книговидання в Україні - місія почесна, але складна. Для одних це лише спосіб швидкого заробітку, а для інших - освіта, просвітництво, утвердження культурних і національних пріоритетів. Мабуть, саме цю лінію сповідує і реалізує видавничий дім "АДЕФ-Україна", який пропонує українцям унікальні, без перебільшення, книжки. В них завжди є духовна, інтелектуальна, культурна складові. "Пересопницьке Євангеліє", "Музей волинської ікони", чотиритомник Шолом-Алейхема "Мир вам", "Витязь у тигровій шкурі", "Видатні постаті України" - цими книжками видавництво підкреслює своє особливе ставлення до читача-інтелектуала як обраного та шанованого співрозмовника. Наскільки ефективний і вдячний шлях видавця-просвітителя? Які проблеми і тенденції сучасного видавничого ринку? Які нові проекти готує "АДЕФ-Україна"? Про це - в інтерв'ю з директором видавництва Аллою ІСТОМІНОЮ, яка розповіла DT. UA історію видання факсимільної копії "Пересопницького Євангелія".

- Хорошу книжку я завжди відношу тільки до розділу мистецтва, - розповідає Алла Оле­гів­на. - А мистецтво має виховувати високі почуття. У розумній книжці всі думки, ніби кристалики, перлини. Так, сьогодні Інтернет домінує в нашому житті. Але часто він породжує порожнечу, яка йде слідом за щоденним потоком інформації. Людина запам'ятовує 80% інформації саме з книжки. А під час перегляду ТБ або Інтернету цей показник значно менший - близько 20%.

Отже, рано списувати книжку з корабля історії.

Тим паче, що книжки, видавані "АДЕФ-Україна", - штучний товар. Вони орієнтовані аж ніяк не на масового споживача. Це, швидше, ексклюзивний подарунковий формат. Наприклад, "Витязь у тигровій шкурі" Шо­та Руставелі, сукупний тираж якого становить 3300 примірників. Половина - для грузинсь­ких шкіл, а 1,5 тисячі фонд "Ук­раїна" планує для українських шкіл.

Безперечно, сьогодні тираж будь-якої книжки часто залежить від замовлення. От, наприклад, наше видання "Свято­горская Лавра". Сукупний тираж - 13 тисяч примірників. А знамените "Пересопницьке Єван­геліє" ми випустили тиражем усього в 1,5 тисячі примірників. Дуже цікавий наш недавній видавничий проект - "Му­зей волинської ікони". В Ашга­баті ми отримали за нього спеціальну нагороду як найкращі видавці. Ця книга презентує колекцію західноєвропейського живопису, іконопису, зібрану в Луцькому Музеї волинської ікони. Найбільша його святиня - чудотворна ікона Холмської Божої Матері XI ст. (зберігається у вітрині зі спеціальним мік­рокліматом). Довгі роки її переховували, вона переходила з рук у руки - до католиків, греко-католиків, уніатів. Шедеврів такого рівня залишилося не більше десяти в усьому світі. І от у нашому виданні представлене якісне масштабне зображення, загальний вид цієї ікони, а також окремі фрагменти великим планом. Приємно, що видання "Музей волинської ікони" високо оцінили і в Ашгабаті, і в Москві, і в інших містах.

- Алло Олегівно, розкажіть докладніше про видання "Пересопницького Єванге­лія". Оскільки це справді унікальний і найдорожчий ваш видавничий проект. Як тривала робота? У чому особливість цього видання?

- У нас вийшло дві книги "Пересопницького Євангелія". Перша - точна копія, факсимільне видання. А друга - "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення". Як ми кажемо, це "ключ" до "Пересоп­ниць­кого Євангелія".

Про цей видавничий проект можна було б написати цілий детектив! Питання про видання факсимільної копії "Пересоп­ницького Євангелія" виник ще за часів, коли перший президент України Леонід Кравчук присягав на вірність країні. А в 1995-му наш генеральний директор Ігор Шпак дістав благословення на роботу над цією книгою від самого Володимира (Рома­ню­ка), єпископа УПЦ-КП.

…Оригінал "Пересопниць­ко­го Євангелія" нині перебуває в стані не те щоб поганому, але далеко не найкращому. І от нашим головним завданням було збереження цієї унікальної книги для нащадків. Адже ці рукописні тексти переплетені та представлені в єдиному примірнику.

…Володимира (Романюка) не стало у 1995 році. І, на жаль, цей проект якийсь час не мав підтримки. Згодом ви­­дав­ництво звернулося з ідеєю перевидання "Пересопницького Єван­гелія" до директора бібліо­теки імені Вернадського. А в 2007-му знайшли підтримку у митрополита Володимира, голови Української Православної церкви (Московсь­кого Патріар­хату).

Проект справді дуже складний і відповідальний. Наприк­лад, наші партнери в Німеччині казали, що в них таку книгу видати практично неможливо. Оскільки вона досить об'ємна і за розмірами і за вагою.

- Під час підготовки видання як вирішували питання з обкладинкою? Адже це теж для багатьох дуже важливе та відкрите питання?

- Оскільки в оригіналі книга збереглась із залишками оксамитової обкладинки без прик­рас, нам довелося зробити запити до Київської духовної академії, до Інституту рідкісних книг бібліотеки ім. Вернадського. З'ясувалося, що у XV-XVI сторіч­чях Євангелія переплітали в коричневу шкіру та прикрашали наріжниками. Для цих наріжників ми використали латунь і методом гальванопластики наносили на неї срібло.

Образи євангелістів - з оригіналу Євангелія. А розп'яття нам малювали фахівці Київської духовної академії.

Таким чином, факсимільне видання "Пересопницького Євангелія" відповідає оригіналові. Є приписка, що цю книгу знайшов Іван Мазепа та подарував її Переяславському кафедральному собору (за припущеннями, це й є автограф Мазепи).

Для себе видавництво стави­ло головне завдання: щоб сторін­ки книги за тактильними відчуттями та за фактурою були схожі на пергамент, як першоджерело. Тому спеціально добирали папір. Шведська компанія надсилала нам на вибір п'ять варіан­тів. Усього в "Пересопниць­кому Євангелії" 964 сторінки. Коли все це зібрали та переплели, наш примірник навіть за вагою збігся з оригіналом - 9 кілограмів. Ще раз підкреслю, що у виданні збережені всі сліди часу. І, відповідно, коли людина бере до рук цю книгу, вона максимально наближається до оригіналу.

Загалом уся робота тривала близько року. У липні 2008-го вже презентували "Пересоп­ниць­ке Євангеліє" у рамках 1020-річчя Хрещення Русі для Української Православної церкви. Із цього моменту почалося окреме життя цієї книги у факсимільному виданні.

- Якщо коротенько згадати саму історію "Пересоп­ницького Євангелія"...

- Пересопниця - древній князівський центр за 25 км від Рівного. Саме там у 1561 році у Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці й було завершено роботу над "Пересопницьким Євангелієм". Ініціатор його створення - княгиня Анастасія Заславська, яка була жінкою освіченою. Вона переймалася тим, що люди приходять у церкву і слухають Свя­щенне писання незрозумілою часом старослов'янською мовою. Княгиня поставила завдання: переписати текст із використанням української мови літературних джерел, аби парафіяни, які живуть на її землях, могли нормально сприймати Боже слово. Адже вони тиждень працюють у полі або в ремісничій майстерні, і відвідування церкви для цих людей було справжнім святом.

- Ще одне ваше видання - "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення" - стало продовженням попереднього проекту...

- 2008-го ми видали факсимільну копію книги й зрозуміли, що текст цього раритету зрозумілий лише вузькому колу фахівців. Тому виникла ідея книжки "Витоки і сьогодення", де на кожному розвороті - зменшений текст з Євангелія і два стовпчики, де текст XVI століття, викладений сучасними українськими буквами (транслітерацією), та редакція цього ж текс­ту сучасною українською мовою. Тобто три книги в одній.

Кожен може побачити оригінал і порівняти: як українці писали в XVI ст. і як нині. Назву "Витоки і сьогодення" запропонував директор Інституту української мови Павло Юхимович Гриценко. Це книжка-ключ. Ми рекомендуємо її на додаток до "Пересопницького Євангелія".

- Як ви самі для себе визначаєте формат видавництва "АДЕФ-Україна" - просвітницьке, наукове?

- Ми переконані, що виховати високоморальну і високодуховну людину, пропонуючи їй низькосортну книжку, надруковану на поганому папері, не можна. Хороша книжка має бути гарною не тільки змістом, а й оформленням.

Тому ми використовуємо найкращі матеріали, шукаємо дизайн. Ось ще одне, вже згадане мною видання - "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі: чорний покривний матеріал, два різновиди срібної фольги і стародавні грузинські візерунки. Книга написана в XI ст. Наше видання - ювілейне, присвячене 300-річчю першого виходу "Витязя" у друкованому варіанті (1712). Міністр у справах діаспори Грузії сказав, що це найкрасивіше видання "Витязя" за триста років. Спочатку - вступна стаття, далі - текст українською і грузинською мовами. Українські переклади виконано відомим поетом Мико­лою Бажаном і вважаються найкращими перекладами "Витязя" іноземною мовою. Книжку прикрашають 11 ілюстрацій Серго Кобуладзе, створених в 30-х роках ХХ ст. Нам їх надала родина художника, передавши листівки, випущені ще в 1970-х. Це дуже складна робота в технологічному плані.

От ви запитали про формат нашого видавництва... Ми прихильники того, щоб до людей поверталися справжні цінності і вічні істини. Те, про що часом забувають у сучасному світі.

Тому видаємо Шолом-Алей­хема, "Пересопницьке Єванге­ліє", "Волинську ікону", "Витя­зя в тигровій шкурі".

Тепер працюємо над надзвичайним проектом - поема "Фар­хад і Ширін", написана поетом, філософом і державним дія­чем Середньої Азії XV ст. Алішером Навої. Вважалося, що тюркська мова не годиться для поезії, бо надто груба порівняно з арабською. Але Навої довів, що тюркська мова поетична, написавши свою "П'ятерицю". "Фар­хад і Ширін" - це історія східних Ромео і Джульєтти.

Ще в планах проект, що стосується Ігоря Сікорського. Цією людиною пишається Америка, але чомусь не пишається Украї­на. Він випускник Київського політехнічного інституту. На Ярославовім валу стоїть будинок, де народився й виріс Сі­корсь­кий. Видаємо книжку роздумів цього вченого про життя, про віру... Адже всі знають його як авіаконструктора... Але, крім цього, Сікорський був ще й непересічним філософом, що залишив велику духовну спадщину.

- Де сьогодні читачеві простіше знайти ваші книжки: у магазинах, через Інтернет?

- Насамперед - сайт. Далі - реалізація в "Академкнизі", інших книгарнях міста. Невдовзі відбудуться різдвяні виставки в Українському домі і "Мистець­кому Арсеналі". Нехай характер цих заходів не тільки книжковий, але для інтелігентної людини книжка, як і раніше, - найкращий подарунок.

- Ви здійснюєте колосальну роботу подвижників і популяризаторів фундаментальних книжок. Але чи потрапляють ці видання за межі України. Чи є вони на полицях книгарень Європи або Америки?

- Ми презентували "Пере­соп­ницьке Євангеліє" у провідних бібліотеках світу. Серед них Британська бібліотека в Лондо­ні, Бодліанська в Оксфорді, Бібліотека Конгресу США, бібліотека Патріарха Єруса­лимсь­кого, Ватиканська апостольська бібліотека, бібліотеки багатьох Афонських монастирів. А потім із проектом "Пересопницьке Євангеліє" ми об'їхали діаспори кількох країн. Готували публікації, спілкувалися з головою Всесвітнього конгресу українців. На жаль, це не вилилося в системну ефективну співпрацю...

- Хто із сучасних українських учених входить до кола ваших авторів?

- Щільно співпрацюємо з Петром Петровичем Толочком. Ця людина - світова величина в науці, академік української, російської і британської академій наук, почесний професор багатьох університетів Європи. Недавно в нас вийшов двотомник академіка Ісаака Трахтен­берга "Мой Киев, мои киевляне". Йому є що розповісти, він медик, чудовий оповідач, його цікаво читати. У медичному світі видання справило фурор. Він описує свої зустрічі з Амосовим, враження від відвідування знакових місць у Києві.

У нас багато проектів, що стоять на стику науки, публіцистики, громадянської позиції.

Ще раз повторюся: ми бачимо себе працівниками ідеологічного фронту. Ми маємо формувати у свідомості українців національну ідею, бо в нас, на жаль, її поки що немає.

І те, що нині відбувається на Майдані, - це шлях формування такої ідеї, коли "не за гроші", а за покликом серця люди вийшли обстоювати свої грома­дянсь­кі права.

- Що вас найбільше тривожить у тенденціях нашого видавничого бізнесу? Чи підтримує цей бізнес уряд? Чи складно нині виживати без підтримки держави?

- Улітку цього року вийшов уже третій президентський указ про підтримку книговидання. Але поки що не зроблено жодного конкретного кроку. Крім того, що видавців звільнили від податків. Та й то... Там доволі складний облік і вузьке застосування пільг.

Велика проблема - брак книжкової мережі в країні. Можна друкувати все що завгодно. Але все залежить від продажів. Адже на прибуток від попередньої книжки друкується нас­тупна. А якщо книжка зависає на два-три роки в реалізації, то акумулювати гроші на іншу неможливо. Щоб одномоментно надрукувати книжку, треба викласти значну суму. Це папір, форми, фарба, палітурні матеріали. Є також проблема браку реального кредитування. А під ті відсотки, якими кредитують банки, жодна розумна людина кредит не братиме. Отож поки що підтримують лише на словах.

Проблема навіть не в тому, що треба конкретно підтримувати поліграфію чи книговидання, у нас Кабінет міністрів із самого початку не сформував стратегії економічного розвитку України. Потрібні конкретні кроки і послідовна тактика.

До речі. Видавничий дім "АДЕФ-Україна" створено у 1995 році. Генеральний директор - Ігор Шпак, доктор наук, радіофізик. Директор - Алла Істоміна, історик. Співзасновник - Андрій Соломін, кандидат наук, радіофізик. Видавництво проектує на свою діяльність принципи роботи "якість, компетентність, комфорт". Для розширення спектру послуг у січні 2007 року уведено в дію новий виробничо-адміністративний комплекс у місті Буча загальною площею 2000 кв. м. А з 2003-го на підприємстві розроблено, впроваджено і сертифіковано систему менеджменту якості, що відповідає вимогам міжнародного стандарту ISO 9001:2008. Сертифікацію провів європейський сертифікаційний орган TUV Rheinland InterCert (реєстраційний номер сертифіката 75 100 9400) у сфері "Видавнича діяльність. Надання поліграфічних послуг у сфері вироб­ництва книжково-журнальної і рекламної продукції". Видавництво формулює свою місію так: "Глибокому змісту - ідеальну форму".

Алла Істоміна