ДЕРЖАВА І НАЦІОНАЛЬНИЙ КІНЕМАТОГРАФ

16 квiтня, 2004, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 15, 16 квiтня-23 квiтня 2004р.
Відправити
Відправити

Уже друге десятиліття поспіль українські кінематографісти, які так радісно зустріли незалежніст...

Уже друге десятиліття поспіль українські кінематографісти, які так радісно зустріли незалежність, ототожнюючи її з власною абсолютною свободою творчості, у переважній більшості своїй перебуваючи в глибокому простої, затято сперечаються про шляхи розвитку національного кінематографа. Задовгим видався період безкартиння, що його цнотливо називають періодом малокартиння. Розвалюються орденоносні в минулому студії, здають свої площі в довгострокову оренду. Не змовкає словесний передзвін у Спілці кінематографістів і в Міністерстві культури. Ухвалюються закони, які не виконуються, і не ухвалюються інші, здатні дати нашому кіно новий імпульс. Рецептів немає, чужий досвід не перекалькуєш на наші терени.

Та все ж приїзд в Україну Жоеля Шапрона, одного з керівників UNIFRANCE, відповідального за пропаганду французького кіно в Центральній і Східній Європі, наштовхнув на думку поговорити про підтримку національного кіно в його країні. Тим більше що, як ми знаємо, саме французька модель послужила прикладом для деяких статей нашої Програми розвитку національного кіно. Пан Шапрон у нашій країні не вперше й уважно стежить за тим, що відбувається в цікавій для нього галузі не лише в Україні, а й в інших країнах СНД. Нинішній же візит пов’язаний із великою кінопрограмою, включеною в загальну програму фестивалю «Французька весна в Україні».

— Пане Шапрон, методом проб і помилок ми в Україні шукаємо шляхи реанімації власного кіно. На чому грунтується підтримка національного кінематографа, яка вже давно утвердилася й виправдала себе у Франції?

— Відразу по війні Франція вирішила зайнятися захистом національного кіно. Створили Центр національної кінематографії — йому вже понад 50 років. Наші тодішні чиновники були досить розумними, уважно стежили за технічним, технологічним розвитком кіно й телебачення. Наприкінці 50-х, коли американська ринкова частка була досить низькою — усі тоді справді ходили на французьке кіно, хтось (сьогодні ми навіть не знаємо його імені) придумав стягувати податок із кіноквитків, незалежно від країни-виробника фільму. Зараз цей податок становить 11% вартості кіноквитків. Ці гроші йдуть на спецрахунок, що його держава курирує, але не кладе туди ані копійки. Держава не підтримує фінансово, але захищає французьке кіно різними шляхами. З держбюджету французьке кіно отримує, якщо не помиляюся, менше одного відсотка тих грошей, які вливаються у французьке кіно. Це гроші з різних джерел. Перший — спецрахунок. Другий — телереклама. Щойно почали з’являтися рекламні блоки на телеканалах, було ухвалено закон, завдяки якому маленький відсоток комерційного обороту кожного телеканалу відраховується на вищезгаданий рахунок.

— А державні телеканали теж платять?

— Так. Оскільки вони показують рекламу.

— Річ у тому, що в нас теж є схожий закон, але він не працює. Телеканали вважають, що це перешкоджає їхньому розвиткові. Чи не було такого у Франції?

— Ні. У Франції всі виступають за захист національного кіно. Тому навіть творці нових приватних телеканалів не проти таких відрахувань. Оскільки телеканали — найбільші споживачі кіно. Якби вони не показували багато фільмів, то цей відсоток був би нижчим. Депутати ухвалили також закон, що певний відсоток від продажу чистої касети йде на спецрахунок, оскільки за статистикою продажів було зрозуміло: чисті касети в основному використовуються для запису кіно. Отож глядачі записують зі свого телевізора фільм, і це йде на шкоду розвиткові національного кіно. Тепер з’явилося DVD, і відсоток відрахувань підвищили. Точиться дискусія з приводу Інтернету. Щоразу держава знаходила спосіб фінансування кіно, відмовляючись при цьому від якихось податків, якими вона могла б користуватися з іншою метою. Таким чином, французьке кіно фінансує не житель, а глядач. Не на шкоду школам, лікарням та іншим соціальним програмам.

— У Франції кіно — продюсерське. Природно, вкладаючи гроші, інвестори мають бути зацікавлені в їх поверненні. Які гарантії? У чому полягає їхній інтерес?

— Нині з’явився новий закон про податковий кредит. Але це стосується лише тих продюсерів, котрі у Франції витрачають гроші на техніку. Ці гроші йдуть на наші лабораторії, оскільки вони дуже дорогі. Цей податковий кредит захищає свого виробника. Франція вже третій рік поспіль виробляє понад 200 картин на рік. Із них окупаються самим тільки кінотеатральним прокатом менше 20. Але це не все. Бо шлях фільму такий: початок — у Франції на телебаченні, потім — на відео. І тільки після цього він виходить за кордоном на кіноекран. Життя фільму дуже довге. Менше 10% бюджету фільму повертається з самого лише театрального прокату у Франції. Але ніхто не розраховує тільки на нього. Сьогодні російські й українські продюсери вкладають гроші, розраховуючи їх повернути прокатом. Ніхто у нас так не думає, бо це нереально. Але, щоб працювала схема, про яку я казав, треба мати за плечими цілу систему захисту національного кіно, яка весь час у контакті з міжнародними дистриб’юторами рекламує, просуває, займається промоушеном. І не тільки заради культури, а й заради грошей. Ми теж повинні захищати своїх продюсерів.

— Сьогодні прокат національного кіно — велика проблема. Які пріоритети у французького кіно в прокаті?

— У нас національних квот немає. Є лише одна допомога, якщо власник кінотеатру показує кіно, яке демонструється мало, він може отримати якісь гроші від Центру кінематографії. Але це не стосується національного кіно. Насправді наша ринкова частка — 1/3 усіх глядачів. І поки що нам непотрібні квоти. Люди охоче ходять на французькі картини. Мультиплекс для французів — місце, де можна вибирати. Якщо є стільки залів — це для вибору. Зараз у Москві з’являється глядач, який хоче дивитися не тільки американське кіно. Поки що не бачу таких змін в Україні, але, з іншого боку, це природно. Для зміни ситуації потрібно багато чинників, яких ще немає в Києві. Потрібно більше оновлених кінозалів, більше вибору. У вас американське кіно демонструється в хорошому місці, а решта — в поганому. Природно, глядачі віддаватимуть перевагу першим картинам. Нині у Москві, приміром, 100 оновлених екранів. І Україна, як на мене, звернула на кінотеатри увагу, це правильний шлях. Гадаю, це забере ще зо два роки.

— А яка програма підтримки молодого кіно?

— Це теж не парафія держави. Воно підтримується спецрахунком. Там є одна бюджетна лінія, що повністю присвячена дебютним картинам. У нас різні комітети в Центрі кінематографії (це не чиновники) влаштовують сесії комітетів, збирають людей — дистриб’юторів, продюсерів, режисерів. Читають і відбирають сценарії. Державна підтримка кінематографії — близько 30 картин щорічно. Всі режисери кажуть, що значно складніше фінансово знімати другу картину, ніж першу. Немає такої підтримки для другої картини.

— Успішні дебюти дають можливість знімати другу картину?

— Ні. Чим більше у тебе глядачів, тим більше виділяється грошей на рахунок, відкритий на твоє ім’я, щоб ти міг зробити наступну картину. Ці гроші можуть бути використані тільки для кіно. Тому чим більше збереш, тим легше буде знімати другу картину. Але спеціальних програм, які аналогічні дебютній, не існує.

— Глядач найчастіше йде на ім’я. Як здійснюється промоушен дебютантів?

— Коли як. Нині, наприклад, значно раніше від виходу фільму демонструються його ролики. Є ажіотаж навколо деяких картин ще до їх виходу, підготовлений продюсером. Адже йому це вигідно. Тут ніяка підтримка не здійснюється — усе на плечах продюсерів. Тому задовго до завершення зйомок вони починають вкладати гроші в рекламу.

— Це все гроші продюсера? Чи якийсь відсоток закладено в бюджет фільму?

— Ні, тільки гроші продюсера. У Центрі кінематографії це в бюджет не закладають.

— Як простежується якість дебютної картини?

— Бувало, усували режисерів. Інколи продюсер запрошує когось зі сторони на допомогу. Найчастіше дебютні картини не є дебютними — режисер уже знімав короткометражки, і його здібності очевидні. По-друге, у нас художники й оператори — професіонали, на яких режисер-дебютант може розраховувати.

— У вас дуже багато робиться для пропаганди національного кіно...

— Є дві організації: Центр національної кінематографії й UNIFRANCE, що займається промоушеном французького кіно за кордоном. У спецрахунку, який курирує Центр кінематографії, є лінія для спецекспорту. UNIFRANCE існує за ці гроші. Наша організація складається з продюсерів-експортерів і артистів. Що три місяці ми плануємо акції, події, фестивалі, публікації у ЗМІ тощо. І самі вирішуємо, в якому напрямі слід вести пропаганду французького кіно. Ми стежимо за багатьма країнами, за тим, що там відбувається в галузі кіно, і вирішуємо, коли там уже можна щось робити, щоб не прогаяти момент.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК