Чому Лозницю не помітили в Каннах?

"Золота пальмова гілка" для фільму шведа Рубена Остлунда "Квадрат" стала найкращим рішенням журі 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю.

Стрічка виявилась однією з найкращих у загалом не особливо вражаючому конкурсі. Остлунд розповідає про успішного арт-куратора. Розповідає не без сарказму, проте його герой стає уособленням тієї політкоректності, що панує в нинішній Швеції. Випробовування, які йому випали, мають стати для неї справжнім іспитом.

Проте Остлунд не знімає соціальне кіно. Іронічне, інтелектуальне, артове, - так. Але не соціальне.

Це живе й дотепне кіно, в якому режисер у комічних сценах та абсурдних історіях надзвичайно точно і чесно розповідає про Європу, саме таку, якою вона є зараз. Неоднозначну, заплутану в купі проблем, але дуже далеку від краху. В тому числі й гуманізму.

Про крах, але в Росії, розповідають відразу два фільми основного конкурсу - "Нелюбов" Андрія Звягінцева та "Покірлива" ("Кроткая") Сергія Лозниці. І обидві стрічки - про нелюбов.

"Нелюбові" Звягінцева дістався лише приз журі, хоч картина, показана у перший конкурсний день, протягом усього фестивалю очолювала неофіційні рейтинги.

"Покірлива" Лозниці залишилася взагалі без нагород.

Звягінцев знімає картину повного розпаду, творить задушливу атмосферу ненависті та байдужості у цілком благополучному антуражі. Його герої - не маргінали, вони - середній клас. Подружжя, що розлучається, повністю зайняте взаємними звинуваченнями та новими стосунками. Вони навіть не відразу помітили, що їхній син пропав.

Пошуки дитини - основна сюжетна лінія картини, той стрижень, на який режисер нанизує і події, і емоції. Звягінцев не намагається всидіти на двох стільцях. Його позиція проговорена абсолютно чітко: в одній окремо взятій країні настав кінець світу.

Але якщо Звягінцев знімає лаконічне й реалістичне кіно, то "Покірлива" Лозниці доводить зображення, практично, до абсурду. Головну героїню оточують не обличчя, а "свинячі рила". Вона опиняється у містечку, де, за словами одного з героїв, в'язниця є єдиним містоутворюючим фактором.

"Одіссеєю в надрах російського відчаю" влучно назвав картину британський критик.

І у Звягінцева, і в Лозниці майже всі герої - монстри. Тільки у першому випадку вони ховаються під шкірою звичайних адміністраторів та менеджерів. У Лозниці їх натура не прикрита нічим.

Василина Маковцева грає героїню Достоєвського, що заблукала в позачасовій радянській і російській реальностях.

Чому ж один із найсильніших, найпотужніших і найбільш обговорюваних фільмів конкурсу так і залишився без нагород?

Важко сказати. Можливо, не всі знаки, розставлені режисером, були прочитані.

Тим більше що, практично, всі рішення журі, крім головного призу, викликають чимало запитань.

Наприклад, без нагород залишився і фільм Франсуа Озона "Подвійний коханець". У кулуарах подейкували, що картина відібрана в конкурс спеціально "під Альмодовара". Справді, багато що у творі плідного й цікавого француза перегукується з видатним іспанцем. Нервова Маріна Вакт навіть зовні нагадує героїню Вікторії Абріль у "Високих підборах".

Можливо, він занадто наблизився до альмодоварівських картин, уникаючи, втім, іронії й палкості останнього. Хай там як, а холодний і бездоганно знятий трилер також залишився без нагород.

Але, хоч би якими суперечливими були вердикти журі, варто дочекатися прокату і просто піти в кіно. Воно того варте.