Підтримати
Ходити на мистецькі виставки в Києві - модно. Однією з найбільш людних вуличок столиці останнім часом стала вулиця Терещенківська, колишня Рєпіна. Нещодавно, у травні, вона зміїлася чергою до Російського музею: кияни й гості столиці масово йшли дивитися виставку "Сади Срібної доби" до 160-річчя Михайла Врубеля. Але те, що відбувалося на Терещенківській останніми тижнями, інакше як безпрецедентною подією не назвеш. На виставку "Врятовані скарби Італії. 17 картин з музею Кастельвеккіо у Вероні" до Національного музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків з 13 по 22 червня 2016 р. стояли такі черги, що це вже більше скидалося на штурм.
На час "екстраординарної" виставки роботу музею продовжили до 20.00 і скасували вихідні. Але однаково охочі помилуватися 17 картинами, вкраденими в листопаді 2015 р. у Вероні і знайденими українськими прикордонниками в Одеській області, на кордоні з Молдовою, вистоювали як мінімум по дві години в черзі. Першого ж дня, після офіційного відкриття експозиції особисто президентом Петром Порошенком, через виставкову залу пройшла без малого тисяча людей. Наступними днями, попри дику спеку, людей було набагато більше.
Утім, даремно пишу про безпрецедентність ажіотажу. Подібний і навіть ще більший, принаймні одного разу, у Києві вже був. У 1973-му, коли до столиці тоді ще УРСР (як і Москви й тодішнього Ленінграда) привозили виставку "Скарби Тутанхамона". Теж, до речі, врятовані - але археологами, включаючи лорда Картера. Принципова відмінність веронських скарбів від єгипетських у тому, що фараонських старожитностей у Києві немає взагалі. А ось полотна, які цілком порівнянні з тими, якими по праву пишається місто Ромео і Джульєтти, преспокійно присутні в постійній експозиції Київського музею Ханенків. Особливих натовпів, на жаль, вони не збирають. Скориставшись з нагоди, ханенківці розмістили "17 картин" (а це, зокрема, знаменита "Мадонна з перепілкою" Пізанелло, "Покаяння Св. Ієроніма" Якопо Белліні, "візитівка" Верони "Портрет хлопчика з дитячим малюнком" Джованні Франческо Карото, два пейзажі Ганса де Йоде, відразу кілька робіт геніального Якопо Робусті - Тінторетто, включаючи "Мадонну-годувальницю" та ін.) у залах західноєвропейської експозиції. І не забули нагадати: поруч із тими ж таки "Покаянням Св. Ієроніма" Белліні в музеї представлено полотна "обох синів художника - "Портрет патриція" Джентіле Белліні і "Мадонна з немовлям" знаменитого Джованні Белліні з колекції Ханенків". На ажіотаж це, щоправда, ніяк не вплинуло. Більшість відвідувачів, майже як туристи зі всього світу до Джоконди в Луврі, однаково прикипали до знаменитого "Портрета дами з квітами смілки" Рубенса. Результатом цього півторагодинного "стояння до Дами" найчастіше ставали наївно-захоплені відгуки на кшталт: "Картина просто заворожує. Уже кілька років шукала портрет, який би настільки вразив, щоб узятися його вишити, і ось нарешті, здається, знайшла!"
(На жаль, викрадачі помітно зіпсували роботи, включаючи Рубенса і "Хлопчика з дитячим малюнком", по-варварськи вирізуючи й виламуючи їх з рам. Щоб уникнути подальших пошкоджень, у музеї Ханенків їх експонували у спеціальних вітринах-"мольбертах", у похилому положенні. Частину "мольбертів" ханенківцям по-дружньому надав сусід - Російський музей.)
Якщо говорити без іронії, перш ніж вирушити президентським "бортом номер один" назад до Італії у руки реставраторів, "Повернуті скарби Італії" наочно продемонстрували нам самим кілька дуже простих і водночас сумних істин - про нас самих же.
Перша - велика частина населення дуже сприйнятлива до впливу ЗМІ. Адже ажіотаж і виник здебільшого завдяки репортажам по ТБ. Один з центральних каналів при цьому примудрився розповісти, що вхід на виставку - "безплатний". І у Вероні, за рішенням тамтешньої мерії, до кінця року для всіх українців до всіх музеїв. І в Києві. І тому, відстоявши величезну чергу "до Ханенків", деякі відвідувачі змушені були розвертатися і йти собі геть, упіймавши облизня.
Наступна істина - "прості українці" не мають грошей, навіть щоб сходити до музею... (А ви, до речі, у цьому досі сумнівалися?..) Переконавшись, що у Вероні й справді тут-таки звільнили від плати за "музейні" квитки всіх громадян України, наші туристи, навпаки, дуже зраділи. І у Фейсбуку почали обговорювати вітчизняну владу. Яка виставку веронських шедеврів, навпаки, зробила "комерційною" - але спасибі, що взагалі провела...
Однак головний, геть уже сумний висновок з роздумів, які мимохіть крутяться в голові, поки півтори години стоїш біля парадного музейного під'їзду, такий: "Які ж нечасті в Україні, навіть у Києві, міжнародні виставки живопису світового рівня, що задля щастя бодай раз у житті "живцем" побачити оригінал Рубенса люди готові ночувати під відкритим небом!"
Коли сьогодні бачиш музейну афішу навіть тієї ж недружньої нам Москви, яка живе під "тягарем санкцій", хочеться просто заплакати. Просто зараз там, наприклад, відкривається ретроспектива Рафаеля. А до цього... Утім, не будемо про столицю Росії. Тим паче що на поїздку навіть туди, не те що до Верони, у більшості відвідувачів київських музеїв грошей однаково немає. (Та й хто ж туди поїде?..)
Якщо навіть у 2016-му ми в Києві з ностальгією згадуємо про виставку скарбів фараона початку 1970-х, - річ, напевно, все ж таки не у війні. Через яку в Україну просто неможливо привезти гідні твори мистецтва. Очевидно, що геть кепські справи з самою підтримкою музеїв і культурного обміну з боку держави. І від "зміни місць доданків" - переназивань Мінкульту, круговерті чиновників у результаті появи нових "підрозділів" тощо - ситуація особливо не змінюється.
Про зміни на краще можна буде говорити тільки тоді, коли в Києві, нарешті, відкриється перша повноцінна, тобто масштабна і спеціально підготовлена виставка творів з колекції веронського музею Кастельвеккіо. Це - для початку. Ну, а поки що праві, звичайно, ті, хто поспішав відстояти хоч півтори-, хоч десятигодинну чергу, щоб побачити 17 "не місцевих" шедеврів світового живопису в київських інтер'єрах.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google