ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

Одне з давніх екзотеричних правил стверджує, що до людини все приходить вчасно: ситуації, люди, речі. Якщо дивитися з цієї точки зору на історію людства, то багато подій постануть в іншому, напівмістичному світлі. Саме тому поява книги «Лесь Курбас. Філософія театру», випущеної видавництвом Соломії Павличко «Основи», здається не лише своєчасною, а й такою, що дозволяє по-іншому розставити акценти в сьогоденні театрального буття.

Вихід у світ цієї книги знаменний, насамперед тим, що нарешті видано 98% теоретичної спадщини видатного режисера. З раніше не опублікованого до збірки увійшли протоколи засідань знаменитого березільського режлабу, тож теоретикам і практикам сучасного українського театру дається величезний матеріал для огляду. Упорядником матеріалів, які увійшли до «Філософії театру», виступив Микола Гнатович Лабинський — людина, котра присвятила роботі з курбасівськими документами більшу частину свого життя.

Колись польський режисер Єжи Гротовський написав, що існування феномена Станіславського є викликом для будь-якої людини, котра займається театром. Те ж можна сказати і про Леся Курбаса, особистість якого багато в чому міфологізована, а духовна спадщина — мало досліджувана. Втім, це відноситься до багатьох явищ української культури, що значною мірою є причиною певного гальмування в її розвитку. Безумовно, реальну оцінку того чи іншого явища, яке має духовну значимість для історії цілої нації, може дати лише час, ми ж багато в чому продовжуємо жити в пострадянському часовому просторі, який видозмінює ціннісне світосприймання. Саме тому говорити про Курбаса — означає передусім згадувати про більшовиків, Москву, радянську владу, а вже потім — про театр як такий. Тим часом український театр як ніколи потребує творчого осмислення режисерської системи Л.Курбаса, що якось уже дозволила йому здійснити неймовірний стрибок від шароварності на передові позиції європейської культури.

XX століття, яке щойно відійшло від нас, можна назвати століттям соціальних потрясінь. Немов би людство, змовившись, протягом короткого періоду часу вирішило випробувати всі форми державності, включаючи найбільші утопії. Театр — мистецтво найсоціальніше з усіх інших; за будь-якого режиму дієвим виявлявся той театр, що гостріше відчував подих часу. Курбас це прекрасно розумів: «Кожний час вибирає собі таку теорію, що йому зручна. Кожний час акцентує якусь одну якість. Говорячи про те, що таке наше мистецтво, ми будемо виходити з нашого світосприймання». Саме тому трагедія Курбаса полягає не в тому, що 1919 року він і його «Молодий театр» з доброї волі перейшли на бік радянської влади, а в тому, що через кілька десятиліть після його смерті в Україні не залишилося й сліду від театральної школи Курбаса. Втім, це не стільки трагедія самого Л.Курбаса, котрий прекрасно виконав свою місію на нашій грішній землі, скільки українського театру в цілому.

Книга «Лесь Курбас. Філософія театру» з’явилася на світ украй своєчасно. Театральна мудрість великого Майстра необхідна нам, як ніколи. Досвід видатного митця, який умів йти в ногу з часом і сперечатися з ним, допоможе повернути відчуття, що театр — мистецтво, яке перетворює.