ПОВЕРНЕННЯ БЕРЛІОЗА

У музиці ХIХ століття позначеним особливою печаттю обраності був композитор Гектор Берліоз — французький романтик, монументаліст, чудовий знавець оркестру, котрий присвятив своє життя створенню великої симфонічної форми. Його твори вирізняються таким рівнем новаторства і формотворчої оригінальності, що вони починають по-справжньому звучати і знаходять визнання лише наприкінці ХХ — початку ХХI століття. Цього року виповнюється 200 років із дня народження композитора. В Україні ця дата привернула увагу до творів великого француза, і любителі музики нарешті змогли почути рідко виконувані твори Берліоза у живому звучанні. У травні цього року в Києві пройшов фестиваль, присвячений Г. Берліозу, а у вересні на «Харківських асамблеях» прозвучав один із найскладніших творів композитора — драматична симфонія «Ромео і Джульєтта».

Ідея виконання «Ромео і Джульєтти» Г.Берліоза народилася в бесіді керівника фестивалю професора Т. Вєркіної і аташе з питань культури французького посольства в Україні Олів’є Гійома, після чого до Харкова запросили відомого британського диригента Девіда Ллойд-Джоунса, котрий вважається одним із найкращих інтерпретаторів цієї унікальної партитури. Таким чином, 30 вересня 2003 року в залі Харківської філармонії драматична симфонія Г.Берліоза «Ромео і Джульєтта» прозвучала під управлінням Девіда Ллойд-Джоунса у виконанні симфонічного оркестру філармонії, камерного хору (керівник професор В.Палкін) і хору оперної студії.

П’єса В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» була одним із найулюбленіших сюжетів французького композитора. Протягом багатьох років він мріяв його озвучити: спочатку у вигляді опери і зрештою — драматичної симфонії. Дане рішення у жодному разі не можна розглядати як компроміс стосовно повноцінної опери, навпаки, у ньому позначилася оригінальність мислення Берліоза, котрий в усьому слідував неторованими творчими шляхами. Це твір Майстра, котрий вільно трактує як жанр симфонії, так і літературне першоджерело. Сюжетна лінія п’єси прокреслена в симфонії пунктиром: бійка, Ромео на самоті, бал у Капулетті, мовчазний і порожній сад Капулетті, королева Маб, жалобний кортеж Джульєтти. Берліоз вихоплює з п’єси окремі епізоди, іноді незначні, і висловлює їх у звучання, тим самим створюючи певну значеннєву лінію, паралельну основному сюжету.

«Театралізуючи» симфонію, Берліоз розширює межі симфонізму — не як формотворного принципу, а як світосприймання, як сучасного стилю композиторського мислення. Виконання такого грандіозного твору, як драматична симфонія «Ромео і Джульєтта», вимагає від музичних колективів, які беруть участь у подібному проекті, високого рівня майстерності.

Британський диригент Девід Ллойд-Джоунс неодноразово звертався до його симфоній. Під його управлінням вони звучали у різних містах світу, а 1980 року він диригував «Ромео і Джульєтту» на Лідському фестивалі, що транслювався в ефірі Бі-бі-сі. В Україні диригент гастролює вперше (у рамках художньої програми Британської ради в Україні), хоча до Харкова приїхав не вперше. У студентські роки він уже бував тут на запрошення радянських студентів. На прес-конференції Девід казав про те, що не бачить особливої різниці між європейськими оркестрами і симфонічним оркестром Харківської філармонії. Єдина відмінність нинішнього проекту від інших виконань «Ромео і Джульєтти» — це, за його словами, занадто скромні габарити залу Харківської філармонії.

На жаль, на відміну від прекрасного звучання обох хорів і солістів (Л.Седенко, В.Савін, І.Сахно), на концерті якість звучання симфонічного оркестру була далекою від досконалості. Мабуть, складна партитура Берліоза вимагає більшої кількості репетицій, більш кропіткої роботи, на яку у колективу забракло часу. Що стосується диригентської манери гостя, вона була по-британськи стриманою, скупою, але дивовижно точною, спрямованою на цілісне охоплення масштабної, заснованої на несподіваних контрастах, взаємодії різноманітних компонентів форми.

Отже, на початку ХХI століття музика Берліоза повертається до нас, вражаючи новизною звучання, чаклунськими чарами оркестру, буйством романтичних емоцій. І, головне, тим, що багато творчих відкриттів, котрі сучасні художники вважають своєю прерогативою, були зроблені майже двісті років тому цим великим французом.