ЧАРІВНА МУЗИКА В ІМ’Я ДІТЕЙ

Давня дружба пов’язує крупного українського бізнесмена, нині політика Віктора Пінчука з мегавіртуозом музики Володимиром Співаковим. Саме завдяки цій «людській зв’язці» кияни не раз насолоджувалися творчістю Співакова-виконавця і Співакова-диригента, відкриваючи раз за разом усе нові грані його бездонного дару. Та все ж концерт, який відбувся наприкінці минулого тижня на сцені Національної опери України, можна вважати безпрецедентним. Тут зіграли роль три чинники.

Перший із них — Володимир Співаков представляв українським глядачам свій новий, нещодавно створений ним за підтримки президента Росії колектив — Національний філармонічний оркестр Росії. До його складу увійшли, поряд із подаючими надію інструменталістами Росії, найкращі музиканти Москви та Санкт-Петербурга, а концертмейстером став добре відомий цінителям музики по оркестру «Віртуози Москви» Єремій Цукерман.

Другий чинник — участь у концерті примадонни світового рівня, «роздобути» яку вважають честь найкращі зали світу, власниці незрівнянного сопрано Джессі Норман.

І третій — концерт цей благодійний, організований «Фондом Олени Франчук «АНТИСНІД». (Фонд цей заснований Оленою Франчук та її чоловіком Віктором Пінчуком.) Весь збір від нього піде на адресу Київського міського будинку дитини «Берізка», у якому живуть ВІЛ-інфіковані діти. У фіналі концерту маестро Співаков прилюдно оголосив, що сума склала один мільйон гривень.

Чарівне вміння Маестро чути музику по-своєму представило глядачам знайому увертюру до опери Ж.Бізе «Кармен», якою відкривався концерт, у геть новому лірико-трагічному трактуванні, позбавленому звичної бравурності. Яскраві музичні образи С.Прокоф’єва емоційно підсилювали знайомі музичні тексти. А «Болеро» М.Равеля, різко знизивши темп, ще дужче нагнітало пристрасті.

Різнолике за своєю звуковою палітрою сопрано Джессі Норман, посилене чудовими драматичними даними співачки, котра використовує щедрий дар негритянської манери співу, яскраво живописало зі сцени незвичні, потужні за своєю значимістю портрети Кармен і Даліли, (цю вкрай складну арію з опери Сен-Санса «Самсон і Даліла» рідко виконують наші солісти, а на пострадянських оперних сценах спектакль цей досі залишається за рамками інтересів постановників). При виконанні ж пісень Дж.Гершвіна в другому відділенні примадонна явила віртуозне володіння джазовою імпровізацією, рівень якого відомий нам лише за якісними дисками та відео.

Що й казати, чарівний концерт! Тож низький уклін за це організаторам. Шкода тільки, що до залу, з відомих причин не могли потрапити істинні цінителі, які, в основному складали публіку в Москві під час фестивалю «Володимир Співаков запрошує». Політико-бізнесовий істеблішмент, хоч і зібрався майже в повному складі на це престижне дійство, фінансово підтримавши тим самим хворих дітей, саме музикою, так само як і майстерністю виконавців цікавився мало. Інакше чим пояснити безкінечне ходіння по залу під час виконання програми чи передзвін мобільних телефонів, що ображало присутніх. Невже справи, нехай державної ваги, стоять вище від елементарної побутової культури, якої вимагають такі дійства?

Наступного після концерту ранку маестро Співаков залишав Україну задоволений результатом. Вже того вечора на нього чекав концерт у Москві. Однак він знайшов час для короткої розмови, за що «ДТ» дякує самому маестро й організаторам концерту, котрі всіляко сприяли нашій зустрічі.

— Володимире, спочатку ви, не залишаючи свій камерний колектив, очолили Національний симфонічний оркестр, зіграний, шанований усім музичним світом, і раптом залишаєте його, організовуючи геть новий оркестр. Хоч би якими були талановитими музиканти, створити з них колектив — майже сізіфова праця. Чому ви вирішили це зробити?

— Я не міг більше в тому колективі працювати.

— Люди не прийняли?

— Ні, були проблеми з адміністрацією. Я почувався, немов у клітці.

— Керуючи великим колективом, можна почуватися вільним?

— Так, звісно. Хоча, свобода — поняття відносне. Про яку свободу може йти мова, якщо попереду Страшний Суд?

— Яка концепція нового оркестру?

— По-перше, зовсім інші взаємовідносини. Звісно ж, має бути раціоналізм, велика робота, але все це мусить освячуватися любов’ю одне до одного і до музики.

— Але є теорія, котру часто згадують фахівці з PR, що люди приходять на роботу працювати, а не любити одне одного...

— Ні, не хочу, щоб робота була лише роботою. Звісно, це робота, але водночас і свято, беручи участь у якому, потрібно ділитися з іншими.

— Ви завжди дуже багато працювали із серйозною класикою, щораз даруючи слухачам найцікавіші трактування. У цій програмі звучала лише «популярна класика». Вирішили взагалі відмовитися від серйозних програм?

— Хіба були несерйозні? Я щойно зіграв концерт Бартока «Пам’яті Ангела» в Москві. У програмі фестивалю «Володимир Співаков запрошує» було дуже багато невідомих творів: «Концертіна» Ріхарда Штрауса для кларнета і фагота або «Осяяння» на вірші Артюра Рембо, пісні Вагнера, котрі Джессі виконувала, — дуже серйозна програма.

— Несучи величезний вантаж лідера творчого колективу, чи залишається час на себе і власну творчість?

— Увесь час граю, по можливості. Іноді виходить більше, іноді менше...

— Творча натура — насамперед людина в собі. Ви ж багато спілкуєтеся зі світом, займаєтеся благодійною діяльністю. Адже це забирає час у самовдосконалення?

— Це теж самовдосконалення. І потреба душі. Людині призначено це робити. Просто у декого це залишається нереалізованим, інші заглушають це в собі.

— А можна ощасливити весь світ?

— Весь не можна. Але якщо кілька людей ощасливлені, вже недаремно життя прожито. Мій фонд врятував 15 людських життів. Гадаю, це добре, і дає чудове відчуття життя.

— Скільки талантів відкрили?

— Багатьом допомогли і допомагаємо, в Україні в тому числі.

— У вчорашньому концерті таке трактування увертюри з «Кармен» було створено спеціально під цей концерт, під подальше виконання арії Джессі Норман?

— Ні. Я її так чую.

— Ваше виконання класики залишило післясмак джазових імпровізацій, який годі передати...

— Особливо такого не було. У Гершвіні, звісно, були, а от у Равелі було те, що мало бути. Равеля повільно ніхто не диригує, просто треба іноді зазирати в книги. В одному з листів до друга він написав, що засмучений швидким диригуванням цього твору, у той час як це — суцільне крещендо, котре триває мінімум 17 хвилин. У нас деякі диригенти примудряються «Болеро» пройти за 11 хвилин.

— Залишилося враження, що за вашим почуттям, баченням і темпераментом оркестр не встигає, що музикантам бракує вашого куражу. Ви співіснуєте з ним зовсім недовго, яким чином намагаєтеся передати власний стан?

— Я з ними займаюся як слід, багато репетирую. Вчора був тільки шостий наш концерт.

— У вас гарна репетиційна база?

— Так, у Будинку музики.

— Які гастрольні плани?

— Оркестр мобільний, із величезним потенціалом і, почуєте, він стане найкращим. Якось журналіст мене запитав: от Гольдштейн сказав, що у нього найкращий оркестр у Росії, Башмет пообіцяв створити найкращий оркестр у світі, а що ви скажете з цього приводу? І я згадав оповідання Шолом-Алейхема, там була вулиця кравців, у одного на вивісці було написано: Кравець Його Величності, у іншого — Кравець Його Високості, а ще в одного — Найкращий кравець на цій вулиці.

— Ви нині живете в Москві?

— Я зараз ніде не живу, ні, живу — на сцені й у репетиціях. І дуже цим щасливий — віддаю ж, не забираю. З іншого боку, живу у своєму світі.

— Цей мікросвіт ви вибудовували дуже давно, як свого роду захист?

— Він якось сам збудувався.

— Ви людина закрита?

— З якого боку дивитися. Ми кажемо, наші діти — наше майбутнє. А може, насправді це наше минуле, а майбутнє — батьки?

— Скажіть, окрім музики, що вас захоплює?

— Література й живопис. Люблю поезію — це атомна енергія, оскільки метафора — панорама, і велике бачення, і широкий спектр.

— Ви самі пишете вірші. Не збираєтеся їх оприлюднити?

— Деякі вірші, наприклад, ті, якими обмінялися з Булатом Окуджавою, були опубліковані. Але, у принципі, не збираюся цього робити, оскільки не вважаю себе професіоналом, пишу для себе.

— Які ваші концертні плани?

— Дуже радий, що цей концерт був благодійним, зібрав мільйон, і я точно знаю, що кошти підуть адресно — на допомогу інфікованим дітям. Перший концерт у Санкт-Петербурзі, на прохання Валентини Матвієнко, теж благодійний — для дітей, хворих на лейкемію.

— Ви багато думаєте про людство. А чи вистачає часу на близьких?

— Не дуже.

— З їхнього боку немає образи?

— Є, звісно, не дуже добре через це почуваюся. Іноді буває, не ми володіємо обставинами, а вони нами. Нафтових свердловин у мене немає, до політики ставлюся дуже кепсько, от обставини і женуть мене іноді, як циркового артиста з кибитки. Існує життя, банки, кредити, плата за освіту дітей, податки... За все це потрібно відповідати, а оплачувати все можу тільки своїми концертами. Звісно, намагаюся відмовлятися від того, що зовсім уже не хочеться робити, а іноді вимушений погоджуватися.

— Ви на сцені справляєте враження щасливої людини. У житті... трохи менше. Що для вас поняття дім?

— Мої духовні корені.

— Не люди?

— Люди теж, звісно, але в найширшому понятті все ж — духовні корені. У вужчому — звісно, сім’я, діти, обов’язково собачка — ірландський тер’єр.

— Якби можна було зібрати в програмі якусь квінтесенцію музики ХХ століття, дати його повну картину, якою вона була б?

— Величезна. Звісно, Малер, Шостакович, Рахманінов, Шнітке, Берг, Шенберг, почасти Веберн, почасти Барток, Ріхард Штраус — список, як і концерти, подібні тому, що ви чули вчора, можна продовжувати...

І Володимир Співаков галантно, але поспішно попрощавшись, відбув, щоб устигнути на літак. Звісно, залишилося відчуття недосказаності, але й на тому спасибі. Що вдієш, у маестро розписані не дні — секунди — на роки вперед. Але для того, щоб поставити логічну крапку, ми вирішили з’ясувати, як збираються розпорядитися настільки натхненно зібраними «Фондом Олени Франчук «АНТИСНІД» грошима в «Берізці», Будинку дитини, якому вони призначені.

Головний лікар Будинку дитини Олександр Олександрович Таволжан сказав по телефону, що відчуває глибоку вдячність і повагу до жінок, які вміють заробляти гроші і при цьому активно займаються благодійністю. Олена Франчук уже давно підтримує дітей, котрі живуть у «Берізці». Цього разу було прийнято спільне рішення, що гроші, отримані від концерту, на прохання адміністрації «Берізки», цільовим чином, не приходячи на рахунок Будинку, підуть на придбання транспортних засобів, необхідних для перевезення дітей на дослідження й аналізи в лікарні, розташовані в різних частинах міста. Крім того, у Будинку дитини живуть більш як 40 дітей-інвалідів. У «Берізці» буде капітально відремонтовано й оснащено всім необхідним спеціалізований спортзал. Передбачається і закупівля медичного обладнання, передусім — апарати для реанімації. Лишається додати, що за даними «ДТ», після наданої минулого разу одним поважним благодійним фондом матеріальної допомоги, «Берізку» оточили пильною увагою довжиною в півроку податкові органи.

Такими були результати чарівного музичного вечора. Зі свого боку хочу сказати, що гонорар за цю статтю буде переказаний у благодійну організацію «Фонд Олени Франчук «АНТИСНІД», розрахунковий рахунок у гривнях 2600030041803, МФО 320898 у КФ АБ «Кредит-Дніпро», код 26378960.