БЕЗДОГАННИЙ «ДОН КІХОТ»

Те, чого так довго чекало все книгочитаюче, книголюбче і книгознавче людство, — нарешті сталося. Одвічне бажання людини класифікувати, розкладати на полички і заганяти в рейтинґи, таблиці, графіки і чарти популярності знайшло своє матеріальне вираження. Серед 100 найвидатніших письменників із 54 країн проведено голосування на визначення найкращої книги всіх часів і народів, організоване видавцями Норвезького книжкового клубу в Осло.

Імена почесного «електорату» свідчать самі за себе — Доріс Лессінґ, Салман Рушді, Надін Ґордімер, Воле Шоїнка, Шеймас Гіні, Карлос Фуентес, Норман Мейлер…. Проте не всі літератори пристали на цю ідею. Приміром, Ізабель Альєнде бойкотувала захід, оскільки не сприймає жодних книжкових опитувань. Не обійшлося й без ефектності: відома дитяча письменниця Астрід Ліндґрен встигла проголосувати перед самою смертю в січні цього року, а її «Пеппі Довгапанчоха» увійшла до загального списку.

Результати плебісциту, мабуть, нікого не здивували. Отже, переможцем, не беручи, звісно, до уваги абсолютних світових лідерів Біблію і Коран, виявився роман Міґеля Сервантеса де Сааведра «Дон Кіхот». Ну, з цим безсмертним твором начебто все ясно: напевно, саме цей текст, разом із Гомеровою «Ілліадою», шекспірівським «Гамлетом» і «Ґарґантюа і Пантаґрюелем» Ф.Рабле, спадає на думку людині європейської культури. Та й не лише європейської. За словами відомого ніґерійського письменника Бен Окрі, який оголошував результати цього найрепрезентативнішого письменницького опитування в Норвезькому нобелівському інституті, саме «Дон Кіхота» варто прочитати за життя. Пояснюється це хрестоматійним висловом про простоту всього геніального: «Дон Кіхот» має найпрекрасніший, найскладніший і, водночас, простий сюжет».

Роман Сервантеса набрав на 50% більше голосів, ніж будь-яка інша книга зі списку, де були, зокрема, Шекспір, Гомер і Толстой. Десять авторів мали більше однієї книги в переліку. Після Сервантеса найбільш вартим прочитання — кількісно, бо автори у списку не рейтинґувалися — виявився Федір Достоєвський з чотирма романами: «Злочин і кара», «Ідіот», «Біси» і «Брати Карамазови». Далі йдуть Шекспір із «Гамлетом», «Королем Ліром» і «Отелло» та Кафка з «Процесом», «Замком» і новелами. Лев Толстой представлений у списку творами «Війна і мир», «Анна Кареніна» і «Смерть Івана Ілліча». Визнано було також по два твори Вільяма Фолкнера, Вірджинії Вулф і Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Живих письменників у списку було дуже мало, і вони помітно пасуть задніх. Згадаймо лише Дорис Лессінґ, Салмана Рушді, Чінуа Ачебе і Тоні Моррісон.

Усіх критиків євроцентризму просять не хвилюватися. Альф ван дер Гаґен, видавець із Норвезького книжкового клубу, сказав: «Унікальною особливістю цього переліку стало те, що ми опитали не лише письменників із Європи та США, а вперше провели всесвітнє опитування». Статистика ж вибраних книг така: дві третини зі ста творів у переліку були написані європейцями, майже половина — у XIX столітті й 11 книжок написані жінками.

Як і будь-яке опитування подібного штибу, визначення безперечних хітів грішить недоліками, однак мова не про них. Вельми цікаво відреагували на його результати читачі британської «Ґардіан». Їхні розпачливі, здивовані і подекуди роздратовані голоси, либонь, також чогось варті, оскільки все-таки є безпосереднім висловленням симпатій, не обтяжених тягарем письменницького труду. «Ніколи не читав «Дон Кіхота», тому не можу коментувати. Але чому лише один роман Діккенса!!! Що ви зробили з Діккенсом?» — запитує любитель вікторіанської літератури. «Я бачу і Кнут Гамсун тут, попри його репутацію…» — озвався дбайливий читач-ліберал. «Чому вони не наважилися проголосувати за Пратчета, Толкіна і Стівена Кінґа?» — справедливо дорікає прихильник неканонічних, але таких популярних жанрів. «Учора ввечері я був із приятелями в пабі, і ми одностайно проголосували за «Улісса» Джойса...» — ніяк не може оговтатися любитель високого модернізму. «Чому немає «Пруфрока» і «Безплідної землі» Т.С.Еліота?» — волає поціновувач високої поезії...

І таких голосів — море. Здебільшого читачі незадоволені тим, що примарна ієрархія письменників та їхніх текстів сконструйована самими письменниками, які, на думку багатьох, відірвалися від реальності та потреб сучасної людини. І справді, чи не варто було запитати сотню літературних критиків або сотню видавців, чи, може, сотню дітлахів, які день і ніч грають у Play Station-2, або студентів філології, а потім, поєднавши всі можливі рейтинґи, скласти єдиновірний і єдино можливий? Але кому від цього стане легше? Адже література все-таки не іподром і не шоу-бізнес, які повсякчас потребують визначення найсильнішого, найкращого. Принаймні в це все ще хочеться вірити.

За матеріалами іноземної преси