Бенюка призначено художнім керівником франківців

У Національному театрі імені Івана Франка - період історичних передчуттів. Велетенська постать керівника цього театру, хранителя його вічних цінностей, ось-ось ступить на сцену... Подібно до відомого персонажа з "Камінного господаря" Лесі Українки. Новим розпорядником балу в театрі днями призначено Богдана Бенюка. І тільки йому підпорядковуватимуться біоритми й адміністративні гирі в колективі. Однак. Царство земне буде даровано Бенюкові лише на один вечір. У рамках ювілейної гала-вистави. Де чудовий артист зіграє батька-засновника Театру імені Франка - великого Гната Юру. (Отже, заголовок цієї замітки сприймайте як запізнілий першоквітневий жарт).

Ще в січні виповнилося 125 років від дня народження Гната Петровича Юри (1888-1966). Як констатують усі енциклопедії - "одного з найвизначніших діячів українського театру". Ще в 1919-1920 рр. він створив "прообраз" Театру імені Франка у Вінниці. І в подальшому облаштовував його, розвивав. Зміцнював цінними кадрами. Вибудовував стратегічні соціалістичні програми. Балансував на тонкому історичному лезі між почесною грамотою і розстрілом. Пройшовши вельми веселий шлях театральних випробувань у Львові, Харкові, Єлисаветграді, Вінниці, Черкасах, Білій Церкві, інших містах, нарешті, в Києві (у будинку театру Соловцова) він осівся царствено й упевнено. Як справжній господар. Його часто величали "апологетом побутового театру". Але в переломленні на Юру ці характеристики не є докорами. Юра вмів опоетизувати побут у будь-якій п'єсі. І тому в різні часи пронизливими були інтонації його кращих вистав: "Украдене щастя", "Ой не ходи, Грицю", "97", "Калиновий гай", "Свіччине весілля" etc.

Загальновизнано: Юра виявився неабияким театральним політиком, зумівши у сталінські роки зберегти сам театр, його кращі сили. Заради ідеологічного репертуарного балансу саме він "відкрив" для нашої сцени Корнійчука. У ньому ж безугавно нуртував і просто-таки фанатичний колекціонер справжніх артистичних талантів. Які він колекціонував азартно, з насолодою, всмак. І в його трупі мирно уживалися не тільки численні родичі-артисти, а й великі прийшлі: Бучма, Шумський, Добровольський, Ужвій, Пономаренко, Мілютенко, Крушельницький, Копержинська, Ватуля, Яковченко, Чайка. Гарним дядьком був цей добродушний колекціонер! Імпульсивним, темпераментним, але внутрішньо - дуже добрим. Частенько гортаю стародавні мемуари суфлера цього театру Левка Білоцерківського. Він виразно змальовує деякі епізоди "юрського періоду": "Гнат Петрович приходив на репетицію з голими руками, але з гарячим серцем. І найкращі думки та образи народжувалися в нього на сцені, у безпосередній роботі з акторами. Були режисери, в яких з першої репетиції весь майданчик сцени розписувався крейдою. А Юра тільки на сцені з допомогою актора щось шукав і знаходив. І тоді починала діяти його дещо деспотична натура. І, долаючи будь-який спротив, він починав створювати образ..."

1953 р. рішенням згори головним режисером його рідного театру було призначено Крушельницького. Але Юра прийняв цей удар зовні спокійно. Доля театру для нього була важливіша за особисті амбіції. До того ж залишалося акторство. Його велике ремесло. Його приголомшлива іпостась. Юра, без найменших натяжок, справді геніальний народний український артист ХХ століття. У чому легко переконатися, вкотре переглянувши екранізацію вистави "Мартин Боруля" (за п'єсою І.Карпенка-Карого). Ніщо навіть сьогодні не видає в його грі тліну, старомодності, підступів часу. Він, як і раніше, підкоряє своєю майстерністю, колоритним характером персонажа. Боруля - одна з коронних його ролей. Але ж були й інші. Такі як бравий солдат Швейк. Герой Гашека виходив на сцену понад 400 разів! І Юра обожнював цього персонажа, кажучи: "Його так званий ідіотизм - це тільки умовність, тільки маска, надіта на розумне й хитре обличчя".

Саме в скульптурному образі Швейка Гнат Юра й зустрічає щовечора нинішніх глядачів свого театру - у скверику. І саме найкращі епізоди зі "Швейка" покаже в ювілейній гала-виставі на честь Юри - Богдан Бенюк. Який, повторюся, має перевтілитися (8 квітня) і в героїв різних п'єс, і в образ самого Гната Петровича...