Баба Параска, баба Палажка та інші баби

Поділитися
Хто користуватиметься електронними словниками української мови? Автори проекту колись ставили перед собою таке закономірне запитання й абсолютно реалістично окреслювали цільову аудиторію...

Хто користуватиметься електронними словниками української мови? Автори проекту колись ставили перед собою таке закономірне запитання й абсолютно реалістично окреслювали цільову аудиторію. На Українському лінгвістичному порталі ще й досі можна прочитати, що розроблена Інтегрована лексикографічна система «Словники України» стане «незамінною в комп’ютерному діловодстві, навчанні української мови, редакційно-видавничій діяльності та проведенні лінгвістичних досліджень». Незамінною — можливо, надто категорично сказано, але знадобитися електронний словник може саме у цих сферах.

Завважте: основні розділи словника — парадигма слова (відмінювання), транскрипція, фразеологія, синонімія та антонімія. Вони підготовлені за п’ятьма словниками, які Український мовно-інформаційний фонд видає у серії «Словники України». Їх легко впізнати завдяки принту «АБВ» на обкладинці.

Складний в опануванні родовий відмінок із масою винятків, клична форма, яка важко дається секретаркам, написання власних назв, правила спрощення і подвоєння та чимало інших — для подолання труднощів такого роду потрібен граматичний довідник та орфографічний словник. Відкрити комп’ютерну програму, набрати потрібне слово в рядку «Пошук» і зайти в потрібний розділ — усе, що вам доведеться зробити. Крім орфографічного, можна скористатися і фразеологічним чи синонімічним словниками, в основі яких — двотомні видання (словник антонімів відчутно менший). Отже, такий зведений електронний словник — це допомога редакторам, лінгвістам, журналістам тощо.

Проте ці словники самі не візьмуться за перевірку орфографії і не запропонують перекласти текст з російської, як це роблять програми «Рута» чи «Плай». Лексикографічна система «Словники України» — це електронна версія п’яти книг, у якій так само доведеться шукати потрібне слово, щоправда вже не гортаючи сторінки. Тому можна зрозуміти, що коло охочих придбати і користуватися електронними версіями словників — в умовах ринкової конкуренції — досить обмежене. Як небагато, відповідно, і людей, які в повсякденному житті користуються згаданими словниками.

Ініціатива нав’язати кожному покупцю комп’ютера «Словники України» прикривається благородним завданням розширення сфери функціонування української мови — про це йдеться в пояснювальній записці до законопроекту, внесеного В.Литвином. Слід визнати, що розробники до певного моменту не ставили перед собою такої масштабної мети — вони помірковано оцінювали завдання і перспективи свого проекту. Та й про яке розширення сфери застосування української мови йдеться? — ми ж не українізуємо операційну систему. Ми просто додаємо на комп’ютер ще одну програму. Власника комп’ютера можна примусити заплатити за диск, але чи користуватися словниками — це вирішуватиме він сам, звісно, за умови, якщо хоча б інсталює програму.

Український мовно-інформаційний фонд гарантує, що словники, які він видає, відповідають нормам сучасної української мови і чинного правопису. Фонд самостійно підготував орфографічний та орфоепічний словники. Крім того, фонд також займається видавництвом словників синонімів і фразеологізмів, раніше укладених Інститутом української мови НАН України та Інститутом мовознавства ім. О.Потебні НАН України. Ці інститути офіційно не беруть участі в проекті «Словники України». Отже, за зміни і доповнення, та й загалом за якість словників має відповідати вже видавець — Мовно-інформаційний фонд, що отримує держзамовлення, фінансування і видає та, певна річ, продає словники. Саме йому треба адресувати запитання на кшталт такого: «Чому ВІЛ є незмінюваною словниковою одиницею, а СНІДу дозволено мати закінчення?»

Словники (паперові чи електронні), вочевидь, не вирішують правописних проблем, вони їх лише унаочнюють. Наприклад, Гете, відповідно до транскрипції, нам пропонують читати як [Ґете] — отака поступка прихильникам літери «ґ». Зрештою, Володимир Широков, директор Мовно-інформаційного фонду, хоч і доктор технічних наук, але є членом Правописної комісії, тож він добре знається на проблемі й змінах, які вносяться до «Українського правопису» щороку.

Невирішеність питання правопису породжує у скептиків сумнів — наскільки довговічними виявляться всі ці словники? А що коли незабаром буде прийнято новий правопис? Однак немає нічого більш постійного за тимчасове — словники потрібні вже сьогодні. А фонд регулярно перевидає словники й оновлює електронну версію, розширюючи словниковий реєстр (починали зі 155 тис. слів — тепер уже 233 тис.), враховуючи правописні зміни тощо. Що ж, просто дбайте, аби у вас була остання версія, і «не бійтеся заглядати у словник».

Крім якості, значення має і зручність у користуванні словником. Тут — очевидні проблеми. Замість того, щоб подати варіантні та факультативні компоненти, які можуть змінюватися чи опускатися, не змінюючи семантики фразеологічного звороту, з допомогою круглих і квадратних дужок, як це традиційно робиться у словниках, — укладачі електронного словника вирішили подати всі можливі варіанти фразеологізмів в алфавітному порядку. Отож, замість [як (мов, ні би і т. ін.)] [та] ба ба Пала жка [і ба ба Пара- ска], ми бачимо вісім можливих комбінацій фразеологізму і цих персонажів. А зі словом «баба» наведено ще п’ять фразеологізмів, які мають свої варіанти, — і всіх цих «бабів» подано в алфавітному порядку. Здається, простіше обходитися двома томами, ніж перечитувати нескінченні варіації: «мов баба Палажка, ніби баба Палажка і баба Параска, та баба Палажка, як та баба Палажка»... Тим більше що всі варіанти певного фразеологізму розкривають одну й ту саму словникову статтю з тлумаченням і прикладами. Може, так і набирається 56 тис. фразеологізмів, про які заявлено на сайті? Як інакше пояснити цю цифру? Адже останній словник Фонду у форматі книжки містить 7922 фразеологічні одиниці? Є що вдосконалювати, панове розробники.

Ось тільки чи до цього тепер Мовно-інформаційному фонду? Річ же вже не в якості чи зручності словника. Фонд вирішив одним приступом, тобто законом України, раз і назавжди завоювати ринок командно-адміністративним методом — усіх нас ощасливити електронним словником за наш кошт. А що як завтра комусь спаде на думку разом із шафами в обов’язковому порядку продавати цілу книжкову серію «Словників України»? Виключно задля блага української мови.

Василь Німчук, членкор НАН України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України

— Чи відомо вам про проект закону, який у разі ухвалення зобов’яже продавати комп’ютери лише за умови обладнання їх електронними «Словниками України»?

— Це для мене новина...

— Розкажіть, будь ласка, про співпрацю з Мовно-інформаційним фондом.

— Вони собі працюють, а ми собі працюємо. У період великої інфляції, коли у фонді були кошти, туди на «заробітки» ходили наші співробітники. А так у нас співпраці не було і немає, хоч, коли виникла ідея «Словників України», наш інститут в моїй особі підтримав її. Але воно так якось склалося, що ми в проекті офіційно участі не брали. Пробували вони з нами співпрацювати у справі видання орфографічних і орфоепічних словників, але й там у нас співпраця не вдалася.

Інститут української мови успадкував традицію своїх попередників — Інституту української наукової мови, на основі якого організовано Інститут мовознавства. У відділі словників цього інституту створено капітальні лексикографічні праці — «Українсько-російський словник» у шести томах, «Російсько-український словник» у трьох томах та вже класичний 11-томний тлумачний «Словник української мови». Відділ словників повністю ввійшов до складу створеного в 1991 р. Інституту української мови і став центром академічної лексикографії. Майже всі великі тлумачні, українсько-російські та російсько-українські словники, що побачили світ у незалежній Україні, — це фактично трошки перероблені, модифіковані згадані лексикони.

Щоб створити новий оригінальний словник, потрібно мати лексикографічну базу. А таку має тільки наш Інститут — Лексичну картотеку, яка налічує понад 6 млн. одиниць. На жаль, нам важко позиватися з тими, хто присвоює чужу працю, бо на словниках, що вийшли в світ у радянський період, немає знаку ©. Він з’явився тільки 1977 року в 7-му томі і в наступних книжках «Словника української мови», та й то права збережено не за авторами праці, а за видавництвом «Наукова думка».

— А що ж тоді видає Мовно-інформаційний фонд — які в них синонімічний та фразеологічний словники?

— Так, вони видали багато словників, але, крім орфографічного та орфоепічного, жодного власного лексикона не надрукували. У серії «Словники України» з’являються праці, які уклали чужі автори, а через Український мовно-інформаційний фонд їх лише видано. Ні синонімічного, ні фразеологічного словника УМІФ не укладав.

«Словник синонімів української мови» у двох томах розпочато в Інституті мовознавства і завершено в Інституті української мови. Під грифами цих установ він і побачив світ. Для створення його в Інституті української мови сформовано окрему картотеку.

«Словник фразеологізмів української мови» уклали наші співробітники. Він має в основі двотомний «Фразеологічний словник української мови», авторами якого були працівники Інституту мовознавства, які згодом перейшли до Інституту української мови. В УМІФ укладено тільки покажчик (дуже потрібний для користувача) до цього лексикона. Автори згаданих словників ніколи не були кадровими співробітниками УМІФ.

У межах державного проекту «Словники України», затвердженого президентом України восени 1999 р., УМІФ укладав 20-томний «Словник української мови». До його укладання, без домовленості з дирекцією ІУМ, було залучено багато науковців Інституту української мови. Який буде цей словник, не знаємо, бо ще не вийшов у світ навіть перший його том.

— Чи отримував Інститут якісь кошти за свої словники, що видаються в серії «Словники України»?

— Абсолютно ніяких. Інститут як наукова установа не одержав жодної копійки.

— А сам інститут нині видає словники, які ви могли б рекомендувати?

— У нас досить скрутно із словникарськими кадрами, бо внаслідок вимушеного скорочення співробітників НАНУ в 1998—2002 рр. їх кількість у нас помітно зменшилася, а словники — це трудомісткі великі твори, переважно — колективні.

Тепер триває підготовка до друку однотомного (можливо, і в двох книжках) тлумачного словника української мови. Його видасть — не дивуйтеся — Товариство «Просвіта» ім. Т.Шевченка. Сподіваємося, що до кінця року він вийде у світ. Готуємо до публікації окремий том — доповнення до 11-томного «Словника української мови», до якого ввійшли лексеми, що їх лексикографи в радянських умовах змушені були оминати, зокрема слова, вживані у творах письменників, які вважалися «реакційними», у творах репресованих та еміграційних діячів культури, та нові слова й значення, що поповнили наш лексикон у добу незалежності. Шукаємо видавця переробленого й доповненого видання тритомного «Російсько-українського словника».

— Чи не збираєтеся створити при інституті відділ, що займався б виданням словників? Чи має право інститут заробляти кошти таким чином?

— Ми могли б заробляти. Таку ідею плекаємо вже давно. Однак її реалізація вимагає створення нових робочих місць, додаткових приміщень. А в нас дуже обмежені ресурси.

«ДТ» намагалося дізнатися думку з цього питання директора Українського мовно-інформаційного фонду В.Широкова, але він відмовився відповідати на запитання нашого кореспондента.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі