15 років Форуму видавців у Львові: як розвиватися далі?

11—14 вересня відбувся щорічний Форум видавців у Львові. Усі 15 років свого існування форум є центральною подією року для книговидавців, літераторів і читачів в Україні. Завдяки колосальній енергії та зусиллям організатора фестивалю Олександри Коваль, а також безпосереднім учасникам чотириденної події. Тобто завдяки самим собі. Цього року була рекордна кількість учасників — 652 видавництва і близько 75 тис.чоловік. Форум видавців — одна з успішних громадських ініціатив, масштабних і багаторічних. А це в Україні, погодьтеся, зустрічається не так часто. Справедливості заради зазначу, що місцева влада форум підтримує.

Унікальне поєднання книжкового ярмарку і літературного фестивалю

Сьогодні програма форуму передбачає понад дві з половиною сотні заходів для відвідувачів. Аж не віриться, що в середині 90-х пропонували лише три-чотири презентації книжок. Нині форум важко уявити без літературного фестивалю, який цьогоріч відбувся вже втретє — читання поезії, численні презентації, круглі столи та перформанси й автограф-сесії — справжнє свято для шанувальників літератури. На фестиваль приїхали Юдит Германн і Таня Дюкерс, Віктор Сорокін і Тетяна Толстая, Януш Гловацький та Адам Загаєвський, Катрін Панколь, було запропоновано спеціальну австрійську, литовську та ізраїльську програму. Українське письменство представляли Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Олег Лишега, Андрій Курков, Марія Матіос, Юрій Винничук, Віктор Неборак, Таня Малярчук, Андрій Кокотюха... Доповнювали програму літфесту художні виставки і трохи джазу, книжкова лотерея, відкритий чемпіонат зі швидких шахів серед письменників та видавців, а також спеціальна програма для дітей і підлітків, на одній з акцій якої «Подаруй дитині книжку!» збирали книжки для бібліотек районів, потерпілих від повені.

Традиційно під час відкриття були оголошені найкращі книжки року за версією Форуму видавців. Постановку церемонії відкриття та нагородження найкращих книжок здійснив почесний гість ювілейного форуму колишній львів’янин Роман Віктюк. Найкращою книжкою 2008-го журі назвало першу дорослу книжку дитячого видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» «Гамлет, принц Данський» В.Шекспіра у перекладі Ю.Андруховича та з ілюстраціями В.Єрка. Цей конкурс проводиться серед видавництв, адже журі оцінює саме їхню роботу — художнє оформлення та поліграфію, а ще тему або загальну концепцію книжки. Та й що ще може встигнути оцінити журі за кілька годин ознайомлення зі стосами поданих на конкурс щойно виданих книжок. До речі, цього року було змінено систему оцінювання — замість двох журі (для художньої та академічної літератури) створили вісім малих спеціалізованих журі: письменників та редакторів літературних журналів, науковців (окремо гуманітарії та точні з природничими науками), громадських діячів, журналістів, митців, бібліотекарів і педагогів. Окрім Гран-прі та 15 найкращих книжок, малі журі мали право спеціально відзначити ще по одному виданню — ними стали дослідження, антології або підручники, залежно від спеціалізації та смаків журі. І хоча результати кожного конкурсу суб’єктивні, важливо, що тепер фахові журі можуть дещо впливати на пріоритети видавців. Відзнака призначається одному, але привертає увагу решти до важливості теми, серії чи напряму. Ю.Винничук зауважив, що останнім часом мало виходить друком, скажімо, української класики і варто було б підтримувати видавців, які видають спадщину, а не лише твори сучасних авторів.

Ще однією важливою подією став бізнес-форум для видавців, проведений уже втретє. На думку О.Коваль, нинішнього року він вийшов дуже вдалим, адже розмова видавців із продавцями книжок, за посередництва М.Кмітя, львівського губернатора й автора успіху води «Моршин­ської», була максимально діловою. З’ясували, що найкритичнішою для галузі є проблема інформаційна, тобто потрібні дослідження, спрямовані на відстеження динаміки ринку книжкової продукції, вивчення структури її споживання, тенденцій читацьких смаків, а також налагодження оперативного постачання інформації про наявність книжок у книгарнях. Водночас видавці мають працювати з цією інформацією, адже ті книгарні, де ведуть облік проданих книжок, зауважують, що цими даними цікавляться небагато видавництв. В.Гутков­ський, директор видавництва «Піраміда», каже, що такий бізнес-підхід відкрив очі на багато речей, а особливо в питанні дистрибуції, промоції та навчання персоналу. Адже за відсутності потужної дистрибуційної мережі видавництва наймають спеціалістів і самотужки працюють із книгарнями. Бізнес-форум тривав півдня, і це був єдиний захід, організований спеціально для видавців.

Загалом дуже влучно про все те, що протягом чотирьох вересневих днів відбувається у Львові, написано на сайті літфесту: «Невже література — це лише тиша бібліотек, томи задрукованих сторінок? Чи, можливо, це не більше, ніж ринок книжок і авторських прав? Звичайно, ні. Як і сотні років тому, на світанку європейської культури, література знов постає насамперед святом, незабутнім фестом, спільною учтою, в якій учасниками є всі — і письменники, і їхні читачі». Справді, Львівський форум видавців альтруїстично дарує публіці розкіш безпосереднього спілкування з письменниками, поетами і видавцями. Сюди додайте зо два десятки місць проведення різноманітних літературних імпрез: театрів, музеїв, кав’ярень. Саме місто додає особливого шарму форуму. А ще видавці не нахваляться інтелігентною львівською публікою і гостями форуму, які ходять на ярмарок та купують книжки, хай навіть підручники, правопис чи контурні карти. Ю.Винничук зауважує, якщо в Німеччині на літературні вечори часто ходять пенсіонери, то в Україні до нього завжди приходить начитана молодь: «Правда, не знаю, куди діваються вчорашні студенти? Де покоління тридцятилітніх?» І додає — його колеги люблять приїжджати на Львівський форум і тому, що в нас немає зайвого офіціозу: «Навпаки, відбувається тусування, між учасниками літературного фестивалю дружні стосунки. Часто ті, хто приїжджає з інших країн, уже мають переклади українською».

Але повернімося до цитати. Тут саме цікаві акценти — згадуваних бібліотекарів, які мають прямий стосунок до літератури, на форумі можна було зустріти хіба в малому журі, в рамках одного круглого столу або у приватному порядку. Про авторські права теж мало йшлося. Чудово, що у Львові вдалося унікальним чином поєднати книжковий ярмарок і літературний фестиваль. Досягнувши 15 років, форуму пора замислитися про те, куди можна рухатися далі. Якщо у прямому розумінні — всі відзначають унікальність палацу По­тоцьких та його розташування в центрі міста, але тут стає тісно. Проте самі видавці, жаліючись на тісноту, погоджуються, що через нове приміщення можна втратити колорит і відвідувачів, які не схочуть їздити на околицю, а в центрі більших приміщень немає. Тому краще залишити все як є.

Тоді як можна організаційно розвивати форум? Пані Коваль каже про намір розширяти форум в інші міста й містечка України, бо, мовляв, «не повинне культурне та інтелектуальне життя обмежуватися рамками великих міст». Ясна річ, що ні, але форум не вирішить проблеми браку книгарень. Нинішнього року перший виїзний книжковий ярмарок Львівського форуму був проведений у Києві в галереї «Лавра», однак не став тією інформаційною бомбою, яка була намальована на його рекламних плакатах.

А що ще можна зробити? Для міжнародного фестивалю несолідно обходитися без елементарного — інформаційно наповненої веб-сторінки бодай англійською мовою, якщо у фестивалі беруть участь представники з 15 країн. На форумі, звичайно, перекладали, але були й казусні моменти, коли польські автори у коридорі зізнавалися, що не знають, чому присвячений круглий стіл, учасниками якого вони мали стати. Величезною перевагою Форуму видавців у Львові є його відкритість і неформальність — у програмі форуму не лише магія спілкування читачів з авторами, але й контакти редакторів-видавців-перекладачів-ілюстраторів тощо. Та й тут трапляються збої, яким могла б запобігти рука організатора. Наприклад, молода талановита німецька письменниця Ю.Германн, одна з хедлайнерів українського фестивалю, відома поки що двома своїми книжками. О, диво — вони обидві перекладені українською! Авторка приїхала на фестиваль і брала участь у двох заходах, але видавництва не скористалися нагодою — українських перекладів на форумі майже не було. Львівська «Класика» взагалі не продавала «Літній дім, згодом» (2004), а «Фоліо» пропонувало «Нічого, крім привидів» (2008) лише на одному з п’яти стендів. На літературних читаннях видавці книжок теж не продавали.

Однак давайте вийдемо за межі того, що маємо, і порівняємо Львівський форум із, скажімо, найбільшим у світі книжковим ярмарком у Франкфурті, що відбудеться за місяць. Програма останнього розрахована насамперед на видавців і продавців книжок, а публіка може відвідати виставку лише в два останні дні з п’яти. Насправді Львівський форум більш схожий на Лейп­цизьку книжкову виставку різноманіттям літературних подій. Тим часом саме франкфуртська модель допоможе нам зрозуміти слабкі ланки українського книговидавництва та можливі напрями розвитку. Тим паче, що за кількістю подій український форум видавців уже сьогодні на рівні світової практики, звісно, у відносних величинах, якщо виходити із загальної кількості учасників виставки та її відвідувачів.

Чим Львів не Франкфурт?

По-перше, у Львові видавництва продають свої книжки, і саме це надає події особливої ваги. В контексті проблеми розповсюдження книжок, надзвичайно малої кількості книгарень в Україні, низьких темпів продажу накладів. У Франкфурті новинки виставляють для огляду і лише в останній день видавництва мають право продавати книжки. Навіщо тоді все це нам, подумали українські видавці, які зазвичай дуже задоволені рівнем продажу у Львові, що не йде в жодне порівняння з рівнем продажу в Києві під час серпневого фестивалю. З року в рік рівень продажу зростає за обережними зізнаннями одних видавців на 20—30% або й на 200—300% за сміливими заявами інших.

Тим часом франкфуртський книжковий ярмарок зорієнтований на коло професіональних учасників ринку, адже йдеться про цілу індустрію — крім видавців та авторів, це ще й представники книготорговельних компаній, літературних агенцій, друкарень і кіноіндустрії, а також бібліотекарі, науковці, ілюстратори, перекладачі, професійні та торговельні асоціації, художники, антиквари, постачальники мультимедійного та програмного забезпечення. Йдеться про окремі заходи, а то й цілі кількаденні програми, спеціально відведені приміщення для зустрічей (часто просто столи в залах для зустрічей) і кав’ярні — все своє й окреме для представників кожного цеху. А книжки видавці продають гуртовикам.

Мабуть, у наших умовах ніяк не обійтися без продажу книжок у справі їхньої промоції. Важко уявити, що в Україні люди приходитимуть, аби лише подивитися на новинки від видавництв — в яких книгарнях їх потім шукати? Та зрештою і відвідувачі Франкфуртського ярмарку воліли б мати змогу їх купувати просто на місці. Тим часом Франкфуртський книжковий ярмарок має на меті «представити світ книжок і сприяти промоції продажу книжок, рецензій та авторських прав у рамках книготоргівлі».

Тут ми підходимо до важливого другого — світовий ринок розуміє справу підтримки продажу книжок у нерозривному зв’язку з рецензіями на них і авторськими правами. Се­ред учасників виставки у Франкфурті окремою категорією поряд із видавництвами йдуть видавці газет і періодичних видань, що регулярно друкують літературні матеріали. Тут же знаходимо виробників аудіовізуальної продукції, комп’ютерних товарів, як­що вони пов’язані з ринком кни­жок, а також книжкові клуби. Гуртові та літературні агенти теж можуть орендувати виставкові стенди.

Про окрему категорію літературних агентів як посередників між авторами та видавництвами у нас не йдеться. В Україні їх просто немає — письменники самостійно ведуть свої справи з видавцями. При цьому сьогодні в нас функціонує ринок видавців, і для авторів є проблемою видати свої твори, адже їм доводиться змагатися за кошти й увагу видавництва з іншими авторами. Якщо прикинути грубо, то в Україні на ту кількість видавців, котрі беруть участь у форумі, мало би бути принаймні 30 літературних агенцій із 50 агентами.

Крім того, у нас мали би бути газети, журнали та інші видання, що регулярно пишуть про літературу та друкують літературні твори. По суті, саме вони у повсякденному житті і опікуються справою промоції літератури. Періодика має бути важливою складовою літературного життя країни — адже десь мають з’являтися нові імена! Та й авторам було б легше, особливо початківцям — виписуватися, формувати той послужний список публікацій, які потім переглядатиме видавець (разом із текстами до публікації). Не кажучи вже про те, що літератори могли б полегшити своє професійне життя, якби за публікацію в періодиці платили пристойні гонорари. І, може б, зрештою, було менше темних конячок для видавців і слабких текстів для читачів.

Під час форуму відбулися бук­вально кілька подій з галузі періодики: презентації оновленої «Сучасності» та проекту «Готика» від літературного журналу «Четвер». Ще часопис «Критика» пре­зентував два свої наукові часописи «Україна модерна» та «Україн­ський гуманітарний огляд».

Учасники бізнес-форуму говорили про брак культури та традицій книжкової критики і рецензій. Їм теж, до речі, потрібна літературна періодика — у наших бізнес-виданнях чи громадсько-політичних журналах інформація про книжки має радше форму анонсів. У програмі Форуму видавців був лише один круглий стіл та презентувалася одна книжка, що стосувалися літературної критики. Тим часом у рамках Франкфуртської виставки відбувається окрема виставка журналів і газет PresseMesse, на яку торік прийшла приблизно одна сьома від загальної кількості відвідувачів виставки. ЗМІ обговорювали спільні для них і книговидавців проблеми дистрибуції і продажу (передплати).

Безперечним здобутком пані Коваль є розпочата програма для дітей, спрямована на заохочення їх до читання. Уже втретє на форумі проводяться масштабні міжнародні літературні фестивалі. За цими двома напрямами український видавничий форум на висоті. Читачі форум люблять — за співвідношенням відвідувачів до учасників виставки Україна випереджає Франкфурт. Про кількість презентованих новинок говорити важко, адже видавництва не надають таких даних. Є лише дані про книжки, що надійшли на конкурс 2008 року — 328 від 66 видавництв. Тобто лише десята частина учасників форуму активно бере участь в офіційній програмі.

Отже, є простір для розвитку — як форуму, так і всього видавничого ринку.

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ
«Найкраща книга Форуму видавців 2008»

Гран-прі конкурсу: Вільям Шекспір. «Гамлет, принц Данський» (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», м. Київ)

15 найкращих книг 15 Форуму видавців у Львові:

1. «Національний атлас України» (ДНВП «Картографія», м. Київ)

2. «Великий голод в Україні 1932—1933 рр.»: У 4 томах (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ)

3. «Українська Повстанська Армія: Історія нескорених» (Центр досліджень визвольного руху, м. Львів)

4. «Енциклопедія Львова» (видавництво «Літопис», м. Львів)

5. «Anno Domini = Року Божого: Латинські написи Львова» (Літературна агенція «Піраміда», м. Львів)

6. «Архітектура Львова. Стиль і час» (видавництво «Центр Європи»,
м. Львів)

7. Іван Дзюба. «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ)

8. Валерій Шевчук. «Пізнаний і непізнаний сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима» (Університетське видавництво «Пульсари»,
м. Київ)

9. Василь Стус. «Таборовий зошит» (видавництво «Факт», м. Київ)

10. Іван Франко. «Галицько-руські народні приповідки»: У 3 томах (Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів)

11. Станіслав Бушак. «Козак Мамай» (видавництво «Родовід», м. Київ)

12. Оксана Романів-Тріска. «Народна ікона на склі» (Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ)

13. Олег Сидор. «Святий Василій Великий в українському мистецтві» (видавництво «Місіонер», м. Львів)

14. «Українська мала проза ХХ століття: Антологія» (видавництво «Факт», м. Київ)

15. «По одному віршу ста поетів» (видавництво «Грані-Т», м. Київ)