Катерина Паньо, «Сонечко для мами Лу». Видавництво «Грані-Т»

Маленьке звірятко Лулука — з тих благородних книжкових мандрівників, які вирушають у незнайомий світ заради порятунку іншого. Ні, Лулука не має на меті нікого завойовувати. Він мешкає з татом і мамою в оселі поміж Ко­ренів Найбільшого Дерева, де так затишно пахне здобою, шоколадом і кавою. Але йому доведеться покинути знайоме Лісове Плесо, бо сталося найстрашніше — мама Лу занедужала. Тепер вона цілими днями сидить у кріслі й водить сухими пензликами по паперу. «А якщо вона помре?» — боїться Лулука. Пам’ятаєте, як цей страх навідався до вас уперше? «Мабуть, їй замало сонця, що вже так давно не сходило над Лісом», — вирішує тато і довіряє Лулуці важливе завдання.

Як водиться у пригодницькому жанрі, у подорож лісом, потім яром, далі вгору на найвище дерево і ще й водою із ним вирушає вірний друг Професор Глючкінс, який мало що приймає на віру, навіть самого Лулуку. Але в науку вірить свято. Завдя- ки цьому персонажу юні читачі дізнаються про багато складних понять, як-от ксенофобія чи бездоказове твердження (та й дорослі навряд чи чули раніше, що об’єктивні пошуки дороги можна почати тільки з порожнього місця, коли довкола вже немає відомих стежок, які приведуть до знайомих місць). Або про застосування доказу від протилежного — друзі шукають сонце там, де темно й холодно, бо хіба сонце не з’являється, щоб після зими настала весна або після темної ночі — ранок?

Є у Глючкінса й антипод — симпатичний Фурх, який не любить довгих слів і фурхає від невдоволення, коли чує щось на кшталт «експериментальний». У Фурха інші принципи пізнання світу — він покладається скоріше на власний досвід та інтуїцію і знає все про млиць, що населяють Імлистий Яр. Ці химерні істоти у вигляді тоненьких волосинок утворюють майже іншопланетний пейзаж. Вони постійно ведуть «ремонт», напускають туману, обплутують і розбирають на нитки все, що їм потрапляє під руку, підступно навіюють ілюзії і підкорюють собі всіх істот, які потрапляють в Імлистий Яр. Так що тут навіть Фурх втрачає себе, стає таким, як усі, невиразним і легкодухим. І складно їм вирватися із цього туману одноманітності, пам’ятати про важливе завдання, стати на правильний шлях...

Усі персонажі мають дуже виразні характери, кожен турботливо наділений своїм колоритним «голосом». Авторка ретельно продумала композицію і сюжетні ходи. Звісно, все, що взяли із собою в дорогу Лулука і Професор Глюч­кінс, обов’язково знадобиться — какао це, книжка чи лавровий листок. Навіть горіхова шкаралупа на голові Фурха допоможе розкласти вогонь і зварити какао. Ці прості речі і без магії рятують героїв — куди тій архаїчній шапці-невидимці з давніх казок.

Але магія в цій історії таки є: виявляється, що Фурх — насправді мольфар. Саме завдяки йому Лулуці вдається зачерпнути трохи сонця в Золотому озері, аби вилікувати маму. Звісно, це йому вдасться... Хоча й тут, напевно, не обійшлося без магії із сонцем у бляшанці з-під какао, а можливо, насправді мамі Лу допомогло повернення Лулуки, її малого сонечка.

Із сонечком світ знову набуде своїх кольорів і смаків, розмежуються день і ніч, а мама заходиться пекти горіховий рулет і малювати найважливіше — Лулуку і тата Лу. В оселі Лулук знову повна гармонія і пахне здобою. А тим часом, як у справжній історії про подорож, Лулука теж змінився. Він навіть сумнівається, що тато відправив його всього лише на пошуки Сонечка...

Але то вже не наше «жаб’яче діло». Кожен малий чи дорослий читач вирішить сам, у чому була суть мандрівки, яка виявилася пізнавальною завдяки дивовижним ілюстраціям у виконанні художниці Катерини Лоренсон, цікавим діалогам живою українською мовою, тексту, майстерно пронизаному гумором, а ще — ароматом тістечок, дому і щасливого дитинства.