Останньої декади вересня в Харкові відкрився театральний сезон 2002—2003 року. Оскільки серйозних прем’єрних потрясінь, зважаючи на все, не очікувалося, увага театралів знову зосередилася на Андрієві Жолдаку. Наприкінці минулого театрального року в академічному театрі ім. Шевченка він поставив експериментальний спектакль «Гамлет. Сни» з рок-співаком Андрієм Кравчуком у головній ролі. Постановка викликала безліч творчих і нетворчих суперечок. Тим самим у місті створено певний «жолдак-прецедент»: після прем’єри та поїздки до Румунії група акторів звернулася до режисера з проханням очолити театр і водночас до обласної адміністрації в особі її глави Є.Кушнарьова, який мав фінансово «благословити» це запрошення.
Вимоги перед містом режисер висунув чималі. Так говорили в кулуарах, називаючи найрізноманітніші суми й кількість кімнат у квартирі навпроти театру. Правда, й зі свого боку обіцяв чимало: гастрольні поїздки з «Гамлетом» по світу, здійснення нових проектів — «Місяця в селі» Тургенєва і «Одного дня Івана Денисовича» Солженіцина з народним артистом України Володимиром Маляром у головній ролі, але передусім — просування «голого й босого» театру з чудовою трупою на серйозний рівень. Про все це А.Жолдак розповідав на зустрічі з харківськими мас-медіа, яка відбулася напередодні його вирішальної бесіди з Євгеном Кушнарьовим.
Що й казати: за можливість вирватися з того творчого й фінансового болота, в якому перебувають чимало академічних театрів України, необхідно хапатися руками й ногами, а також платити — відповідно. Потужні традиції театру ім. Шевченка, пов’язані не лише з ім’ям Л.Курбаса, а й, глибше в історію, — із «театром корифеїв», за останні роки частково потьмяніли, загрожуючи перетворитися на традиційні амбіції. Причина — прорахунки художнього керівництва й відсутність значної постаті головного режисера протягом останніх років; колектив нікому й нікуди було вести, тому запрошення А.Жолдака на постановку викликане серйозним бажанням врятуватись, оновити традиції, відродити в театрі творче життя.
Безумовно, у цьому брала участь далеко не вся трупа, тому журналістів цікавило питання: яким же бачить майбутнє цих акторів новий керівник. І в цій ситуації Жолдак був щедрий і великодушний, пообіцявши не зосереджувати художнє життя театру навколо своєї персони, запрошувати хороших режисерів інших напрямів, серед яких він, зокрема, назвав Кіру Муратову, чудового кінорежисера, чия манера близька до документального кіно.
На прес-конференції А.Жолдак виглядав трохи втомленим, без звичного епатажу. Вибудовуючи перспективу тих творчих втрат, які може зазнати театр у разі недомовленості режисера з керівниками області, він говорив цілком впевнено, але дуже по-домашньому й чимало його слів не можна не визнати справедливими. Насторожило хіба що згадування ім’я Богдана Ступки як художнього керівника Театру ім. Франка. Жолдак розповідав про розмову зі Ступкою, під час якої той сказав йому: «Подивимось!» Не хотілося б, аби поряд з усіма чудовими, вже постійними традиціями Харківського академічного театру ім. Шевченка новий художній керівник відновив традиційну ворожнечу з Київським національним театром ім. Франка. Зрештою, в світі мистецтва місця вистачить усім театрам, «хорошими і різним»!
Через день після прес-конференції стало відомо, що Є.Кушнарьов готовий підписати з А.Жолдаком контракт на два роки. Хтось у театрі й у місті очікує цього з захопленням і надіями, хтось сповнений нехороших передчуттів, комусь смішно, але головне завдання все-таки в тому, щоб виграв театр.