АБСУРД ВІД МУЗИ

Серед драматургів, котрі спеціалізуються на театрі абсурду, є росіянка Муза Павлова. На думку критиків, її короткі п’єси відрізняються свободою, що переходить у зухвалість, й екстравагантними діалогами. В Україні про Музу Павлову знають мало, хоча її твори ставили в багатьох театрах Східної та Західної Європи — від Варшави до Рейк’явіка. Заслужена артистка України Людмила Лимар вирішила заповнити цю прогалину і поставила в своїй Театральній майстерні «Срібний острів» п’ять міні-п’єс Музи Павлової: «Шпигуни», «Щасливий шлюб», «Із життя одного принца», «Гамлет» і «Біля пивного кіоску» — під спільною назвою «Ювеліри». Грали в цьому мозаїчному спектаклі переважно молоді актори, недавні випускники Київського театрального інституту: Михайло Шикула, Михайло Герасимчук, Олена Огородничук й інші. Як і в попередніх постановках «Срібного острова», у «Ювелірах» лідирував Михайло Шикула, хоча, скажімо, у булгаковському «Морфії» — торішньому спектаклі майстерні, цей молодий актор виглядав більш природно та яскраво.

Що ж воно таке — абсурд за Музою Павловою, і як його інтерпретував «Срібний острів»? Публіка побачила «драматичні танці», а в проміжках між ефектними танцювальними номерами герої перекидалися репліками в дусі Іонеско. Дивний вийшов театр абсурду: в оперетково-мюзикловому стилі.

Справді, міні-п’єси Музи Павлової в «Ювелірах» виглядали як лібрето для мюзиклу. Актори непогано танцювали, але часто недосить ефектно подавали репліки. Театр абсурду зник: на його місці виник мюзикл. Здавалося, ще трішки — й актори почнуть танцювати канкан.

Певне, постановку було скеровано на те, щоб передати гротескно-балаганне начало міні-п’єс Музи Павлової. Ось, приміром, «Шпигуни», де бувалий у бувальцях «Джеймс Бонд» (Олександр Комаренко) навчає агента-новобранця (Дмитра Базая) складатися вчетверо, вгвинчуватися та вкручуватися, або фірма з виготовлення електронних дружин у «Щасливому шлюбі».... Нічого серйозного, суцільний веселий стьоб, а балаганна безглуздість ситуації найкраще передається танком. Правда, найкраще танцював у «Ювелірах» не Михайло Шикула, котрий зазвичай перетягує на себе ковдру глядачевої уваги, а «електронна дружина» — Олена Огородничук, яка дещо зблякла в «Морфії», а тепер надолужила своє.

За словами одного паризького критика, найекстравагантніші ситуації та найбезумніші діалоги виходять у п’єсах Музи Павлової самі собою. Але грати за схемами, запропонованими цим драматургом, найорганічніше вдається саме молодим акторам. Тут потрібно мати легкість і відчайдушність, яку найкраще вдалося передати навіть не Михайлу Шикулі, а Олені Огородничук. Її електронній дружині-снайперу дісталося найбільше глядачевих усмішок.

Певне, коли спектакль обкатається, він стане ще зухвалішим й екстравагантнішим. Але й зараз «Ювеліри» успішно передають дух відчайдушної гри, у якій щохвилини змінюються правила. І зміни ці не лякають ні акторів, ні глядачів.