Diabolus ex machine

Теракти в Парижі стали частиною двотижневої серії масштабних терактів, відповідальність за які взяла на себе "Ісламська держава" (ІД).

Їм передували знищення російського авіалайнера А321 над Синайським півостровом, вибух у передмістях Бейрута і менш резонансна стрілянина в поліцейській академії в Йорданії. У тому ж контексті - більш ранні акції: серпневий вибух мечеті в Саудівській Аравії та жовтневий теракт проти курдів у Туреччині. Удар широко зачепив сунітів, шиїтів, Росію, Європу і США, скинувши з головного столу міжнародних переговорів план миру на сході України. Його ще видно, але він уже завалений іншими паперами.

Пошуки
російського сліду

Франція ще не встигла усвідомити масштаб того, що сталося, і порахувати вбитих та поранених 13 листопада, а "кремлівські голоси" вже окреслили свої вимоги до Заходу: забути Україну, сформувати єдину коаліцію для боротьби з ІД, перемкнути НАТО з "неіснуючої російської загрози" на боротьбу з глобальним тероризмом спільно з Росією. Трохи раніше, у жовтні, російський президент на форумі Валдайського клубу в Сочі виклав своє бачення: світ має в особі ІД нову загрозу, порівнянну з гітлерівським фашизмом, для боротьби з якою Захід і Росія повинні відкласти всі свої суперечності і об'єднатися. За дужками залишилося, де має відбутися фінальна конференція переможців. У російських ЗМІ вже напівжартома (поки що) прозвучало - в Ялті.

Чи міг у недавніх терактах бути російський слід? Виходячи з логіки пошуків тих, кому вигідно, - так. Є й побічні докази. На початку нинішнього року у Франції вже заарештовували російських громадян, котрі планували теракти. У керівництві ІД багато колишніх офіцерів режиму Саддама Хусейна, що перебували в партії "Баас" (партії арабського соціалізму, яка все ще править у Дамаску) і пройшли радянську/російську підготовку. Саме вони забезпечили початкові військові успіхи "Ісламської держави". Правда, ця версія досить хистка. Арештовані росіяни були чеченцями й цілком могли бути противниками російської влади. Якщо вони й працювали на російські спецслужби, то будь-яку нову акцію мали ретельніше приховати за посередниками. У відповідь на факти "північного" бекграунду деяких членів керівництва ІД російські експерти вказують на вищого лідера Аль-Багдаді, що сидів в американській тюрмі в Іраку, де його могли завербувати. Перші результати розслідувань свідчать, що за паризькими терактами - на рівні безпосередніх виконавців і організаторів - стоїть саме ІД. Поки що, за браком інформації, можна припускати, що в ланцюжку від прийняття рішення керівництвом ІД до безпосередньої організації терактів можуть вигулькнути ще чиїсь вуха. На практиці слід губиться в тумані геополітики.

Можливе й інше пояснення. Донедавна ІД будувала квазідержаву. Методами шокуючими, але прив'язаними до території. Їх не можна було назвати тероризмом, у звичному розумінні. Це був внутрішній терор, причому навряд чи жорстокіший, ніж те, що коїли "Червоні кхмери" в Камбоджі. У цьому полягала принципова відмінність ІД від "Аль-Каїди" та схожих угруповань, дії яких були екстериторіальні.

На літо нинішнього року ситуація змінилася. Міжнародна коаліція (тоді ще без Росії) і сили, що до неї приєдналися (іранський Корпус захисників ісламу, іракська шиїтська міліція та, особливо, курдське ополчення), почали добиватися відчутних військових успіхів. Намагаючись вижити, ІД стала трансформуватися в класичну терористичну організацію. До початку російської операції в Сирії процес уже почався, просто не був швидким.

Якби міжнародна коаліція діяла в попередньому темпі, сили безпеки її країн могли б встигнути адаптуватися до появи нової терористичної загрози. Напередодні паризьких терактів в одній із публікацій Московського центру Карнегі, який озвучує досить авторитетні погляди частини російських еліт, прозвучав слабкий голос сумніву. Він запитував - чи варто прискорювати катастрофу квазідержави ІД, доки світ не готовий до наслідків появи нової "Аль-Каїди". Кремль, схоже, вирішив, що варто.

Як карта ляже

Після терактів у Парижі Україна коли й згадується у світових ЗМІ, то в контексті питання, чи здадуть її Росії. Сама постановка питання ніби натякає, що це можливо. Справедливості ради слід нагадати, що Україна покинула перші рядки новинних стрічок ще раніше - з початком міграційної кризи в Європі. Але тоді в України залишалася надійна страховка. Між США і ЄС був узгоджений план стримуючих заходів на випадок широкомасштабних дій Росії в Україні. Про нього знало російське керівництво. Зміст плану і рішучість у разі необхідності його задіяти були переконливі для Кремля, причому поріг реагування на російські провокації був низьким. Із вересня по середину жовтня дієвість цього плану ми бачили.

Паризькі теракти багато що змінили. Тепер уже важко сказати, чи план залишається в силі, і, коли так, чи досить низький поріг його активації. Втішати може те, що не тільки Україна не знає цього напевно, а й Росія. Поки що вона, схоже, лише намацує можливості, що відкриваються в нових пробоїнах західних настроїв. Активізація бойових дій на Донбасі - з цього ряду.

На саміті "Великої двадцятки" 15-16 листопада в Туреччині російський президент фактично прорвав свою попередню ізоляцію. З ним уже розмовляють на теми, що становлять взаємний інтерес. Але пропозиція В.Путіна до А.Меркель провести повноцінну двосторонню зустріч для обговорення "широкого кола питань" зависла в повітрі. Прес-секретар Д.Пєсков визнав, що наразі рано говорити про зближення Росії й Заходу. Своєю чергою, Д.Медведєв повідомив через Фейсбук із далекої Маніли, де 18-
19 листопада проходив саміт АТЕС, про "позицію ряду західних країн щодо Росії". Голову російського уряду засмутило, що ці країни не вважають ІД "абсолютним злом", заради протидії якому треба "працювати з Росією".

Внаслідок недавніх терактів на руки Росії прийшов джокер, який значно посилив її карти. Це не флеш-рояль, але сильна комбінація. Вона дозволяє не тільки блефувати, а й розкрити карти при досить високих ставках. Російські удари по об'єктах ІД у Сирії, яких вона завдала 17 листопада за погодженням зі США та Францією з використанням їхніх розвідданих, продемонстрували, що Росія здатна істотно наростити інтенсивність військової операції, змінити її спрямованість та діяти в рамках спільної коаліції з Заходом. Залишаючи осторонь пропагандистську картинку в російських ЗМІ, слід визнати, що російська участь корисна Заходу для боротьби з ІД. Уже ніхто не говорить, що операція Росії в Сирії безглузда і приречена на провал. Захід сказав колективне "так" співробітництву з Росією в сирійському конфлікті, попри те, що Мінських угод ще не виконано.

Тим часом легалізація військової операції в Сирії примусила Росію прийняти західні пріоритети ударів і взяти на себе великі військові зобов'язання. Навряд чи вона очікувала, що може глибоко втягнутися в операцію, яка, щоб бути успішною, мусить тривати до повного розгрому ІД. До того ж Росія швидко витрачає свої новітні крилаті ракети, якими вона зовсім недавно лякала Захід і на поповнення запасу яких може банально забракнути грошей та західних комплектуючих.

Паризькі теракти можуть змінити на користь Росії подальшу траєкторію європейської інтеграції. Міграційна криза ввійшла в нову стадію. Тепер це не тільки гуманітарна проблема для Європи, а й проблема безпеки. Франція тимчасово закрила кордони. Голосніше зазвучали голоси, які вимагають національної автаркії. Безвізовий режим з Україною даленіє. Як і в Іспанії після терактів 2004 р., у Франції можуть різко змінитися електоральні уподобання. Після наступних президентських виборів країну може очолити не Франсуа Олланд, який скасував угоду з Росією про "Містралі", а Ніколя Саркозі, який її уклав. Візит Саркозі до Путіна перед терактами неабияк підігрів інтерес до конспірологічних теорій. Але, швидше за все, обговорювався не "хитрий план Путіна", як повернути до влади його політичного партнера, а занепокоєння, що скандал у ФІФА вдарить по обох. Є шанси на виборах і в крайніх правих, які відверто підтримують політику Росії.

З іншого боку, Шенгенська зона, що стала одним із головних символів європейської єдності, швидше за все, встоїть. Річ не тільки в тому, що така позиція ключових європейських політиків, і міграційні процеси загалом контрольовані. Шенген - частина значно глибшого інтеграційного процесу, пов'язаного з внутрішньою безпекою. Крім питання свободи переміщень, у ньому є пласт, пов'язаний із поліцейською та судовою сферами. Це просто неможливо зруйнувати. Шенгенські правила дозволяють тимчасово повернути контроль на внутрішніх кордонах і потім знову від нього відмовитися.

Франція, почавши завдавати синхронних із Росією ударів по ІД, зробила незвичний маневр у європейській політиці та у відносинах зі США. Було заявлено про візити до Вашингтона і Москви, відповідно, 24 і 26 листопада для обговорення спільних коаліційних дій у Сирії. Водночас Франція звернулася до ЄС із проханням активувати положення про "взаємну оборону", передбачене статтею 42.7 Лісабонського договору. Тут потрібні деякі пояснення.

ЄС, як відомо, не є оборонним союзом, але базові документи передбачають військову інтеграцію та різні форми колективної безпеки. Положення про "взаємну оборону" ("mutual defence") подібне до статті 5 про колективну оборону ("collective defense") Вашингтонського договору, що лежить в основі НАТО. Однак формулювання менш зобов'язує. Воно не каже, що напад на одну з країн є нападом на всіх, а тільки зобов'язує окремі країни (але не ЄС у цілому) надавати допомогу. У Лісабонському договорі є ще стаття 222 про "взаємну солідарність" ("mutual solidarity"). Вона передбачає мобілізацію інструментів і ресурсів і ЄС (а не окремих країн) у разі саме терористичного нападу. Але Франція її не використала.

Рішення Франції викликало запитання. По-перше, чому обрано формат ЄС, а не НАТО? По-друге, чому в рамках механізмів ЄС обрано положення про оборону, а не реагування на теракти? Французький міністр оборони, відповідаючи на запитання журналістів, заявив, що це "політичне рішення" і що для дій проти ІД доречніша коаліція країн, а не НАТО як організація. Від інших країн ЄС Франція очікує, що вони візьмуть на себе частину військової відповідальності за французькі воєнні операції в Африці, вивільнивши, таким чином, частину французьких військових ресурсів.

Російська пропаганда подає справу так, що Франція, опинившись під загрозою, вибрала союзником Росію, а не НАТО. Насправді французький маневр набагато складніший, і його наслідки аналізувати нелегко. Франція справді створила умови для дуже близької координації воєнних дій із Росією проти ІД. Одночасно вона показала першочерговість політичної координації зі США, - візит до Вашингтона запланований перед візитом у Москву. При цьому запущено механізм колективної військової допомоги у рамках ЄС, а НАТО - залишене осторонь. Тут можна угледіти спробу надати нового імпульсу європейській військовій інтеграції, автономній від США. Але це можна тлумачити і як прагнення не відволікати на боротьбу з ІД ресурси НАТО, головним завданням якої в останні півтора року стало стримування агресивної політики Росії в Європі. Є ще один нюанс. Активувавши статтю про "взаємну оборону", Франція може розраховувати позитивно для себе вирішити, всупереч запереченням Німеччини, питання можливого виходу за рамки жорстких обмежень Єврозони на розмір бюджетного дефіциту ,- безпека, зрештою, безцінна.

Поки що неможливо судити, чи цей складний маневр Франція попередньо узгодила з ключовими членами НАТО і ЄС. Але можна впевнено стверджувати, що з Росією його не погоджували. Їй, як і Україні, залишається тільки прораховувати, які можуть бути результати.

Ціновий бонус

Наприкінці жовтня, після невеликої перерви, Росія почала знову "кошмарити", як інколи, за давньою профзвичкою, висловлюється російський президент, своїх партнерів. Нові вітри повіяли ще до терактів, а після них стали ще більш загрозливими. Відновилися бойові дії на лінії розмежування з українськими силами на Донбасі, відбулася чергова серія пусків тактичних і стратегічних ракет, з'явилися "зливи" в центральних ЗМІ про нову надшвидкохідну торпеду з "брудною" бомбою, здатною зробити узбережжя США ненаселеними. Російські експерти заговорили про розширення кордонів "ДНР" і "ЛНР". Слово "Новоросія" знову замигтіло в інформаційному полі.

У російській політиці знову проступає шантаж війною. Раніше за цим ішли військові авантюри, у можливість яких важко було повірити. За інших обставин Росію б уже, ймовірно, попередили, що дедлайн повного виконання Мінських угод залишається в силі, і план стримуючих санкцій чекає свого часу "Ч". Але тепер Росія діє спільно з міжнародною коаліцією проти ІД, флагман Чорноморського флоту підтримує дії французького авіаносця "Шарль де Голль" у східному Середземномор'ї, в анексований Севастополь заходять нові підводні човни, один із яких дорогою від верфі до місця дислокації завдав ракетного удару по цілях у Сирії. Аргументів для збереження режиму санкцій, не кажучи вже про запровадження нових, у Європи зі США стає все менше.

Росія ніби вагається, чи починати нову хвилю ескалації в Україні. Після зростання військової активності на Донбасі поки що нічого небезпечного для неї не сталося. Якщо вважати, що головною метою Росії залишається контроль над Україною, сирійська операція дає їй шанс вдатися до нової спроби. Але що далі? Припустімо, прикриваючись новою коаліцією з Заходом, вона зможе без санкційних наслідків досягти результату, відновивши військову агресію. Ще влітку 2014 р. Росія могла, теоретично, закріпити військовий успіх грошовими вливаннями в "ДНР" і "ЛНР", скупивши еліти й заливши громадське невдоволення соціальними бонусами. Тепер цього ресурсу просто немає. Євразійський конгломерат зі зруйнованою війною Україною довелося б утримувати військами та поліцією.

У Росії є ще рік відносно безбідного існування, доки не вичерпано Резервний фонд. Далі, якщо не зростуть ціни на нафту, будуть внутрішні запозичення, що розганяють інфляцію, і залучення зовнішніх кредитів, якщо вдасться позбутися санкцій.

Захід уже одного разу не злякався шантажу ядерною війною, яка, як стверджувала Росія, може початися з України. Шантажувати його ще раз танковими колонами, що рухаються до Києва, може не вийти. І, головне, це майже не вплине на нафтові котирування. За оцінками ОПЕК, ціновий бонус на нафту під час гострої фази бойових дій на сході України становив усього 2-3%. Це надбавка, яку одержували експортери додатково до цін на біржі, якби вони формувалися без війни. Яка користь Росії воювати за СРСР зразка 1991 р. напередодні його неминучого колапсу? Півтора року тому ще можна було, суто теоретично, переміститися на танках у більш ранні часи, скажімо в брежнєвський застій. Але тепер уже не можна.

Це наводить на думку, що Росія занурилася в сирійський конфлікт занадто глибоко, аби цілі залишилися попередніми. "Новоросія", можливо, все ще стукає в серця росіян і їхніх генералів. Але розум може стверджувати інше - спочатку зняття санкцій, потім "відскік" нафтових котирувань, потім уже як опція поновлення "гібридної" війни з Україною. Але що коли емоції візьмуть гору, й ціна нової війни в Україні здасться Росії досить низкою? Або щось піде не так у Сирії, і російські карти будуть биті?

Минулого вівторка російський президент перед телекамерами оголосив про тотальну війну з терористами, які знищили авіалайнер А321 над Синайським півостровом. Путін апелював до статті 51 статуту ООН, що дає право на самооборону без резолюцій Ради Безпеки ООН. Наступні коментарі дозволяють інтерпретувати це як декларацію права діяти військовими засобами, не зважаючи на національні кордони. Гнучкість російської ідеології здатна прив'язати зазначене право до України. Однак, якщо вслухатися в нові сигнали, що звучать із Москви, вони вказують на інші напрямки. Слово "Катар" прозвучало ще до паризьких терактів. Згадування Саудівської Аравії в такому ж негативному світлі з'явилися минулого тижня.

Малоймовірно, що ці сигнали означають наявність конкретних планів, і Росія ось-ось, як прогнозують деякі експерти, завдасть несподіваного удару по Саудівській Аравії та Катару. США мають із країнами Перської затоки договір про колективну оборону, подібний до натовського. Ще в пам'ятку, чим закінчилася для режиму Саддама Хусейна спроба опротестувати дієвість цього договору на Кувейті.

Бонус ціни на нафту внаслідок нестабільності в Перській затоці незрівнянно вищий за бонус нестабільності в Україні. Це досить втішний, але умоглядний аргумент на користь миру на Донбасі. На жаль, він навряд чи надійніший, ніж Будапештський меморандум.

Росія крок за кроком відсуває червоні лінії, окреслені ЄС і США навколо України до паризьких терактів. На лінії розмежування практично щодня гинуть українські громадяни. На тлі боротьби з ІД їхніх смертей не видно. Як тільки Росії здасться, що наслідки мінімальні, загроза нової "гібридної" війни різко зросте просто тому, що вона буде для Росії не дорожчою за чергові комплексні навчання. Якщо план загороджувальних санкцій більше не діє, Україні про це треба знати якомога раніше, щоб встигнути підготуватися до оборони.