"Если завтра война..."

Ступінь готовності країни до відсічі агресії складається з багатьох факторів. Поряд із суто військовими (кількість бійців регулярної армії, забезпеченість зброєю, її технічні характеристики тощо), не менш важливим є й загальна державна воєнна доктрина, яка, крім іншого, безпосередньо впливає на підготовку населення до зустрічі з окупантом. Розглянемо, як у мирні роки передвоєнних п'ятирічок жителі Радянського Союзу готувалися до умовного нападу.

Наголошуємо, що увагу тут акцентуємо не на професійній виучці військових - солдатів і офіцерів. На нашу думку, досить показовим і характерним може стати аналіз досвіду підготовки працівників галузі надзвичайно далекої від військової справи - службовців фінансово-кредитних інституцій: бухгалтерів і касирів, фінансистів і секретарок. Адже з початком війни саме рівень підготовки цивільного населення, яке призивають до армії в рамках мобілізаційних заходів, перетворюється на один з вирішальних факторів. Одне діло - коли поповнення зовсім непридатне до військової справи: фізична підготовка заслабка, зброї в очі не бачило, військової дисципліни не розуміє, і зовсім інше - коли на допомогу професійним солдатам приходить поповнення навчене.

На початку 1920-х рр. було сформульовано ключові положення офіційного зовнішньополітичного курсу Радянського Союзу. Вважали, що в разі воєнного конфлікту СРСР швидко переможе ворога і забезпечить остаточну перемогу світової революції. Теоретики партії стверджували, що довго підтримувати добросусідські відносини між СРСР і "ворожим" йому капіталістичним оточенням неможливо. "Доки існує імперіалізм, - як наголосив В.Ленін у грудні 1920 р., виступаючи перед делегатами VІІІ Всеросійського з'їзду рад, - існуватиме і ймовірність збройних конфліктів у майбутньому".

У тому ж таки грудневому виступі Ленін сказав, що тільки дурні й злочинці можуть припустити, "що ми ніколи не розпочнемо певних дій, які у воєнно-стратегічному відношенні можуть виявитися наступальними". Війна буде аж ніяк не окупаційною, загарбницькою, а революційною і, більше того, - громадянською. Адже під час наступу Червоної армії населення, а конкретно трудящі капіталістичних країн, надаватимуть їй цілковиту підтримку і допомогу. Отже, головним завданням проголошувалося перетворення ізольованої революції у революцію світову.

Радянська пропаганда досить часто видавала бажане за дійсне. Так, Ленін у промові на І Всеросійському установчому з'їзді гірників наголосив: "У війні проти всіх найбагатших держав світу Радянська Росія вийшла переможницею. Чому? Не тому, звичайно, що у військовому відношенні ми були сильніші. Це не так. А тому, що в цивілізованих державах були солдати, яких уже не можна було обдурити, незважаючи на те, що їм намагалися на цілих купах аркушів довести, що більшовики - німецькі агенти, узурпатори, зрадники, терористи. В результаті такої роботи ми бачимо, що солдати поверталися з Одеси або переконаними більшовиками, або людьми, які заявляли, що "вони проти робітничо-селянського уряду не воюватимуть". Основною причиною нашої перемоги було те, що робітники західноєвропейських передових країн настільки розуміли і співчували робітничому класу у світовому масштабі, що… робітники були на нашому боці, і ця обставина вирішила нашу війну". Далі Ленін підкреслив: "Прихильники більшовиків, прямі й опосередковані, свідомі й малосвідомі, в кожній країні зростають не днями, а годинами". Отже, нема чого боятися будь-якого ворога, адже наших прихильників щогодини більшає, а робітники і так уже давно на нашому боці.

У деяких партійних керівників виникали навіть проекти-фантасмагорії. Так, Г.Петровський у своїй промові на Х окружному з'їзді рад у Луганську в квітні 1925 р. заявив: "У галузі перебудови Червоної армії наше завдання в тому, щоб у нас не було постійної армії, щоб замінити цю постійну армію міліцейською системою". Навіть ці міліцейські кадри голова ВУЦВК обіцяв максимально скоротити - хоча із застереженням: тільки після того, як "робітники і селяни західних країн зможуть нас убезпечити від нападу їхніх буржуазних урядів".

Різні проекти планованих незабаром скорочення й ліквідації армії спричинили різке зниження фінансування оборонної промисловості. Зокрема, у 1924–1925 рр. підприємства оборонної галузі отримали майже на 10% коштів менше, ніж у попередньому році. 12 військових заводів були включені до складу трестів цивільної промисловості й повністю переведені на виробництво мирної продукції. Як наслідок - наприкінці 1926 р. країна виготовляла не більше ніж 30–50% довоєнного виробництва пороху, вибухівки, хімічних речовин. Найгіршою була ситуація з виробництвом артилерійських снарядів - до 20% порівняно з 1913 р.

Начальник штабу Робітничо-селянської Червоної армії М.Тухачевський у доповіді на політбюро ЦК ВКП(б) у грудні 1926 р. акцентував: "Ні Червона армія, ні країна до війни не готові. Наших мізерних матеріальних бойових мобілізаційних запасів ледве вистачить на перший період війни. В подальшому наш стан буде погіршуватися (особливо в умовах блокади)". Тому вже наприкінці грудня 1926-го Вища рада народного господарства СРСР сформувала чотири військово-промислові трести: гарматно-арсенальний (до його складу увійшли 14 заводів), військово-хімічний (12 підприємств), патронний (8 підприємств), кулеметний (5 заводів).

Об'єктивна ситуація, відкладення світової революції на невизначений термін, висунула на перший план ідеї не мрійників, а прагматиків. Відмова від НЕПу й форсована індустріалізація спричинили докорінну перебудову всієї парадигми
радянського суспільства. Основну ідею проголошеної індустріалізації сформулював на тому ж з'їзді голова ВРНГ СРСР В.Куйбишев: "так побудувати всю нашу цивільну промисловість і всі галузі народного господарства, щоб ми мали можливість на випадок потреби в короткий термін перейти з рейок мирного будівництва соціалізму на рейки відсічі капіталістичному світові".

Основні капіталовкладення були спрямовані у промисловість групи А (виробництво засобів виробництва). Групу Б (товари народного споживання) фінансували за залишковим принципом. В Україні за результатами першого п'ятирічного плану у важку індустрію було вкладено - 87,5%, а легка і харчова промисловість отримала лише 9,5% від усього виділеного на розвиток промисловості фінансування. Так у радянській державі формувалися пріоритети, і люди повинні були самовіддано працювати на державу, яка не дбала про своїх громадян.

Як наслідок - уже з 1926-1927 рр. різко збільшилися оборонні витрати: 362,7% порівняно із попереднім періодом. За офіційними даними, загальна вага військових витрат досягла 17,3% державного бюджету. Політбюро ЦК ВКП(б) у липні 1929 р. після розгляду першого п'ятирічного плану поставило Наркомату військових і морських справ завдання не поступатися чисельністю армії імовірним противникам, а за технікою - випереджати (насамперед акцентовано на артилерії, літаках, танках). За першу п'ятирічку виробнича потужність військових заводів в СРСР збільшилася: авіаційних - у 4,5 разу, артилерійських - у шість разів.

Наслідки такої політики населення швидко відчуло на собі: товарний дефіцит, нескінченні черги й картковий розподіл перетворилися на радянську буденність. Насильницька колективізація, що супроводжувалася "розкуркулюванням", максимально загострила політичну ситуацію в країні. Радянська пропаганда експлуатувала тезу про неминучість війни з капіталістичним оточенням, формувала в суспільстві образ ворога, на якого можна було списати всі "тимчасові" негаразди. Діяльністю ворогів в СРСР виправдовували й карально-репресивні заходи.

На ХІ з'їзді КП(б)У (червень 1930 р.) було підкреслено: "Небезпека війни капіталістичних країн проти СРСР, унаслідок зростання суперечностей капіталістичної стабілізації, піднесення революційної хвилі і вирішальних успіхів у справі будівництва соціалізму в СРСР, насунулася ще ближче, стала більш безпосередньою, як це показує вся низка останніх виступів капіталістичного світу проти СРСР". Така загроза потребувала відповідного реагування: "Поряд із цим партія наполегливо працювала над зміцненням господарської могутності СРСР, над забезпеченням незалежності Радянського Союзу від капіталістичного світу, над посиленням Червоної армії і підвищенням обороноздатності СРСР. Ця робота повинна й далі ще більше зміцнити реальну силу Радянського Союзу в його боротьбі проти капіталістичного оточення, проти всякої спроби капіталістичного світу похитнути міць країни, де будується соціалізм, батьківщини міжнародного пролетаріату".

В умовах "ворожого оточення" проводили відповідну роботу з кадрами. До прикладу, для співробітників Харківської контори Держбанку на початку 1930-х рр. організовано лекції на теми хімоборони в умовах сучасної війни. Лекції, мобілізаційні навчання, обов'язкові політінформації про міжнародну ситуацію та регулярний аналіз боротьби з "ворогами" всередині країни з кожним роком охоплювали дедалі більше працівників банківської сфери.

Фінансисти слухали лекції з хімоборони, підвищували свій професійний рівень за допомогою видань, призначених для навчання командирів Червоної армії. Так, у 1933 р. штаб УВО повідомив спецсектор Всеукраїнської контори Держбанку про випуск нового журналу "Оборона и мобилизация". На що спецсектор негайно відреагував циркуляром, який надійшов у всі банківські відділення республіки: "Провести передплату на цей журнал". В умовах передвоєнних п'ятирічок передплата на подібні видання була обов'язковою.

На ХVІІ з'їзді ВКП(б) у 1934 р. детально проаналізували міжнародну ситуацію: експансія Японії, реваншистські настрої в Німеччині, що зумовлювало напруження в Європі, вихід Японії і Німеччини з Ліги Націй, посилення гонки озброєнь - все це свідчило про те, що світ стоїть перед загрозою нової війни. "Діло явно йде до нової війни", - зробив висновок Й.Сталін у своїй доповіді на з'їзді. В.Молотов активно підтримав вождя, закликав максимально посилити "пильність і готовність до захисту великих завоювань Жовтневої революції" і з цією метою "приділити особливу увагу боєздатності нашої уславленої Червоної армії". З'їзд ухвалив резолюцію щодо забезпечення "зміцнення обороноздатності країни".

На ХІІ з'їзді КП(б)У (січень 1934 р.) вкотре констатовано: "успіхи соціалістичного будівництва, швидке зростання на цій основі могутності Країни Рад - цитаделі світової пролетарської революції - доводять до сказу найбільш реакційні верстви буржуазії, які безустанно плетуть тенета антирадянських провокацій, посилено готують контрреволюційну війну проти СРСР". А відтак наголошено на необхідності подальшого підвищення обороноздатності республіки.

Із кожним роком мілітаризація країни поглиблювалася. Працівники банківських інституцій активно опановували навички, потрібні у воєнних умовах. Банківське керівництво - як загальнореспубліканське, так і на місцях - усіляко стимулювало цю активність. Приміром, на зібранні партактиву банківських працівників Вінницької області 2 листопада 1935 р. вказано на вкрай незадовільну роботу із вивчення військових дисциплін у банківських відділеннях регіону: "Робота стрілецьких гуртків проводилася нерегулярно, внаслідок чого було підготовлено лише групу стрільців 3-ї категорії; гуртки протиповітряної хімічної оборони (ППХО) працювали з великими перебоями". З метою виправлення ситуації переобрано президію обласного Осоавіахіму й організовано при банківських установах три типи гуртків із вивчення військової справи: ГТО, ППХО і стрілецький, які повинні були охопити максимальну кількість службовців Вінниччини.

Активісти кредитних інституцій УСРР активно підтримували рішення партії. На виконання партійних директив тисячі працівників банківських установ республіки опановували військові спеціальності й удосконалювали різні навички. Так, працівник Київської центральної ощадної каси комсомолець
Я.Давідзон провів у протигазі 24 години без перерви. На 10 ранку він прийшов на роботу й одразу надів протигаз, відпрацював повний робочий день - 8 годин, потім був присутній на політзаняттях, після чого у протигазі трохи погуляв містом. Удома під наглядом помічника дільничного лікаря ліг спати. Зняв засіб захисту лише о 10 ранку наступного дня на роботі. Голова Центральної ради Осоавіахіму України Попов нагородив комсомольця значком активіста Осоавіахіму.

На початку 1936 р. група працівників Київського відділення Держбанку з 16 людей (із них - 7 комсомольців, 4 дівчини) здійснила похід у протигазах за маршрутом Київ-Москва. Лижний похід розпочався
17 лютого і тривав 25 днів у надзвичайно складних умовах (сніг, мороз, важкі наплічники тощо). У поході брали участь службовці різної статі й віку - від наймолодшої 20-річної бухгалтерки М.Бойко до 50-річного касира Злобіна. За добу долали в середньому 45 км. Дистанцію близько тисячі кілометрів здолали всі: на фініші в Москві група не мала ані хворих, ані обморожених. Урочистому мітингу, який було організовано на честь походу, надавалося важливе державне значення. Головну думку висловив голова правління Державного банку СРСР Л.Марьясін: "Було прийнято думати, що банківські працівники вміють володіти лише рахівницями, перами. На вашому прикладі ми бачимо, що немає межі, яка б відділяла бійців Червоної армії від кожного трудящого нашої країни. У потрібний момент увесь народ - це боєць, який підніметься на боротьбу за недоторканність нашої великої Батьківщини". Присутній на мітингу керівник українських відділень Держбанку О.Певзнер обіцяв посилити військову підготовку серед працівників банківської системи республіки, зробити її ще більш масовою й одразу викликав від імені українських філій колектив правління Держбанку на змагання зі стрільби. Виклик з ентузіазмом прийняли. Військовому навчанню банківських службовців республіки приділяли велику увагу.

На ХІІІ з'їзді КП(б)У (травень-червень 1937 р.) вкотре підкреслено: "Запеклі вороги українського народу - німецькі фашисти і польські пани - з допомогою своєї троцькістської, правої та української націоналістичної агентури відкрито готують новий збройний напад на СРСР. Зростання небезпеки воєнного нападу фашистських держав на СРСР і УРСР ставить перед усіма партійними організаціями завдання посилити увагу до питань партійної роботи в Червоній армії та оборонної роботи в масах трудящих". Уже за рік, на ХІV з'їзді КП(б)У (червень
1938 р.), ці тези розвинуто: "Польсько-німецькі фашисти і всі інші агресори готують напад на СРСР". З метою забезпечення гідної відповіді можливим агресорам акцентовано на тому, що "всі парторганізації, члени і кандидати КП(б)У повинні насамперед дбати про безустанне зміцнення обороноздатності соціалістичної Батьківщини". Було визначено конкретні справи: "В обстановці наростаючої загрози воєнного нападу фашистських агресорів на СРСР з'їзд вважає цілком необхідним вивчення комуністами і насамперед партійним активом військової справи... З'їзд доручає партійним організаціям ужити всіх заходів до зміцнення системи місцевої протиповітряної і хімічної оборони, приділити найсерйознішу увагу і забезпечити допомогу в роботі добровільних організацій трудящих - Тсоавіахіму, Червоного Хреста й інших, що мають першочергове значення для зміцнення обороноздатності соціалістичної Батьківщини".

Партійно-господарське керівництво України, виконуючи вказівки, дбало про максимальне зміцнення обороноздатності республіки. Працівники банківських інституцій також ретельно виконували рішення з'їзду. "Ми почнемо ще більше працювати над зміцненням обороноздатності нашої Батьківщини, нашої могутньої Червоної армії, Червоного флоту, Червоної авіації", - сказано в резолюції, ухваленій на мітингу працівників Промбанку. Промбанківців беззастережно підтримали працівники всіх інших фінансово-кредитних установ. Так, резолюція мітингу співробітників Цекомбанку закликала: "Ми ще активніше будемо оволодівати військовими знаннями, почнемо ще краще працювати над виконанням народногосподарського плану нашої країни". А фінансисти Сільгоспбанку взяли на себе зобов'язання так виховувати свої кадри, щоб у разі збройного конфлікту миттєво розбити агресорів "на їхній же власній території" (як усе було насправді після 22 червня 1941 р. - відомо всім).

Наради й збори колективів банківських працівників у регіонах ухвалили резолюції щодо організації при відділеннях обов'язкових курсів для вивчення військової справи, а також оволодіння стрілецькою зброєю. Найкращих показників у військовій підготовці домоглися службовці банків Харківщини, Київщини, Дніпропетровщини, Донеччини. Банківські відділення нагадували школи професійних диверсантів. Приміром, у Дніпропетровському відділенні Торгбанку працювало 26 службовців. Під керівництвом кредитного інспектора Васильєва (колишнього командира Червоної армії) 16 із них склали норматив ворошиловського стрілка. На дозвіллі фінансисти слухали лекції на теми захисту від повітряно-хімічного нападу. Працівники банку незалежно від статі, віку та стану здоров'я неодноразово і по багато годин працювали у протигазах. Традиційними для них стали регулярні зимові лижні переходи у протигазах. Якщо початкова дистанція становила всього 2 км, то поступово відстань збільшилася до
15 км.

Принциповою новацією стало те, що при цьому банківському відділенні відкрили курси навіть для військового навчання домогосподарок - дружин службовців. Так, норматив ворошиловського стрілка 1-го ступеня склали В.Шкуратова і Ф.Вольфсон. Троє співробітників банку - норматив володіння кулеметом Дегтярьова, двоє вчилися на курсах інструкторів протиповітряної і хімічної оборони. Крім того, у відділенні було організовано також гурток Червоного Хреста.

Загальна військова підготовка перетворювалася на одне з пріоритетних завдань. Беззаперечним лідером у питаннях військової підготовки банківських службовців в УРСР стала Київщина. У Київській міській конторі Держбанку працювало 110 ворошиловських стрілків 1-го ступеня, 15 - 2-го. Також банкіри виховали 15 громадських інспекторів стрілецького спорту, 15 інструкторів ППХО, 22 особи вивчилися на кулеметників. У гуртках із вивчення протиповітряної і хімічної оборони займалося 300 людей, іще п'ять оволодівали кулеметом, готувалися скласти нормативи з кидання гранат 15 працівників, і стільки ж на значок "Ворошиловський стрілок".

Белла Блюмен, статистик київської контори Держбанку з гордістю заявила: "Без відриву від виробництва я опанувала складну техніку кулемета. Склала всі норми на "відмінно". Можу сміливо заявити, що мій кулемет влучно, без промахів поцілюватиме ворогів, які наважаться зазіхнути на наше щасливе життя".

Учасниця походу в протигазах Київ-Москва Марія Бойко опанувала різні військові спеціальності: закінчила курси кулеметників, навчалася у школі льотчиків. Важко сказати, як впливало це на її професійний рівень і кваліфікацію як бухгалтера, але Осоавіахім нагородив дівчину почесною грамотою та іменною зброєю. Досить типова ситуація для банківських працівників кінця 1930-х рр. Приміром, колега М.Бойко - О.Васюкова у тому ж таки Київському відділенні працювала бухгалтером-контролером, вона оволоділа кулеметом, закінчила курси планеризму й організувала у банку групу зі стрибків із парашутом, куди був змушений записатися практично весь банківський колектив незалежно від статі й віку. При кожному банківському відділенні, при кожній філії організовували гуртки самозахисту, членство в яких стало обов'язковим. Інспектори, касири і бухгалтери вчилися стріляти, стрибати з парашутом, надавати допомогу пораненим тощо.

На XVIII з'їзді ВКП(б) (березень 1939 р.) наголошено: "У таборі капіталізму тон задають фашистські країни з їхнім внутрішнім кривавим терором і зовнішньою імперіалістичною агресією, яка призвела вже до другої імперіалістичної війни, за участі низки країн Європи й Азії і загрожує розлитися далі". Відповідно, Пленум ЦК КП(б)У в липні 1939 р. у резолюції "Про масово-оборонну роботу" закликав "кожного комуніста опанувати не менше ніж одну військову спеціальність".

Як наслідок - військова підготовка безпосередньо стосувалося всіх і кожного. На різних підприємствах, в установах і організаціях читали тематичні лекції й проводили тренувальні збори. Найбільш активно пропагували військову підготовку серед молоді, зокрема студентів фінансово-банківських інститутів. Наприклад, у травні 1939 р. 70% студентів мали значки "Ворошиловський стрілок" 1-го або 2-го ступеня, а 40% студентів додатково склали ще й усі норми ГТО. На організацію навчання банківське керівництво не шкодувало ні фінансування, ні енергії, ні часу. Так, при Миколаївській обласній конторі Держбанку влітку 1939 р. було організовано гурток самозахисту, до якого записалися всі працівники цієї фінустанови (32 особи). Його керівник просив закупити для організації навчального процесу 10 протигазів, 15 завіс для світломаскування та інше потрібне для вивчення військової справи майно. Прагнучи виконати й перевиконати рішення липневого пленуму ЦК КП(б)У банківське керівництво віддало наказ закупити аж 82 протигази (майже по три штуки на кожного працівника), різноманітний військовий інвентар. Придбав банк і чимало навчальної та пропагандистської літератури з військової справи тощо.

Отже, напередодні Другої світової війни було проведено величезну роботу щодо швидкої перебудови-адаптації країни на випадок можливого воєнного конфлікту. Розроблено мобілізаційні плани, проведено численні масштабні перевірки боєготовності. Касири і бухгалтери, інспектори і статистики стріляли, кидали гранати, здійснювали маршкидки у протигазах, слухали лекції про обороноздатність та особливості ведення сучасної війни. Військова підготовка службовців фінансово-кредитних установ в УРСР була обов'язковою, спричинивши появу таких принципово радянських "винаходів", як бухгалтер-парашутист або рахівник-кулеметниця. Втім, бюрократизація і формалізм, вади командного керівництва, масові репресії, регулярні "чистки" й постійна ротація кадрів унеможливили стабільну роботу, внесли додатковий хаос, що прямо зіграло на руку ворогові й ускладнило проведення оборонних заходів, призвело, нарешті, до практично цілковитої неготовності радянського господарського механізму до війни.