НА БОРТУ ЛІНКОРА «МІССУРІ»

«...Третій удар (18—26 січня 1945 р.), нанесений з північного боку від озера Балатон, виявився найсильнішим і найнебезпечнішим. За короткий термін ворог вийшов до Дунаю в районі Дунапєнтєлє й розчленував 3-й Український фронт на західному березі ріки на дві частини. Керування військами вкрай ускладнилося. Від командування вимагалися виняткова витримка, організованість, уміння. Коли до командного пункту 4-ї гвардійської армії прорвалися ворожі танки, управління нею вдалося зберегти лише завдяки тому, що начальник штабу цієї армії генерал К.М.Дерев’янко особисто організував оборону, діяв мужньо й уміло».

(Великая Отечественная война Советского Союза 1941—1945. Краткая история. изд. 2-е., исправ. и доп. — М.: Воениздат, 1970. — С. 422.)

«У Косенівці народився генерал-лейтенант К.М.Дерев’янко (1904—1954), який 1944 року, будучи начальником штабу армії, визволяв Уманський район від гітлерівців, а 1945 року за дорученням Радянського уряду приймав капітуляцію мілітаристської Японії і був головою Міжсоюзницької комісії в Токіо...»

(Історія міст і сіл Української РСР. У двадцяти шести томах. Черкаська область. — Київ. Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. — С. 593.)

У одному з купе міжнародного вагона поїзда Москва—Владивосток їхав генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко. Багато офіцерів штабу 4-ї гвардійської армії переїжджали на Далекий Схід на аналогічні посади в 35-у армію. Деякі з них були вже на місці. К.Дерев’янко, що провідав родину в Косенівці, затримався. На зупинці він вийшов з вагона подихати свіжим повітрям.

До нього підійшов підполковник і, відрекомендувавшись, доповів:

— Вам наказано зійти з поїзда в Читі.

— У Читі? — здивувався Кузьма Миколайович. — Навіщо?

— Вибачте, але це мені невідомо.

На пероні Читинського вокзалу його зустріли. Разом із зустрічаючими Дерев’янко виїхав у ставку головнокомандуючого радянськими військами на Далекому Сході Маршала Радянського Союзу Василевського.

Після короткого обміну вітаннями Олександр Михайлович вручив Дерев’янкові телеграму, підписану Й.В.Сталіним і начальником Генштабу Збройних Сил СРСР генералом армії Антоновим. У ній повідомлялося, що він призначений представником Головного Командування Радянських військ на Далекому Сході при штабі Макартура (Дуглас Макартур, американський генерал армії, командував союзними військами на південно-західній частині Тихого океану).

— Судячи з усього, через кілька днів ви будете уповноважені від імені Радянського Верховного Головнокомандування (ВГК) підписати акт про беззастережну капітуляцію Японії. Гадаю, Кузьмо Миколайовичу, ви розумієте, яка відповідальна місія покладається на вас, — сказав Василевський. — А тепер перейдемо до інструкцій.

Уся підготовча робота з організації офіційного підписання акта про капітуляцію проводилася штабом Макартура в Манілі, столиці Філіппін. Д.Макартур у цей час був призначений союзним верховним командуючим, йому доручили прийняття капітуляції та її здійснення. 19 серпня до Маніли прибула японська делегація на чолі з заступником начальника генерального штабу сухопутних військ генералом Т.Кавабе.

20 серпня японським представникам у Манілі вручили акт про капітуляцію, погоджений союзними державами. Перший пункт акта проголошував, що Японія приймає «умови декларації, опублікованої 26 липня в Потсдамі главами урядів Сполучених Штатів, Китаю та Великобританії, до якої згодом приєднався й СРСР».

Актом передбачалася капітуляція збройних сил самої Японії та тих, що перебувають під її контролем, незалежно від місця їхнього розташування. У спе-ціальному пункті було обумовлено, що японські війська негайно припиняють військові дії та зобов’язуються зберігати й не допускати пошкодження суден, літаків, військового та цивільного майна. Генеральний штаб зобов’язали негайно видати наказ командуючим японськими військами, а також військами, що перебували під японським контролем, про забезпечення беззастережної капітуляції, негайне звільнення військовополонених та інтернованих цивільних осіб союзних держав, забезпечення їхнього захисту, утримання та догляд за ними, а також негайну доставку їх у вказані місця. Також були обговорені питання щодо окупації Японії арміями союзників і процедури підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії.

25 серпня 1945 року К.Дерев’янко вилетів у Манілу, а через два дні одержав телеграму. У ній повідомлялося, що він уповноважений від імені Радянського ВГК підписати акт про беззастережну капітуляцію Японії.

Висадка американських військ розпочалася в затоці Сагамі. 27 серпня о 10-й годині 30 хвилин у неї ввійшли кораблі 3-го американського флоту. 28 серпня на аеродромі Ацугі, біля Токіо, висадився передовий загін з 150 чоловік. 30 серпня почалася масова висадка окупаційних військ недалеко від японської столиці та в інших районах. Біля берегів Японії знаходилося 383 кораблі та судна. На авіаносці базувалося 1300 літаків.

31 серпня штаб Макартура передислокувалася в Токіо, а 2 вересня 1945 року настав історичний день закінчення Другої світової війни. Розбита на морі та на суші й оточена з усіх боків збройними силами союзників Японія визнала себе переможеною, а її державні та військові представники підписали акт про беззастережну капітуляцію.

Церемонія підписання акта відбувалася на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці. Недалеко від неї знаходилися американські лінкори «Айова», «Південна Дакота», англійські — «Георг» і «Георг Йоркський». Тут же на рейді можна було бачити різноманітні військові кораблі Австралії, Голландії, Канади, Нової Зеландії.

До борту лінкора «Міссурі», на якому майоріли прапори союзних держав, першим підійшов есмінець, де знаходився генерал Макартур. За ним на лінкор піднялися представники інших союзних держав, котрі прибули підписати акт: від імені Сполучених Штатів Америки — адмірал Ч.Німіц, Китаю — гоміньданівський генерал Су Юн-чан, Великобританії — адмірал Б.Фрейзер, Радянського Союзу — генерал К.М.Дерев’янко, Австралії — генерал Т.Блеймі, Франції — генерал Ж.Леклерк, Голландії — адмірал К.Халфріх, Нової Зеландії — віце-маршал авіації Л.Ісіт, Канади — полковник Н.Мур- Косгрейв.

Американські матроси влаштували радянській делегації бурхливу овацію. Це була демонстрація глибокої симпатії та поваги до нашого героїчного народу, який зробив неоціненний внесок у справу визволення народів від фашистського рабства.

Обстановка, в якій відбувалося підписання акта, була дуже простою. Невеличкий стіл, вкритий зеленим сукном, дві чорнильниці, два стільці, що стояли один навпроти одного та мікрофон. На столі розклали аркуші з текстом акта англійською та японською мовами.

До борту лінкора японську делегацію доставили на американському есмінці «Ленсдаун» о 8-й годині 55 хвилин. До неї входили міністр закордонних справ Мамору Сігеміцу, який репрезентував уряд, і генерал Умедзу — імператорську ставку. Упродовж п’яти хвилин японці стояли під суворими поглядами присутніх на кораблі представників союзних країн.

О 9-й годині 04 хвилини після короткої промови Макартур жестом запросив японську делегацію до столу. За влучним висловом одного з журналістів, вона була ніби групою, котра бере участь у похоронній процесії. Знявши чорний циліндр і почавши підписувати акт, Сігеміцу здригнувся. І тут йому не пощастило — автоматична ручка не працювала. Здогадливий секретар швидко підсунув йому іншу, і той, квапливо поставивши підпис, відійшов убік. Те ж зробив і начальник генерального штабу армії генерал Йосідзіро Умедзу.

Від імені союзних держав акт підписав спочатку генерал Макартур. Він дістав з кишені десяток авторучок і підписав документ з англійським текстом однією ручкою, а японський текст — іншою.

Коли до столу підійшов генерал Дерев’янко, представник Союзу Радянських Соціалістичних Республік, погляди всіх присутніх, фото й кінокамери були направлені на нього та членів делегації генерал-майора авіації Н.В.Воронова й контр-адмірала А.М.Стеценка.

EPA-EFE/CAROLINE BREHMAN

Віталій Кузьмич, син К.Дерев’янка, згадує: «Відомий радянський фотожурналіст Віктор Антонович Темін (присутній під час підписання акта про беззастережну капітуляцію Німеччини та про страту воєн-них злочинців у Нюрнберзі. — Л.П.), на той час спеціальний кореспондент газети «Правда», подарував мені фотознімок, де зображено момент підписання акта генералом Дерев’янком. При цьому він розповів таку цікаву історію про народження цього знімка.

На лінкор «Міссурі» прибуло близько 500 кореспондентів з усіх кінців світу. Кожному з них указали місце для зйомки. Радянських журналістів поставили приблизно за 70 метрів від столу, де мало відбутися підписання акта.

— Така відстань не влаштовувала, — розповідав Темін, — тим більше, що в мене не було телеоб’єктива. Зйомка могла провалитися.

Удалося вмовити американського солдата з охорони й він пропустив мене.

Кращі місця займали кінооператори та фотокореспонденти американських агентств. Темін підійшов до них і розпочав було готуватися до зйомки. Але тут з’явилися два американських офіцери й категорично попросили його піти геть.

— Це місце закуплено американським агентством за десять тисяч доларів, — сказали вони. — Просимо, сер, залишити його, інакше солдати викинуть вас за борт.

— Відчуваю, справа повертає на гірше, — продовжував розповідь Віктор Антонович. — Що ж робити?

На щастя, у цей час на борт лінкора піднялася радянська делегація. Темін підбіг до генерала Дерев’янка й неголосно повідомив: «Мені не дають місця для зйомки».— «Прилаштовуйся до нас», — не обертаючись, сказав Кузьма Миколайович. Назустріч їм вийшов генерал Дуглас Макартур. Представивши членів радянської делегації, К.М.Дерев’янко, показуючи на Теміна, повідомив:

— Мій спеціальний фотокореспондент. — І, звернувшись до Віктора Антоновича, запитав: — Де вам зручніше розташуватися?

— Ось тут, — відповів Темін і показав на те місце, звідки його спровадили американські офіцери.

— Сподіваюся, генерале, ви дозволите, — попросив Макартура Кузьма Миколайович.

— О’кей! — кивнув той і широким змахом руки ніби відсік офіцерів, котрі йшли назирці за радянським фотокореспондентом.

— Таким чином, трюк бізнесменів, що заплатили за місце на палубі «Міссурі», завдяки винахідливості Кузьми Миколайовича, завершився провалом, і наш журналіст одержав чудове місце для зйомок.

Так закінчив свою розповідь Віктор Темін, чий знаменитий фотознімок, зроблений на палубі лінкора «Міссурі», побував на сторінках газет і журналів усього світу (В.К.Дерев’янко. Солдат, генерал, дипломат. — Дніпропетровськ, вид-во «Промінь», 1971. — С.139—141).

Церемонія підписання акта про беззастережну капітуляцію тривала 20 хвилин. Отримавши копії документа про капітуляцію, японська делегація відбула з «Міссурі». Потім представники союзного командування почали приймати капітуляцію японських військ у різних районах Тихого океану, Китаю, Південно-Східної Азії. Ця процедура розтяглася на кілька місяців.