Самоутилізація

27 серпня був для Харкова днем великих пожеж. О 4 ранку несподівано загорілася Барабашовка — найбільший гуртовий ринок на україно-російському кордоні. Потім на околиці впало три дроти високої напруги (добре, що нікого не зачепили). В обідню пору під містом спалахнув ліс поблизу газо- накопичувальної станції, де стояли цистерни з бензином. На щастя, сильний вітер відніс вогонь в інший бік, обійшлося лише згорілими деревами.

О 15.55 в управління МНС Лозівського району надійшов сигнал із місцевої військової частини А0829 про пожежу на арсеналі. Цього разу вітер не допоміг. Навпаки — прямою наводкою спрямував полум’я на відкриті сховища.

Влада області, вслід за військовими, продовжує звинувачувати в усьому суху траву. «Основною причиною пожежі на складах стало занесення відкритого джерела вогню, коли зайнялася суха трава біля арсеналу», — сказав на черговій прес-конференції заступник губернатора Харківщини Сергій Стороженко. Сам же губернатор Арсен Аваков, дмухаючи на воду, окремим розпорядженням суворо заборонив усім слобожанським колгоспникам підпалювати стерню.

Принаймні довкола арсеналу ніхто стерні й не палив — її там просто немає. Як і сухої трави в такій кількості, щоб породити великий вогонь. Прилеглі поля або переорані під озимину, або стоять ще під зелених, отже — пожежобезпечних соняшнику та сої.

Ще важче знайти тих, хто повірив би в байку, що вогонь від стерні або жмуту трави десь за територією військової частини, яку день і ніч охороняють вартові та особовий склад ВОХР (при наявноcті на лозівському арсеналі відомчої пожежної чаcтини з трьох машин і двох пожежних танків, ще й спеціального водоймища на 119 тис. м3 води), здатен перекинутися через досить широку зорану і обваловану смугу й за добу практично вщент випалити арсенал боєприпасів, правила облаштування, охорони та експлуатації якого виписані таким чином, аби виключити навіть імовірність надзвичайних ситуацій. Нормативна відстань між майданчиками, на яких зберігається зброя, елементарні засоби їх захисту (обвалування, накриття), норма завантаження — все розраховано на те, аби не дати вогню (хоч би що було його причиною — блискавка, необережні дії чи умисний підпал) перекинутися з майданчика на майданчик і здетонувати боєприпасам.

У Лозовій вибухнули всі відкриті сховища. Тепер 400 га арсеналу — суцільне згарище, яке досі тліє. Температурний імпульс спрацьовував на снаряди блискавично. За словами фахівців, це означає одне: вони лежали в розібраному вигляді, що вкрай небезпечно. Боєприпаси вибухали й розліталися увсебіч в радіусі
2 км. З 97 тис. тонн боєприпасів, за попередніми даними, залишилося лише 15 тис. тонн — протитанкові і тактичні ракети, що зберігалися в аркових сховищах, які встояли у відкритому полум’ї під суцільним артобстрілом.

Оцінку технічного стану арсеналу під Лозовою, що згорів за принципом «доміно», дадуть фахівці. Необхідні для цього документи, зокрема й засекречені, збереглися (будівля штабу дивним чином не постраждала — по «своїх» снаряди не били, виключно по мирному населенню), їх вилучила військова прокуратура, щоправда — чомусь без акта вилучення. Втім, у них зафіксовано далеко не все, що коїлося у військовій частині. Немає основного — величезного несанкціонованого і закинутого сміттєзвалища, яке років 15 існує (точніше — існувало) на території арсеналу. Туди скидали поламані ящики від снарядів, обрізані дерева. Час від часу сміття підпалювали, аби було менше мороки з його утилізацією. На час пожежі орієнтовно звалище займало площу 600—700 м3.

Усі ці роки сміттєзвалища ніхто впритул не помічав — ні командування частини, ні відомчі перевірки з Генштабу, ні КРУ, МНС, МВС, СБУ, екологи з прокурорами, які після трагічних подій у Новобогданівці, де кілька років поспіль раз у раз горіла й вибухала база зберігання артилерійських боєприпасів, безперервно оглядали арсенал.

Його, швидше за все, не «помітили» б і тепер, якби не комісія Держгірпромнагляду, створена за дорученням Кабінету міністрів для «проведення об’єктивного і незалежного розслідування причин виникнення пожежі на території 61 арсеналу Південного оперативного командування Сухопутних військ Збройних сил України». Принаймні спеціалісти Держгірпромнагляду, виїхавши наступного після інциденту ранку на місце події, проаналізувавши картину пожежі, першими офіційно сказали те, про що з 27 серпня говорить уся країна: ніякі підпалена стерня і трава не винні у знищенні цілого арсеналу.

«Зовнішня територія, яка прилягає до військової частини, не могла бути причиною виникнення пожежі, — йдеться у висновках комісії. — Згідно з інформацією, яка надійшла від свідків події, у тому числі від посадових осіб військової частини, пожежа на території арсеналу, що спричинила вибух боєприпасів, виникла внаслідок первинного загоряння імпровізованого звалища технічних відходів, яке знаходиться на території військової частини. Звалище існує тривалий час».

Командування частини спочатку вперто обстоювало версію про палаючу стерню. Однак під тиском зібраних комісією Держгірпромнагляду фактів вимушене було врешті здатися, визнавши, що вогонь спалахнув на сміттєзвалищі. З офіційних свідчень військових вдалося вияснити перебіг подій 27 серпня.

О 14.56 вартовий побачив біля сміттєзвалища дим і викликав пожежників. Тим часом полум’я розросталося і враз спалахнуло зі страшною силою та гудінням. Сухе дерево перетворилося на величезне багаття. Не змогла зарадити вогню й пожежна бригада з Лозової. Його фронт розтягнувся по всьому сміттєзвалищу, з якого почали летіти палаючі уламки. Як ніколи сильний вітер відносив їх прямо на сховища. Очевидці стверд-
жують, що вогонь піднявся метрів на сто. Це навіть важко уявити. В якийсь момент із палаючого сміттєзвалища полетіли кулі полум’я і влучили у 119-й відкритий майданчик, де просто неба на голому ґрунті лежали пірамідою мінометні міни. Вони вибухнули, розлітаючись навсібіч. Від ланцюгової детонації вибухи почали лунати безперервно. Загасити пожежу вже не було жодної можливості. Тепер залишалося евакуювати людей, рятувати штаб, стрілецьку зброю та документи…

Від чого спалахнуло саме звалище: самозайнялося, підпалили за старою схемою, чи, може, хтось кмітливий і розумний, вивчивши метеорологічні дані, зумисне підніс до сміття запальничку з думкою «нас може врятувати тільки пожежа», — з’ясують, сподіваємося, правоохоронці. До речі, у військовій частині відверто і вголос кажуть, що останнім часом арсенал активно продавав Грузії боєприпаси — переважно патрони, про що мали б свідчити документи, які проходили через «Укрспецекспорт» та Центральне ракетно-артилерійське управління. Керівник «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук продаж боєприпасів із Лозової до Грузії спростовує. Лише 40% арсеналу підлягало утилізації за категорійністю і терміном придатності. Решту цілком можна було використовувати за призначенням.

На початку 90-х років арсенал під Лозовою прийняв боєприпаси і зброю від Західної групи військ, що їх виводили з Німеччини. Після землетрусу в Спітаку ще й узяв на себе евакуйовані з Вірменії військові склади. Сховища були перевантажені. Привезене зі Спітака, приміром, лежало просто неба на голій землі — грошей бракувало навіть на елементарне облаштування місць зберігання, не кажучи про будівництво нових сховищ. На утилізацію коштів також бракувало. До того ж із 2006 року роботи з утилізації зброї на території арсеналів було взагалі припинено.

Пожежа утилізувала все — дебет з кредитом тепер звести неможливо. Дякувати Богу, від того жахливого феєрверку ніхто серйозно не постраждав, що можна вважати справжнім дивом. Матеріальні збитки ще підраховують — ідеться про сотні мільйонів. Ущент зруйновано кілька житлових будинків на хуторах поблизу арсеналу. Загалом у Лозівському районі пошкоджено понад 60 будівель — розбито вікна та дахи. У Лозовій найбільше перепало міській школі №8. Представники Генерального штабу ЗС країни до 1-го вересня подарували школярам художню літературу і спортивний інвентар…

На території арсеналу досі вибухають поодинокі снаряди. За повідомленнями МНС, на ліквідацію інциденту задіяно 1875 людей, 272 одиниці техніки, два пожежних літаки, два гелікоптери і навіть пожежний потяг. Сапери зачищають територію від вибухонебезпечних предметів. Снаряди, що не вибухнули, знаходили на городах, у сараях і навіть у житлових будинках.

Військова прокуратура порушила кримінальну справу за ст.425 ч.2 КК — недбале ставлення до військової служби, що спричинило тяжкі наслідки. Затримано командира та головного інженера військової частини. Їм загрожує позбавлення волі від 3 до 7 років.

Влада вирішила ліквідувати 61-й арсенал, який фактично уже самоліквідувався. Суспільство переймається питанням — котрий на черзі? Країна живе від вибухів до вибухів на військових складах. Сьогодні в Україні, за офіційними даними, функціонують 136 об’єктів, на яких зберігаються боєприпаси, термін придатності і зберігання яких сплив ще кілька десятиліть тому. Вважай, уся країна в потенційно небезпечних арсеналах та базах. При цьому їхній стан не завжди відповідає вимогам нормативних документів до збереження вибухових речовин. Хоч, за правилами експлуатації підприємств, усі сховища належать до категорії «А», що передбачає максимальний рівень безпеки, — там не забезпечений навіть найнижчий. Можливо, видасться дивним, що уряд доручив саме Держгірпромнагляду розслідування причин виникнення пожежі на арсеналі, — каже голова цього відомства Сергій Сторчак. — Адже комітет здійснює державний нагляд за поводженням із вибуховими речовинами лише промислового призначення і за безпечним зберіганням цієї вибухівки на базисних складах. Проте вимоги до таких складів мало чим відрізняється від вимог до складів військових. Вони навіть більш жорсткі: пожежі, тим більше вибухи, не повинні статися там навіть в умовах прямих бойових дій довкола складів. Нагляд за виконанням цих вимог і здійснює Держгірпромнагляд, згідно зі своїми повноваженнями. Тому, коли сталася трагедія в Лозовій, ми відрядили своїх найкращих спеціалістів для проведення незалежного розслідування причин трагедії. І вони їх з’ясували.

Втім, чи достатньо цього? Одна з причин параду несвяткових феєрверків із військових сховищ, які останніми роками стали частими й регулярними, та, що держава не виділяє необхідних на їх утримання коштів. Нинішнього року, приміром, лозівська частина просила у Генштабу 5 млн. грн. Генштаб скоротив титульний лист до 2,2 мільйона, а виділив за півроку як ніколи мало — лише 300 тисяч, яких не вистачить навіть на солярку. Зрозуміло, це не знімає відповідальності з командування частини А0829 за артобстріл мирного населення і знищення значних матеріальних цінностей. Але й не означає, що відповідальність має обмежитися першими особами військової частини.