Глобальний досвід у локальному масштабі

Просто - тому що ми спостерігаємо певні тенденції і можемо передбачити, як саме розвиватиметься ситуація. А складно - тому що все може змінитися в одну мить, і ми отримаємо непередбачувані наслідки. У світовій історичній науці маємо кілька важливих тенденцій - розвиток нових напрямів чи, радше, вимірів інтерпретації минулого (історія навколишнього середовища, історія емоцій, історія тварин), скорочення курсу гуманітарних дисциплін на Заході, зміна дослідницького фокуса з глобального на локальний. Глобальна історія, покликана зрозуміти взаємозв'язок між процесами (прото)глобалізації та змінами в колоніальних імперіях минулого, зазнає кризи. І нині на арену виходить мікроісторія у поєднанні з аналізом світових процесів.

Загалом сучасний світ, з нинішньою торговельною війною між США і Китаєм, гібридною агресією Росії проти Заходу, загрозами у сфері кібербезпеки, політиками-популістами найвищого рівня та перенесенням геть усього у віртуальний вимір, важко назвати ідеальним. Але ця політична реальність позначатиметься на баченні істориками минулого людства. Віднаходження локального у світовому залишатиметься основою зовнішньої політики більшості країн світу. Референдум за незалежність Шотландії, який, імовірно, таки відбудеться наступного року, боротьба жителів Гонконгу за свої політичні права - усе це визначатиме світовий порядок денний. Інше питання, що чомусь регіональному буде складно знайти себе без урахування інтересів решти гравців.

І тут як ніколи важливим буде подальший розвиток такого напряму як історія досвіду. Так, вам не почулося - саме такий підхід нині є трендом в істориків більшості країн. Зважаючи на динамічний спосіб життя з гаджетами та соціальними мережами, кожен з нас створює свій власний професійний, соціальний, політичний досвід, ґрунтуючись на освіті, переконаннях та емоціях. У цьому випадку історики дивляться на те, як співвідноситься усвідомлення минулого й усвідомлення сьогодення. Якщо пам'ять за своєю природою показує роз'єднаність з минулим, то ці два відчуття досвіду якраз і створюють такий зв'язок. Українському суспільству є що усвідомити і переосмислити з огляду на події останніх шести років і перипетії, пов'язані з державотворенням сто років тому.

Переходячи від суто глобальних речей до українського виміру, маємо сказати, що інтерес до минулого, принаймні в популярній обгортці, в Україні зростатиме. Звісно, це пов'язано і з тим, що наші видавництва останнім часом активно пропонують нам переклади західних бестселерів у жанрі нонфікшн. Така тенденція не може не тішити - адже український читач знайомиться з творами, що входять до топових світових рейтингів. Але не забуваймо і про той не дуже приємний факт, що за рахунок перекладів цих бестселерів знижується інтерес до власних науковців, що досліджують світову історію. До того ж книжки нонфікшн у масі своїй є сезонними, тобто люди читають їх тому, що це просто банально модно, але майже не вникають глибоко у смисли. І тут дуже важливою є роль наукового редагування, коли українські науковці пояснюють, чим та чи інша книжка насправді важлива читачеві.

Проте українські історики й самотужки показують приклад створення якісного науково-популярного продукту, зокрема й на ниві світової історії. Слід зазначити, що форми популяризації ставатимуть дедалі більш різноманітними, з відходом від книжок і публічних лекцій. На Заході, приміром, нині важливий не просто предмет (тема) твору, а те, в який спосіб ти про це напишеш. Враховуючи історію емоцій, причиною війни гетьмана Богдана Хмельницького стане звичайна особиста образа, а не події, пов'язані з політичним, економічним та соціальним становищем українських земель у складі Речі Посполитої. Поєднання критичної рецепції сучасних підходів разом із власними напрацюваннями дадуть змогу українським історикам показувати множинні бачення минулого. Тоді такі речі, як історія довкілля, коли досліджується процес взаємодії людини з природою, вплив політики на екологію і те, як люди уявляли простір, перестане бути чимось екзотичним, а стане повноцінним складником історичних студій.

Нині не так важливо знайти певну інформацію, як зрозуміти, навіщо вона потрібна. Така тенденція зберігатиметься й надалі, коли людей цікавитиме, чому сьогодні актуальніше читати твори Джозефа Конрада, ніж Джоан Роулінг, беручи до уваги літературу як більш масове явище. Звісно, хтось і далі вважатиме: а навіщо взагалі потрібна та історія, якщо не можна щось змінити. Тому важливо знаходити спільний знаменник між гуманітаріями і технарями, коли жоден проєкт з публічної історії неможливо буде повною мірою реалізувати без використання сучасних технологій. Але такі речі, як переважання візуального над текстовим, зважаючи на події останніх років, можуть зіграти злий жарт у світовій політиці. Тому історики, щоб зацікавити сучасну авдиторію (це стосується не лише студентів, а й соціуму загалом), мають віднайти золоту середину між зображенням і текстом, щоб донести певні речі.

Втім, задля побудови демократичного суспільства - а це, як ви зрозумієте, стосується не лише України, у суспільстві має бути розуміння, що воно робить спільну справу, незважаючи на всі відмінності. Лише поділившись ідеями, а не просто споживаючи контент, люди зможуть здійснювати якісні зміни. І події 2020-го покажуть, що такі речі як онлайн-курси, публічні лекції або узагальнено горизонтальні зв'язки можуть привести до якісних змін. Комунікація теж буде вагомим фактором у цих процесах.

Так, не можна все описувати лише в рожевих оптимістичних тонах, забуваючи, що, приміром, в Україні книжок читають дедалі менше, а в світі відбуваються теракти на релігійному ґрунті. Світ в усі часи був неспокійним, і тому лише здоровий глузд є щепленням від політичних потрясінь. Розвиток уже наявних напрацювань у галузі культури і науки у поєднанні зі світовими трендами пришвидшить поступ України.

Загалом, хотілося б побажати читачам розуміння, що кожен на своєму місці робить важливу справу. Неважливо, хто це - історик в університеті, менеджер в офісі чи продавець у книгарні. 2020 рік стане часом пошуку локального в глобальному, а такі речі не відбуваються одномоментно, вони можуть тривати десятиліттями. З таким розумінням і підходом Україна зможе реалізувати свій людський капітал та інтелектуальний потенціал. Бо інакше локальне остаточно розчиниться в глобальному.