Після звернення до народу та наради із силовиками, 26 червня, президент країни-терористки РФ Владімір Путін вирішив виступити перед російськими військовими. Темою виступу став «марш на Москву» ПВК «Вагнер», очолюваний ватажком найманців Євгєнієм Прігожиним. За словами Путіна, російські військові практично зупинили громадянську війну.
«Ви фактично зупинили ромадянську війну, діяли чітко та злагоджено», – заявив російський президент.
За його словами, військові, Росгвардія, ФСБ, МВС, ФСТ – це «справжні захисники вітчизни, які у важку для країни годину разом із бойовими товаришами стали на шляху смути, результатом якої неминуче був би хаос». Щоправда, на початку «маршу на Москву» росЗМІ писали, що військові, як мінімум, у Ростові-на-Дону, без опору віддали місто під контроль «вагнерівців».
Також під час свого виступу господар Кремля заявив, нібито силові структури під час заколоту Прігожина забезпечили безпеку важливих об'єктів, міцність тилу та військових. Він згадав і про ліквідованих російських льотчиків, заявивши, що вони «з честю виконали свій обов'язок».
За словами Путіна, бойові підрозділи із «зони СВО», як заведено у Кремлі називати фронт в Україні, знімати не довелося.
«Швидка та чітка робота силовиків під час заколоту дозволила не допустити жертв серед мирних громадян», – додав Путін.
Він подякував особовому складу своїх збройних сил, правоохоронних органів та спецслужб за «відвагу, доблесть та вірність народу Росії». За словами господаря Кремля, «їхня рішучість і мужність, як і консолідація суспільства, відіграли вирішальну роль у придушенні заколоту».
Нагадаємо, після одноденного путчу «вагнерівців» у Росії їхній голова Євгєній Прігожин пообіцяв вирушити до Білорусі, де для найманців уже почали будувати спеціальні табори. При цьому у ФСБ заявили, що 27 червня закрили справу проти Прігожина. Щоправда, за даними росЗМІ, цю обіцянку досі не виконали.
Раптом розпочавшись, заколот Пригожина, на розчарування українців, так само раптово і завершився. Що це було? Що може означати путч «вагнерівців» для Путіна, Росії та, головне, для України – у статті Володимира Кравченка «Чому Пригожин не дійшов до Москви».