Підтримати
Понад століття тому Європу сколихнула Перша світова війна, в якій союзники на чолі з Великою Британією, Францією, Росією і, зрештою, США протистояли Центральним державам на чолі з імперською Німеччиною і Австро-Угорщиною. На заході бойові дії відбувалися на 700-кілометровому фронті, що простягався від Ла-Маншу до франко-швейцарського кордону. На значній частині цієї лінії ситуація зайшла в оперативний глухий кут, який зберігався роками. Неодноразово протягом війни сотні тисяч солдатів виривалися з окопів і йшли на смерть, щоб захопити кілька кілометрів землі.
«Сьогодні багато коментаторів порівнюють нинішню російсько-українську війну із Західним фронтом Першої світової війни. На супутникових знімках знову видно великі російські окопи вздовж 1000-кілометрового фронту, з кілометрами мін і укріплень. Все це, вочевидь, належить до іншої епохи», - пишуть у своїй статті експерти аналітичного центру RAND Corp Рафаель Коен і Джа Джентіле.
Вони зауважують, що, вхопившись за цю історичну аналогію, спостерігачі приходять до висновку, що нинішній український контрнаступ приречений на провал і що війна неминуче зайде в глухий кут. Історичні аналогії можуть бути недосконалими, але інформативними. Деякі з них, однак, є відверто оманливими, і аналогія з Першою світовою війною належить саме до таких.
«Натомість, кращим історичним прецедентом для розуміння нинішніх бойових дій в Україні може послужити досвід армії США влітку 1944 року, коли вона боролася з нацистськими військами в Нормандії у Франції», - пишуть Коен і Джантіле.
Можна почати з того, що загальний баланс наступу і оборони у війні в Україні набагато більше нагадує Другу світову війну, ніж Першу світову. Значну частину бойових дій на Західному фронті під час Першої світової війни можна було охарактеризувати як технічний глухий кут. Жодна зі сторін не могла подолати потужну оборонну перевагу, яку забезпечували кулемети, окопи і колючий дріт. Навіть найбільш інноваційні технології тієї епохи - літаки, танки і отруйний газ - не змогли змінити ситуацію.
Натомість Друга світова війна була більш мінливим конфліктом, з періодами відносного застою, що змінювалися проривом. Після того, як союзники висадилися на пляжах Нормандії, ситуація на довго зайшла в глухий кут. Армії США знадобилося близько шести повних тижнів запеклих боїв з повільними, виснажливими атаками через нормандські зарослі, щоб відтіснити німецькі війська в обороні всього на 30 кілометрів за межі плацдарму в напрямку французького міста Сен-Ло. Лише коли американцям нарешті вдалося прорвати нацистські лінії, німці повністю відступили.
На сьогоднішній день російсько-українська війна набагато більше нагадує битви в Нормандії, ніж в окопах Першої світової війни. Хоча темпи територіальних завоювань сповільнилися, здебільшого російсько-українська війна відзначається дивовижною мінливістю. Після глухих кутів починалися швидкі територіальні здобутки, як це було продемонстровано в минулорічних битвах за Київ, Харків і Херсон.
«Місцевість, на якій українці зараз ведуть контрнаступ, також дещо схожа на місцевість, з якою довелося боротися армії США в Нормандських засадах. У районі Бахмута місцевість горбиста, з безліччю струмків, лісосмуг, доріг і річок, що протікають через неї. Особливості цього ландшафту створюють ефект відокремленості: український підрозділ, що атакує, може бачити те, що попереду і зверху, але не може бачити багато чого за своїми флангами через пагорби, схили і струмки. Як і для союзників у Нормандії, фрагментований характер місцевості в Бахмуті створює як виклики, так і можливості для українського контрнаступу», - пишуть автори.
Те ж саме, звісно, стосується і російської оборони. Російські війська також не можуть бачити далі своїх флангів. Як наслідок, вони можуть ненавмисно залишити ділянки лінії фронту недостатньо захищеними. І це створить прогалини або слабкі місця, які Україна може використати в разі їх виявлення. Більше того, хоча загальний прогрес України може бути повільним, вона досягає певного прогресу в тих місцях, де це має значення, наприклад, захоплення висоти навколо Бахмута. Якщо українські військові зможуть зайняти додаткову територію, вони зможуть створити умови для більш швидких операцій, подібно до того, як це зробила армія США в Сен-Ло.
Далі постає питання щільності військ: скільки солдатів захищає кожен кілометр місцевості. Під час Першої світової війни щільність вздовж Західного фронту була досить високою. Наприклад, напередодні Сомської наступальної операції під проводом британців у липні 1916 року середнє співвідношення військ на кілометр по обидва боки лінії фронту становило майже 10 тисяч бійців.
«На противагу цьому, в Нормандії щільність німецької оборони була набагато ближчою до щільності російських оборонних ліній, які зараз знаходяться на території України. Влітку 1944 року середня щільність німецьких сил, з якими зіштовхнулася армія США, становила близько тисячі солдатів на кілометр. Сьогодні в Україні на найбільш укріпленій ділянці російських оборонних ліній з центром у Бахмуті щільність російських військ становить близько 700 солдатів на кілометр», - пишуть автори.
Чому щільність військ має значення? Тому що чим рідше обороняється лінія, тим більша ймовірність того, що в ній будуть проломи. Це особливо актуально на пересіченій місцевості, оскільки рельєф місцевості ускладнює латання пробоїн в лінії, коли вони виникають. На відміну від суцільної лінії військ на Західному фронті під час Першої світової війни, німецькі захисники в 1944 році не мали достатньої щільності військ. Це означало, що їм доводилося обирати конкретні точки, де, на їхню думку, американці, що атакують, будуть найбільш вразливими. Це означало, що як тільки американська армія проривалася, німці наступали на п’яти.
«Сама по собі чисельність має значення лише тоді, коли армії мають правильну тактику, що дозволяє повною мірою використовувати масу і рух, а це вимагає здатності до інновацій, коли війська неминуче стикаються з перешкодами», - йдеться в статті.
Перша світова війна характеризувалася стратегічною атрофією. Зіткнувшись з тактичним глухим кутом і вичерпавши ідеї, генерали почали кидати людей і матеріальні засоби на вирішення оперативних завдань. Лише наприкінці війни сторони почали повільно розробляти тактику, необхідну для прориву лінії фронту. На противагу цьому, прорив у Сен-Ло був досягнутий частково завдяки технологічним інноваціям: оснащенню танків сталевими плугами для прорізання живоплотів, а також завдяки більшій масі, оскільки союзники залучили більше сил. Цьому також сприяла вдосконалена тактика, зокрема, об'єднання наземних і повітряних сил.
«Україна не бездумно кидає бойову міць на російську оборону в стилі Першої світової війни. Натомість, вона свідомо утримує частину своїх найкращих сил. Україні все ще потрібно знайти способи розмінування мінних полів, прориву російських окопів і послаблення російської авіації. Частково це можна зробити, отримавши необхідну зброю в достатній кількості. У цьому питанні рішення США надати касетні боєприпаси, призначені для ураження піхоти і транспортних засобів, має допомогти. Але успіхи також вимагатимуть постійних тактичних інновацій. Українські військові неодноразово демонстрували, що вони мають такі здібності», - пишуть Коен і Джантіле.
Нарешті, залишається дуже важливе питання морального духу. Оборона німців в Нормандії була сильною, але, зрештою, зазнала невдачі. 26 і 27 липня 1944 року генерал-майор армії США Джо Коллінз відчув, що німецька оборона досягла своєї межі. Після двох днів масованих бомбардувань ВПС США невеликої ділянки німецької оборони на північний захід від Сен-Ло, Коллінз наказав своєму корпусу атакувати, і швидко стало очевидно, що німецька оборона руйнується.
Передбачити, коли сили зламаються, нелегко. Проте, крах російських військ під Харковом минулої осені свідчить про те, що російські військові не застраховані від таких раптових провалів. І з російської точки зору, обставини з того часу стають все більш похмурими. Більше того, нещодавній заколот «Вагнера» проти російського військового командування, за яким послідувало те, що все більше нагадує зачистку старших офіцерів, продемонстрував певну крихкість вищих ешелонів російської армії.
«Ніщо з цього не гарантує, що Україна досягне власного нормандського прориву в найближчі тижні. Але аналогія з Другою світовою війною - це аргумент на користь терпіння і наполегливості», - вважають автори.
Майже вісім десятиліть тому США зіткнулися з деякими з аналогічних викликів, перед якими постала Україна сьогодні. Але американська армія вистояла, і її повільне, щоденне просування вперед виснажило німецьку оборону. Зрештою, кумулятивний ефект виснаження виявився вирішальним. Сьогодні українські військові просуваються вперед, хоч і повільно. Чи цей повільний процес, зрештою, вимотує російську армію або змусить її остаточно зупинитися, покаже лише час.
Фактор часу - це, мабуть, найважливіша причина, чому неправильно порівнювати сьогоднішню війну в Україні з Першою світовою. Тоді, після чотирьох років бойових дій і мільйонів жертв, час не був на боці Великої Британії і Франції, навіть коли американці нарешті вступили в бій в останні шість місяців війни. Британці і французи спостерігали, як ціле покоління молодих людей було знищено, а довоєнний світовий порядок, який вони очолювали, був перевернутий догори дригом. Сьогодні цього не можна сказати про Україну і Захід. США і їхні союзники інвестували в Україну лише гроші, а не кров. Час на боці Заходу, тож він може дозволити собі набратися терпіння. Невдалі аналогії, які ігнорують цю фундаментальну істину, лише підривають одну з найбільших стратегічних переваг Заходу.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google