Підтримати
79 років тому американські, британські і канадські війська висадилися в окупованій Німеччиною Франції, зробивши перший ризикований крок до звільнення Західної Європи. Сьогодні, коли нещодавно підготовлені українські підрозділи зосереджуються на своїх опорних пунктах, готуючись до власного аналогу операції «Оверлорд», уроки тієї епічної висадки залишаються актуальними.
«Хоча висадка союзників на початку червня 1944 року здебільшого розглядається через рожеві окуляри і сприймається як велика перемога, прорив з Нормандії був важкою двомісячною боротьбою, сповненою розчарувань і викликів», - пише в статті для Forbes засновник і виконавчий директор консалтингової компанії Themistocles Advisory Group Крейг Хупер.
Він зауважує, що цей факт випускають з уваги занадто багато випадкових спостерігачів, які вважають, що боротьба союзників у Нормандії в основному обмежувалася пляжем. Багато хто схильний думати, що хоч добре оснащені американські, британські і канадські війська зазнали важких втрат, їм знадобилося лише кілька годин, щоб прорвати німецькі берегові укріплення і почати марш на територію Німеччини. Якби ж операція «Оверлорд» була такою простою.
Криваву двомісячну патову ситуацію, яка настала після вражаючих перших висадок, забули. Коли німці поступово зрозуміли, що вторгнення в Нормандію було основним завданням, і поступово вводили в бій все більше і більше резервів, союзники відстали від графіка. Зіткнувшись із сильним опором, війська союзників намагалися прорватися з прибережних районів і вийти з Нормандії, при цьому неодноразово зазнавали невдач.
З глухого кута вдалося вийти лише наприкінці липня, коли США розпочали операцію «Кобра». Але за ці два місяці, не виправдавши завищених очікувань, армії союзників зазнали непомірних втрат, досягнувши незначних здобутків. Цей прогрес викликав невдоволення командування союзників, а також спровокував політичні роздуми, які могли ускладнити успішний наступ проти Німеччини.
«Україна, яка спирається на нечисленних, далеких союзників-однодумців, які при цьому не мають жодних зобов’язань, більш вразлива до політичної критики, викликаної зволіканням. В ідеалі, стаціонарна оборона Росії зруйнується так само швидко, як німецькі укріплення на узбережжі Атлантичного океану. Але навіть якщо Україна зіткнеться з важким, кривавим і повільним початком майбутнього наступу, вона може показати, що її війська все ще вчаться, і що уроки, які союзники в Другій світовій війні засвоїли в Нормандії, були неприємними, але варті того, щоб за них заплатити», - пише автор.
Горнило тих двох важких місяців у Нормандії допомогло підготувати фундамент для успішного визволення Франції і подальшого вторгнення до Німеччини. На думку Хупера, сьогодні поле бою в Україні страшно нагадує ситуацію, в якій опинилися союзники в середині 1944 року. Українській армії доводиться мати справу з серйозними російськими укріпленнями, укомплектованими здебільшого погано екіпірованими, низькокваліфікованими військами. Інколи їх на місці тримає лише обіцянка російського уряду розстріляти кожного, хто відступить.
Україна, як і союзники в Нормандії, також лише осягає таємниці загальновійськового бою, намагаючись зв'язати піхоту, танки, артилерію і все інше, що є на полі бою, в скоординованій атаці. Для свіжих підрозділів союзників в Нормандії недоліки в передбойовій підготовці і координації на полі бою виявилися фатальними.
«Україна зіткнеться з подібними викликами, переносячи здобуті на Заході знання на поле бою і водночас намагаючись зберегти імпровізаційний хист і доктринальну гнучкість, які врятували Київ на початку 2022 року», - йдеться в статті.
Автор попереджає, що «зелені» війська України будуть робити помилки. Після висадки в «День D» теж тільки-но підготовлені дивізії зіткнулися зі складною тактикою, необхідною для просування за межі пляжної зони. На початку липня, через місяць після висадки, один непідготовлений американський підрозділ втратив 2100 бійців, щоб просунутися лише на 1400 метрів.
«За словами письменника Макса Гастінгса, за перші шість тижнів боїв американській 90-й піхотній дивізії довелося замінити приголомшливі 150% своїх офіцерів і 100% рядового складу дивізії», - пише Хупер.
Союзники у Нормандії намагалися зрозуміти, чому однакові підрозділи діяли по-різному. Якість підрозділів завжди різна, і Україна, як тільки виявить, які з її новостворених штурмових підрозділів найбільш якісні, непропорційно покладатиметься на них знову і знову, доводячи їх до межі можливостей. Деякі низькоякісні підрозділи просто розваляться, і замість того, щоб відправляти дорогоцінні українські резерви в недієздатні підрозділи, українському командуванню буде краще повністю переформатувати їх.
У Нормандії бойовий досвід союзників дуже різнився. Те ж саме відбувається і сьогодні. Деякі українські підрозділи, які братимуть участь у майбутньому штурмі, воювали разом більше року. Інші - нещодавно сформовані, ще не загартовані боями. Майбутній наступ стане для них першим досвідом справжнього бою, і ніхто не знає, як вони себе покажуть.
«Така різниця в рівнях досвіду може призвести до складних мотиваційних проблем. Хоча більшість спостерігачів розуміють, що недосвідчені війська повинні вчитися виживати на власному досвіді або на прикладі нещасть інших, мало хто усвідомлює, що «зелені», не загартовані війська не люблять рухатися під обстрілом», - йдеться в статті.
У свою чергу, випробувані в боях підрозділи України можуть зіткнутися з власними мотиваційними проблемами. Зазнавши серйозних втрат за час своєї служби, досвідчені українські військові можуть бути дещо ображені на своїх менш досвідчених колег і не так охоче йти в наступ на своїх позиціях.
Цей виклик повною мірою проявив себе в Нормандії. Це сталося з підрозділом «Пустельні щури» британської 7-ї бронетанкової дивізії. Після героїчної кампанії в північноафриканській пустелі і висадки на Сицилії, їхні «ветерани твердо відчували, що вони зробили свою частину роботи» і «стали обережними і хитрими, щоб зменшити ризик». Фокус перевірених у боях підрозділів може невблаганно зміститися в бік виживання в бою, а не перемоги в ньому.
Українські лідери також добре усвідомлюють проблеми населення України. Стресогенні фактори радянських часів призвели до зменшення кількості придатних до служби людей призовного віку. І в стратегічному сенсі кожна втрата на полі бою - це лише ще одна точка відліку того, що в майбутньому стане величезним демографічним викликом.
Всі ці фактори можуть призвести до надмірно обережного підходу і загального браку агресивності на полі бою. На початковому етапі обережність перекладає тягар на артилерію. Ставка на артилеристів створює додаткове навантаження на і без того крихкий ланцюг постачання боєприпасів з Заходу. Обережність також може призвести до затягування боїв, даючи Росії шанс перехопити ініціативу.
Завдання мотивувати війська на боротьбу з упертим противником на місцевості, яка - принаймні на початку - є сприятливою для захисника, лежить на плечах українських командирів. Знову ж таки, як і бійці, які воювали і перемогли в Нормандії, вони повинні знайти компроміс між тим, щоб направити війська на досягнення найкращих результатів на полі бою, і тим, щоб зберегти війська. Це нелегке завдання, і Україні варто нагадати зовнішнім спостерігачам, що Захід зіткнувся з дуже схожими проблемами у своїй відчайдушній боротьбі проти агресії країн Осі і за перемогу у Другій світовій війні.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google