Підтримати
Владімір Путін ніколи не розраховував, що впродовж 18 місяців йому доведеться вести велику війну проти України. У минулих конфліктах включно з Придністров’ям, яке він успадкував, і Грузією, де він сам почав кровопролиття, російський автократ задовольнявся тим, що дозволяв конфліктам тліти.
Але пожежа в Україні надто велика і надто важлива: він не може погодитися на повільне горіння або на заморожений конфлікт, який зараз існує в кількох частинах пострадянського простору.
«Стратегія Путіна на найближчі місяці навряд чи буде незмінною, для нього статус-кво ані привабливий, ані стійкий. Наближається зима, і він думає про те, як закінчити війну на своїх умовах», - пише в статті для Foreign Affairs колишній посол США в ОБСЄ і директор європейської програми в Фонді Карнегі за міжнародний мир Даніел Баер.
На думку автора, Путін не може добитися бажаного, просто відправивши на фронт більше військ і зброї, адже його запаси і того, і іншого обмежені. Замість цього він буде шукати можливості завдати болю Україні далеко від лінії фронту. І оскільки його підхід, швидше за все, стане більш жорстоким і садистським, Україна та її міжнародні партнери мають бути готовими до цього. Ті, хто підтримує Україну і міжнародне право, можуть знайти способи розширити ігрове поле і чинити більший тиск на Путіна.
Битва за душу
Баер пише, що президента України Володимира Зеленського часом порівнюють на Заході з Вінстоном Черчиллем, тому що, як і британський прем’єр-міністр часів Другої світової війни, він розуміє, що війна «вимагає управління національною душею». Лідер воєнного часу, особливо якщо йдеться про боротьбу за виживання, повинен бути одночасно і генералом, і прелатом.
Таке водночас світське і духовне збереження нації вимагає зміцнення того, що зазвичай називають моральним духом, а також звернення до глибинних елементів спільної ідентичності і почуття мети перед обличчям жаху і негараздів. Це така індивідуальна і колективна віра, яка у квазірелігійний спосіб спонукає людей зробити стрибок в невідоме, повірити в можливість полегшення свого теперішнього стану і в свою силу щось з ним зробити, навіть якщо вони не бачать правдоподібного шляху до кращого майбутнього.
«І Зеленський, і Путін розуміють, що у військовому плані війна наразі зайшла в глухий кут. Вона триватиме доти, доки обидві сторони зможуть виконувати хоча б скромну роботу з поповнення живої сили й озброєння на фронті», - пише колишній посол США в ОБСЄ.
Для Зеленського це тактичний виклик, йому потрібно забезпечити, щоб Україна продовжувала отримувати необхідну їй зброю, навіть якщо західні партнери, зокрема США, стикаються з низкою матеріальних перешкод і політичних відволікаючих чинників. Але для Путіна ця патова ситуація створює несподіваний стратегічний виклик.
Зрада часу
Протягом майже чверті століття правління Путіна час був його найпослідовнішим спільником. Путін використовував свій авторитаризм, особливо після повернення на посаду президента в 2012 році, щоб виграти час. Йшлося про час, необхідний, щоб розправитися зі своїми внутрішніми критиками, сформувати російську свідомість за допомогою пропаганди, перечекати, поки Захід не припинить звертати на нього увагу, а також щоб заманити еліти в Росії і сусідніх країнах в павутину корупції.
На початку війни здавалося, що, як завжди, час грає на боці Путіна. Навіть ті, хто не чекав швидкої перемоги Росії над Україною, вважали, що, зіштовхнувшись з опором, російський автократ вступить в довгу війну. Він виснажуватиме українців на полі бою стільки, скільки буде потрібно, розраховуючи на те, що Захід втратить рішучість, а Україна - силу і надію.
«18 місяців потому вже не так очевидно, що час грає на боці Путіна. G7, НАТО і ЄС не втратили рішучості. Внутрішні економічні проблеми Китаю дали Пекіну - єдиному значному союзнику і джерелу підтримки Москви - привід для нетерпіння. Зовні китайський лідер Сі Цзіньпін не порвав з Путіним, але Путін знає, що він став молодшим партнером у цих відносинах, а молодші партнери, як правило, не можуть висувати вимоги до старших», - пише Баер.
Попри всі заяви про те, що після червневого бунту «Вагнера» Путін посилить хватку ще більше, ніж будь-коли, саме химерне видовище і його наслідки виявили тріщини там, де їх, як вважалося, не було. Навіть якщо їх можна залатати, вони не можуть стати непомітними. Як писала Татьяна Становая в журналі Foreign Affairs, війна повертається в саму Росію, Путін стає дедалі більше ізольованим у своїй власній системі, відірваним від точок стабільності, які підтримують тривалу гру на час. А ще він старіє, тож «час зрештою зраджує всіх нас».
Жорстокі наміри
Очевидний висновок аналітиків, переконаних, що війна зайшла у своєрідний глухий кут, полягає в тому, що політики на Заході повинні продовжувати похмуро переходити від одного пакету військової допомоги до іншого, нескінченно інвентаризувати зброю і боєприпаси і підтримати Україну в багаторічній війні на виснаження.
«Але Путін, можливо, все більше прагне завершити війну на своїх умовах. Час для нього більше не той партнер, яким він його колись уявляв. Достовірні оцінки мислення і психічного стану Путіна, як відомо, невловимі. Але ті, хто вивчав його протягом десятиліть, кажуть, що він і став більш відданим своїй самопроголошеній місії, яку він виклав у сюрреалістичній промові напередодні війни», - йдеться у статті.
Баер припускає, що Путін може розглядати перспективу переобрання Дональда Трампа як потенційну можливість для відмови США від допомоги Україні і завершення конфлікту на умовах Кремля шляхом переговорів. Але цей результат має шанси в кращому випадку 50 на 50, і до нього ще більше року. Сподіватися на перемогу Трампа - це одне, а розраховувати на неї - зовсім інше. І навіть якщо Путін сподівається вийти з конфлікту до президентських виборів у США, він все одно захоче покращити свою позицію перед будь-якими очікуваними переговорами.
«На жаль, це означає, що найближчі місяці можуть бути особливо похмурими. Якщо Путін хоче довести війну до кінця або підготуватися до переговорів, він не погодиться на невизначене продовження виснажливої окопної війни. Незважаючи на проблеми з оснащенням його армії і постачанням зброї, він буде готовий зробити ще більше, набагато більше жахливих речей, які він вже зробив», - пише колишній посол США в ОБСЄ.
На його думку, російський президент збільшить кількість воєнних злочинів, включаючи сексуальне насильство і викрадення, віддасть прямі накази про деякі звірства і мовчазно буде потурати іншим подібним інцидентам. Він розширить атаки на цивільну інфраструктуру, включаючи лікарні та школи. Він прискорить геноцидні цілі війни, намагаючись спричинити ще більше кровопролиття та спустошення серед цивільного населення. Ескалацією злочинних нападів на цивільне населення він сподіватиметься підірвати здатність українців працювати разом, функціонувати і бачити себе як націю.
«Головним полем битви цієї зими будуть не окопи на Донбасі. Путін намагатиметься зламати українську душу», - вважає автор.
Тік-так
У відповідь США і міжнародні партнери України повинні бути готові підтримати український дух і зупинити годинник, який цокає в голові Путіна. Вони, звичайно, повинні продовжувати надавати військову допомогу, але потрібно також послабити Росію і нагадати Путіну і українському народу, що опоненти насильницької агресії Кремля зберігають здатність діяти, вони все ще можуть щось робити.
Захід може розширити свій підхід у найближчі місяці кількома способами. Західні країни повинні поділитися з Україною своїми досвідом і розвідувальними даними для знищення цілей на території Росії, які грають критичну роль в забезпеченні сил на фронті і проведення повітряних атак.
«Удари безпілотників або диверсії, спрямовані на військові бази і заводи з виробництва обладнання, можуть стати більш поширеними, що ще більше послабить російські військові зусилля і зробить війну більш відчутною для російського народу», - радить автор.
США і ключові партнери повинні також надіслати Путіну чіткий сигнал, що якщо він атакує критично важливі об'єкти інфраструктури, такі як системи газо-, водо- і електропостачання цієї зими, вони не лише нададуть Києву балістичні ракети ATACMS, але й знімуть деякі обмеження, накладені на вже надані Україні системи озброєнь. Баер нагадує, що зараз українські війська не можуть використовувати західну зброю для ударів по території Росії. Попри те, що американо-російські відносини в жахливому стані, американські чиновники постійно переконують Москву, що Вашингтон обмежив можливості України використовувати певні види озброєння заради локалізації війни і скорочення ризиків ескалації. Таким чином США завоювали довіру Путіна завдяки здатності здійснювати такий контроль.
На думку колишнього американського посла в ОБСЄ, американські посадовці тепер повинні чітко заявити, що якщо Путін продовжуватиме атакувати цивільне населення і інфраструктуру, від якої воно залежить, США поступово зніматимуть свої обмеження. Баер також вважає, що країни Заходу повинні почати процес конфіскації заморожених російських резервів. Ці гроші можна направити в фонд підтримки України.
«Для початку західні чиновники повинні перераховувати 20 мільярдів доларів щомісяця. Путін вважатиме, що доки резерви не будуть формально конфісковані, вони залишаться на столі переговорів після закінчення війни. Перерахування 20 мільярдів доларів щомісяця доти, доки триває його незаконна, помилкова війна, нагадуватиме йому про плин часу і стане ще одним свідченням зростаючих витрат на війну», - пропонує Баер.
Всі ці заходи, на його думку, могли б переконати українців, що їхнє становище розуміють.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google