Підтримати
У Євгенія Прігожина були свої причини для того, щоб підняти заколот на вихідних. Російське військове керівництво включно з генералами Валєрієм Герасімовим і Сєргєєм Шойгу намагалося підпорядкувати армію найманців Прігожина собі.
Надзвичайно ієрархічна, маргінальна культура регулярної армії, безумовно, конфліктувала з орієнтованою на ефективність, підприємницькою культурою воєнізованого угруповання «Вагнер», девізом якого було «Смерть - наш бізнес, і бізнес йде добре». Але послання Прігожина, яке він виголосив у 30-хвилинній промові в п'ятницю, стосувалося не лише його особистих образ і навіть не того, як Москва веде війну. Воно також було політичним і сповненим протиріч, - пише в статті для The Atlantic професор політичної філософії Московської школи соціальних і економічних наук і науковий співробітник Прінстонського університету Григорій Юдін.
Ватажок найманців звинуватив військове керівництво в поганому плануванні, що призвело до зради і принесення в жертву російських солдатів. Але водночас він поставив під сумнів саму логіку війни в Україні. Прігожин закликав до більш організованого і ще жорстокішого кровопролиття, але також стверджував, що весь конфлікт - результат зарозумілості Владіміра Путіна. Тому що президент України Володимир Зеленський від самого початку був відкритий до переговорів.
Прігожин погрожував Україні, але при цьому з повагою говорив про її військове і політичне керівництво. У якийсь момент він назвав російську владу «психічно хворими покидьками і дрочилами» за рішення «кинути в м'ясорубку ще кілька тисяч російських хлопців, щоб вони скавчали, мов собаки». Потім він додав: «Але це теж може бути законним варіантом. Іноді це розумно».
«Попри всі суперечливі моменти, промова Прігожина несла в собі абсолютно чітке послання: Путін не може виконати свої власні плани. Його система настільки неефективна, що не може перемогти у війні, яку він розпочав. І він не зміг досягти своїх цілей також і дипломатичним шляхом», - пише Юдін.
Заяви Прігожина можуть здатися хаотичними, але це не була імпровізація. Скоріше за все, ватажок найманців керує командою піарників і спічрайтерів, які роками ведуть політичні кампанії в Росії.
«Його заклики до різних незадоволених виборців: від воєнних яструбів до антивоєнних прагматиків, - ґрунтуються на ретельному аналізі тенденцій і настроїв у російському суспільстві. І цей аналіз дає єдиний висновок: Все більше росіян відчувають, що країна зайшла в глухий кут», - йдеться в статті.
Юдін підкреслює, що немає жодного шляху для перемоги Росії у війні проти України. Путін продовжує вигадувати історії про те, що його країна нібито неминуче переможе. Спочатку вона повинна була легко здобути перемогу, усунувши уряд у Києві. Потім перемогою мало стати захоплення Донбасу, а потім зруйнування критично важливої інфраструктури України. Пізніше перемогою Росії мало стати замороження до смерті європейців минулої зими, а після цього Москва повинна була взяти гору, коли Захід втомиться постачати Україні зброю.
«Багато хто в Росії колись був готовий повірити в казки Путіна, але зараз мало хто може вдавати, що вірить у хороший кінець. Швидше, насувається поразка, і хоча це слово практично заборонене для публічного використання, воно все частіше і частіше згадується в приватних розмовах. У своєму публічному виступі під час заколоту Путін нарешті натякнув на реальну можливість поразки, відкрито використавши метафору «кинджала у спину», яка була використана для того, щоб розпалити обурення в Німеччині після її поразки у Першій світовій війні», - пише Юдін.
Багато російських еліт очікували українського контрнаступу з великою тривогою, боячись, що це призведе до втілення їхніх страхів. Путін усвідомлював високі ставки, і саме тому, коли контрнаступ виявився повільним на початкових етапах, він поспішив оголосити його провал. Прігожин звертається до тих же наляканих еліт, коли публічно переоцінює українські досягнення і малює похмуру картину для Росії.
Прикметно, що коли ватажок «Вагнера» розпочав свій заколот, він не зустрів майже ніякого опору з боку еліт, які майже цілий день зберігали мовчання. Після того, як Путін звернувся до громадськості, за лічені хвилини з'явився шквал заяв на його підтримку з боку чиновників. Хоча їхні слова мали вигляд швидше спектаклю, ніж як вираження справжніх почуттів. Чиновники не підкріпили свої заяви діями, і колона Прігожина прямувала до столиці Росії, не зустрівши особливого опору з боку військових.
А що можна сказати про російський народ? Можливо, еліта і навіть дехто з військового керівництва мовчки стояли осторонь. Але ж опитування громадської думки вже давно впевнено підтверджують, що пересічні росіяни твердо стоять на боці свого президента. Однак минулої суботи більшість росіян, вочевидь, вирішили відсторонитися від драми. У більшості регіонів країни життя тривало як завжди: школярі відвідували випускні церемонії. Здавалося, їм байдуже до «якоїсь війни десь там у Москві», як сказав один випускник у Санкт-Петербурзі російському журналістові.
У містах, які безпосередньо постраждали від заколоту, ставлення до подій було аналогічним. Люди безтурботно проходили повз військовий штаб у Ростові-на-Дону, зайнятий найманцями «Вагнера», навіть після того, як там стався вибух. Деякі перехожі демонстрували ентузіазм з приводу прибуття військ «Вагнера», поширюючи радісні відео в соціальних мережах. За винятком однієї невеличкої сутички в Ростові, не було повідомлень, які б свідчили, що росіяни кинулися рятувати Путіна від бунтівника.
«У Москві, де я був того суботнього дня, вулиці міста були моторошно порожні, хоча комендантську годину чи евакуацію не оголошували. У громадському автобусі я підслухав розмови, в яких згадувалося про заколот, але без сильних емоцій. Москвичі здавалися спокійними, ніби таке давно мало статися, і всім насправді було байдуже Того дня я обідав з військовим експертом. Він сказав мені, що три дивізії мають завдання захищати Москву, але він був не впевнений, чи виконають вони наказ», - пише Юдін.
Міст через річку Об, вочевидь, збиралися знищити, щоб створити природній бар’єр. А місто патрулювали кілька військових машин. Але Москва не була схожа на місто, здатне витримати штурм.
Чи свідомо Путін не застосовував військову силу проти «Вагнера»? Юдін вказує на те, що російські військово-повітряні сили послідовно (і безуспішно) атакували конвой найманців, збили кілька гелікоптерів і літаків, вбивши їхніх пілотів.
«Здавалося, що не було ні наказу стояти осторонь, ні наказу боротися, взагалі не було ніякого наказу. Уряд втік на північ, а багато заможних людей вирушили на південь, до Туреччини або Дубаю», - пише Юдін.
Перерваний похід Прігожина на Москву дав зрозуміти, що Путін більше не арбітр у конфлікті між польовими командирами. Він сам був учасником цього конфлікту, саме тому не він, а Аляксандр Лукашенка виступив посередником.
«І хоча ці дві сили, які боролися одна проти одної в суботу, навряд чи можна класифікувати як прихильників чи противників війни проти України, глибше значення їхнього конфлікту полягає в негласному визнанні, що вторгнення, а разом з ним і Росія, зайшли в глухий кут. Ні в кого немає робочого плану, вся відповідальність делегована, а президент продовжує робити те, що явно не працює, в той час як його влада поступово розвалюється. Росія усвідомлює, що так далі тривати не може», - вважає автор.
Сьогодні це усвідомлення приходить до Росії через огидну фігуру Євгенія Прігожина. Але дивний хрестовий похід лідера «Вагнера», ймовірно, був передвісником прийдешніх подій. Росії потрібен вихід із глухого кута, і Путін навряд чи запропонує його. Цей факт не зміниться, навіть якщо позбутися Прігожина. Його похід може стати останнім дзвіночком перед початку пошуку виходу.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google