Як Пентагон бачить світ і Україну

Оновлена Пентагоном Національна оборонна стратегія США, як і передбачає інституційна логіка, стала продовженням нещодавно оприлюдненої президентом як главою виконавчої влади Національної стратегії безпеки. Документ розвиває переосмислення обсягу глобальних військових зобов’язань США та сфер їхніх інтересів відповідно до оновленого бачення міжнародної безпеки. Це бачення ґрунтується на припущенні про тривале протистояння з великими державами, у межах якого не передбачено швидких розв’язок.

В оновленій стратегії окреслено й умови подальшої американської участі в гарантуванні безпеки України. Вони пов’язані з готовністю Європи взяти на себе більшу відповідальність за стримування російської загрози за умови збереження залученості США до європейської безпеки в межах чітко визначених пріоритетів.

Військова географія

Стратегія починає опис безпекового середовища із захисту території США та Західної півкулі як простору першочергової відповідальності Сполучених Штатів. У цьому ж смисловому блоці введено поняття ключових територій (key terrain) і задекларовано намір гарантувати військовий і комерційний доступ до них. У переліку прямо названо Гренландію, Затоку Америки (Мексиканську затоку для більшості країн) і Панамський канал. Формулювання вказує на те, що цей перелік не є вичерпним, про що свідчить використання маркера «передусім».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Кубілюс закликав ЄС побудувати свою оборонну "незалежність"

Далі оцінка безпекового середовища переходить до держав, визначених як джерела загроз для США. Китай описано як головний довгостроковий виклик, що формує темп і характер американського оборонного планування, насамперед в Індо-Тихоокеанському регіоні. РФ подано як серйозну, але керовану загрозу для США та їхніх союзників з огляду на її ядерні спроможності. Водночас у стратегічному баченні США цю загрозу розглядають у контексті значно ширшого сукупного потенціалу європейських союзників. Іран і Корейську Народно-Демократичну Республіку визначено як регіональні джерела військових ризиків через дестабілізаційні дії, розвиток ракетних програм і ядерний чинник.

Опис безпекової ситуації завершується блоком про союзників і партнерів. У документі прямо зазначено, що здатність США стримувати противників у кількох регіонах одночасно залежить від готовності союзників брати на себе значно більшу частку відповідальності за оборону власних територій і прилеглих просторів.

У євроатлантичному контексті ключовим інституційним форматом для США залишається НАТО. Стратегія пов’язує ефективність стримування в Європі зі стрімким зростанням оборонних зусиль союзників. У тексті зафіксовано орієнтир оборонних витрат, погоджений у межах Альянсу: 3,5% валового внутрішнього продукту на основні військові потреби та 1,5% ВВП на ширші безпекові видатки, загалом 5% ВВП. Цей показник подається як цільовий рівень насамперед для євроатлантичного простору, без його автоматичного поширення на всі союзницькі формати США. Водночас зазначено, що союзники й партнери США в різних регіонах світу протягом тривалого часу інвестували в оборону недостатньо, за поодинокими винятками, і що цю ситуацію потрібно виправити. Збільшення оборонних витрат у Європі та Республіці Корея, починаючи з 2025 року, Пентагон розглядає як початок позитивного процесу.

США знімають із себе відповідальність. Платити за це доведеться іншим

Для союзників США в Індо-Тихоокеанському регіоні у фокус уваги поставлено розвиток ключових військових спроможностей, забезпечення доступу США до інфраструктури, готовність до спільних операцій і внесок у стримування Китаю. Фінансові орієнтири для цього регіону в документі не деталізовано.

Загалом стратегія фіксує відхід від моделі, за якої США компенсують нестачу союзницьких спроможностей власними ресурсами. Союзи в американському баченні постають як інструменти розподілу тягаря тривалого глобального протистояння, у межах якого США зберігають провідну роль, але очікують системного посилення оборонних зусиль із боку союзників.

Україна згадується в Національній оборонній стратегії США в кількох контекстах. Повномасштабна війна Росії проти України використовується як приклад серйозного виклику європейській безпеці й аргумент за посилення стримування та оборонних спроможностей союзників. Документ також виходить із того, що РФ, попри демографічні й економічні обмеження, зберігає значний військовий і промисловий потенціал та політичну готовність вести тривале воєнне протистояння, залишаючись ядерною державою з масштабною програмою модернізації стратегічних сил. Окремо зафіксовано очікування, що основна відповідальність за конвенційну оборону Європи, включно з підтримкою України, має лежати на європейських союзниках за критично важливої, але обмеженішої за масштабом участі США.

Лінії зусиль

У стратегії визначено чотири лінії зусиль, які задають пріоритети військової діяльності Збройних сил США та розподілу ресурсів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Маски зірвано: прем'єр Канади сказав про США і світовий порядок те, що раніше наважувалися говорити лише пошепки — NYT

Перша лінія — оборона території США й американських інтересів у Західній півкулі. Вона включає заходи з посилення безпеки кордонів у координації з Міністерством внутрішньої безпеки, протидію наркотерористичним організаціям у країнах півкулі та готовність діяти самостійно у разі неспроможності партнерів виконувати свої зобов’язання. У документі зафіксовано завдання гарантувати військовий і комерційний доступ США до ключових для них територій у Західній півкулі — від Арктики до Південної Америки, передусім до Гренландії, Затоки Америки (Мексиканської затоки) та Панамського каналу. Передбачено пріоритетний розвиток системи протиракетної оборони «Золотий купол», розгортання засобів протидії безпілотним літальним апаратам, забезпечення доступу до електромагнітного спектра, модернізацію ядерних сил і посилення кіберзахисту військових та окремих цивільних об’єктів.

Друга лінія — стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Стратегія визначає Китай як головний виклик сприятливому для США балансу військових сил у регіоні. Пентагон ставить за мету підтримувати стратегічну стабільність через військові контакти та механізми запобігання ескалації, водночас зберігаючи принцип «мир завдяки силі» як базовий. Документ передбачає розбудову й підтримання інструментів стримування Китаю вздовж Першого острівного ланцюга, зокрема з урахуванням ролі Тайваню, а також тісну взаємодію із союзниками й партнерами в регіоні для посилення спільної оборони. Ці заходи мають створити умови, за яких будь-яка спроба агресії проти інтересів США буде приречена на невдачу.

Ферґюсон: «Україна – оборонна сила Євросоюзу. Але де сили оборони всіх інших країн ЄС?»

Третя лінія — збільшення внеску союзників і партнерів у спільну оборону. Стратегія наголошує, що союзники мають брати на себе основну відповідальність за власну безпеку, керуючись своїми інтересами. Новий стандарт оборонних витрат у НАТО подається як орієнтир для союзників США без використання ультимативних підходів. Передбачається, що зростання внесків союзників дасть змогу США зосередитися на пріоритетах, визначених як критичні для самих Сполучених Штатів, і водночас забезпечити спільне стримування потенційних загроз у кількох регіонах.

У цьому контексті стратегія фіксує відхід від попередніх підходів, пов’язаних із оцінкою кількості воєн, які США мають бути здатні вести одночасно. Натомість ідеться про диференційований внесок Пентагону різного масштабу: від опори на власні сили для захисту національної території та забезпечення інтересів США в Західній півкулі до інтенсивного стримування Китаю із залученням союзників, а також підтримки союзників, які відіграватимуть провідну роль у протидії загрозам із боку РФ, Ірану та Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Четверта лінія — посилення оборонної індустріальної бази США. У документі йдеться про відновлення й масштабне нарощування оборонної промисловості США як основи військової могутності країни та її союзників. Окрім безпосереднього збільшення виробничих потужностей, передбачено скорочення часу між ухваленням рішень і постачанням озброєнь, усунення регуляторних і адміністративних бар’єрів, а також залучення інновацій, включно зі штучним інтелектом, для швидкого й масового виробництва. Прямо зазначено, що оборонна промисловість США має бути здатна забезпечувати озброєннями не лише власні потреби, а й потреби союзників і партнерів, зміцнюючи їхню спроможність оборонятися в умовах нового розподілу союзних зобов’язань.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Сенат США схвалив оборонний бюджет: він передбачає виділення 800 млн доларів допомоги для України

Глобальний гравець

Національну оборонну стратегію США традиційно розробляє Пентагон, який відповідно до нової офіційної назви іменується Міністерством війни США, на основі Стратегії національної безпеки, яку формує вся виконавча влада Сполучених Штатів під керівництвом президента. Стратегію національної безпеки було оприлюднено в грудні, а Національну оборонну стратегію — в січні, практично на тлі «гренландської епопеї» Дональда Трампа в Давосі та незадовго до Мюнхенської конференції з безпеки, де учасники мають оцінити своє місце в поточній глобальній безпековій ситуації.

З оновленої Національної оборонної стратегії США випливає, що Пентагон не залишає світову арену. Це має ключове значення для подальшого розвитку глобальних подій. Бюджет Пентагону за масштабом становить близько половини номінального валового внутрішнього продукту РФ. А в разі реалізації планів Дональда Трампа щодо кардинального збільшення військових видатків може вже найближчим часом практично зрівнятися з ним. Він більш як удвічі перевищує регіональний валовий продукт Москви, є співмірним із ВВП Польщі, лише трохи поступається валовому продукту Токіо як одного з найбільших мегаполісів світу і приблизно вдвічі перевищує ВВП Данії, з якою США нині конкурують за стратегічний доступ до Гренландії.

WP: Пентагон скорочує участь США в низці структур НАТО

Лише в самій будівлі Пентагону працює близько 25 тисяч осіб, у його підпорядкуванні — приблизно два мільйони добре підготовлених військовослужбовців, а також глобальна інфраструктура баз і командних пунктів. Пентагон контролює критично важливі для сучасного світу системи глобальних комунікацій, навігації та позиціонування, що робить його одним із ключових центрів концентрації матеріальної й організаційної сили, співмірної або більшої за ресурси цілих держав і найбільших мегаполісів, а також значно потужнішої за них за набором інструментів силового впливу.

Водночас Пентагон прямо декларує, що не відходить від глобальної ролі разом з ідеологами MAGA. Натомість змінюється спосіб його присутності у світі: менше універсальних зобов’язань і більше вимог до тих, хто зацікавлений у партнерстві з американською військовою системою. Брати на себе основну відповідальність за стримування російської загрози Пентагон наміру не має, оскільки вважає, що європейські союзники здатні впоратися з цим самостійно за умови раціонального використання власних ресурсів. Водночас це не означає ігнорування російської загрози: у стратегічному баченні США вона розглядається як локалізована й керована. У подібній логіці, з опорою на союзників, Пентагон оцінює й проблеми Ірану та КНДР.

Делегуючи відповідальність за протидію Росії Європі, Пентагон зосереджується на повній відповідальності за безпеку США, провідній ролі в гарантуванні безпеки Західної півкулі та максимальному залученні до стримування Китаю. Водночас союзників, зокрема європейських, переконують, що така конфігурація відповідає їхнім власним довгостроковим інтересам.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Нарощування військової потужності Китаю робить США вразливими — Пентагон

РФ практично відразу спробувала використати нову американську термінологію щодо «ключових територій» для виправдання власних територіальних вимог у межах можливих мирних переговорів. Із Кремля пролунали заяви, що території в Україні, яких Росія наразі не контролює, але прагне закріпити за собою, є для неї «територіями фундаментального значення». Йдеться, нагадаємо, не про Санкт-Петербург чи Гренландію, а про українські Краматорськ і Костянтинівку, географічну «фундаментальність» яких для Росії не зможуть переконливо пояснити навіть провідні московські геополітики.

У силовому світі, який проступає в баченні Пентагону, Україні потрібне не повернення до старих моделей міжнародного порядку, що ґрунтуються на формальних правилах, а свідоме вбудовування в нову реальність, що визначається можливостями й обмеженнями. У цій конфігурації Європа виступає головним ресурсом конвенційної сили в протидії Російській Федерації, США — джерелом критичних спроможностей і важелем, який працює за умови, що союзники демонструють власну силу, а Україна успішно стримує російську агресію.