Відкритий лист українського чоловіка українським жінкам

Ця стаття визрівала в голові автора впродовж багатьох років. Її делікатна тема (яка так чи інакше стосується всіх людей нашого суспільства, що мають традиційну сексуальну орієнтацію) завжди була дуже важливою. Не менш важливо було знайти до неї і правильний підхід - як у сенсі аргументації, так і в сенсі форми. І лише кілька років тому, коли один з українських олігархів, глузуючи з абсурдних стверджень тодішньої влади про те, що ВВП країни нез'ясовно зріс, зронив випадкову фразу, для автора багато що стало на свої місця. "ВВП зріс? Та як він міг зрости? Що, повії стали більше заробляти?". Цей, здавалося б, безневинний жарт раптом відобразив факт, який завжди вражав економістів у сучасній українській економіці. А саме - регулярну циркуляцію в ній величезної кількості неврахованих грошей, які невідомо звідки беруться, але з'являються рік у рік й істотно впливають на загальноекономічні показники країни.

Звідки ж беруться ці гроші і як вони пов'язані з українськими повіями? На це запитання допоможе відповісти інший цікавий факт. Ось уже кілька років Інтернет розважає дівчина з Одеси, яку називають українською Барбі. Чому закордонна секс-іграшка на ім'я Барбі з'явилася саме в нас? Відповідь до болю проста - за останні 20 років Україна перетворилася на лідера секс-індустрії світу, на країну, де жіноча краса, вироблювана у величезних кількостях, є не тільки однією з основних категорій експорту, а й узагалі основою місцевої економіки - поряд із металом, зерном і зброєю. Гроші, отримувані від функціонування цієї індустрії, вже невід'ємні від загальної структури нашої економіки.

Думаю, багато хто скаже, що все це зухвалі нападки на українську жінку та її споконвічну красу, якою вона славна на весь світ. У відповідь лише наведу цитату з книжки, з якою не зможуть не погодитися мої опоненти: "Українські жінки - найніжніші у світі". Та тільки книжка ця, на жаль, видана не в українському патріотичному видавництві, а за кордоном, і називається BangUkraine, тобто "Трахни Україну".

Ми повинні подивитися правді у вічі: зараз, коли ви читаєте ці рядки, сотні тисяч українських жінок "працюють у поті чола" як усередині країни, так і поза нею, щоб задовольнити найвитонченіші сексуальні фантазії своїх клієнтів, наповнюючи тим самим валютні запаси своєї держави, яка вже не може існувати без цих грошей. За час, що минув після розпаду СРСР, сотні тисяч українок були вивезені за кордон або як секс-рабині, або добровільні працівниці світової секс- і порноіндустрії. Сотні тисяч вийшли заміж не кохаючи, а щоб забезпечити себе матеріально, що теж не надто відрізняється від проституції. Сотні тисяч працюють - у найрізноманітніших формах - за найдавнішою у світі професією тут, в Україні. І це призвело до того, що туристів (в абсолютній більшості чоловіків) за останні роки побільшало в кілька разів.

Розвиток Інтернету тільки сприяв цій тенденції, у результаті Україна вибилася (хоч як стараються візові відділення західних посольств) у світові лідери з виробництва так званих mailorderbrides - наречених, замовлених через пошту. Більше того, щохвилини в Україні функціонують тисячі веб-камер і ресурсів, які транслюють порнографію по всьому світу, за що представники найдавнішого чоловічого хобі платять десятки, якщо не сотні млн дол. на рік. Нещодавно Рунет обговорював подію, яка могла статися тільки в нас: перебуваючи у плаванні, один з українських моряків вирішив скористатися послугами загальносвітового онлайн-ресурсу дівчат-стриптизерок. Яким же було його здивування, коли в обраній ним дівчині він упізнав свою дружину, котра залишилася на батьківщині...

Усередині нашої країни вже багато років існує індустрія з виявлення та використання з раннього віку жіночої краси, що стала єдиною корисною копалиною, яку добувають у нас у світовому масштабі. Україна є лідером іще в одному, науково найбільш просунутому виді проституції - репродуктивному. Тисячі безплідних західних пар платять величезні гроші за те, щоб здорові українки виносили й народили для них дітей. Водночас населення України стрімко скорочується.

Виникає слушне запитання: чому Україна, як одна з небагатьох країн сучасного світу, де проституцію законодавчо заборонено, стала притчею во язицех стосовно продажності її жіночої краси? Відповідь банально проста: тому що проституція вже вросла в самісіньку тканину українського суспільства, і місцева влада, представлена здебільшого чоловіками, отримує з неї неймовірні прибутки. Крім значного поліпшення валютного балансу країни, українські жриці кохання приносять незліченні багатства групі людей, яка мала б боротися з самим їхнім існуванням, - нашим правоохоронним органам. Саме вони, починаючи з кінця 90-х, взяли на себе "почесний" обов'язок бути головними покровителями українських повій. Для цього було розроблено геніально просту схему - проституція забороняється на законодавчому рівні, але покарання за неї не передбачає (на відміну від СРСР) тюремного строку. Це дало нашим силовикам можливість ефективно карати неслухняних повій, водночас зберігаючи надприбуткову індустрію на плаву.

Покликані охороняти суспільну мораль, наші силові органи насправді є самою основою її занепаду. Недарма ж кримінальна хроніка рясніє повідомленнями про рейди із закриття нелегальних борделів - адже тільки наївні не розуміють, що останні закрили лише тому, що не ділилися прибутком. Особливо завзято наші органи шукають інтернет-борделі, оскільки саме вони порушують негласний закон про те, щоб ділитися доходами, найбільш зухвало - виходять на своїх клієнтів прямо (саме тому покарання за виробництво порнографії у нас набагато жорсткіше). Кажуть, що пошук таких закладів уже давно став основним завданням міліцейських кібер-підрозділів, які аналізують інтернет-трафік і відслідковують грошові потоки своїх цивільних конкурентів по промисловому сутенерству.

Все викладене вище - не новина. Кожен з нас, так чи інакше, знає про те, що в усьому світі Україна асоціюється з жіночою красою та найрізноманітнішими формами її продажності. Вражає інше. Яким чином країна за досить короткий час незалежності примудрилася поставити проституцію воістину на промислові рейки і стати світовим лідером індустрії секс-послуг? Як мільйони жінок так швидко перетворилися зі зразкових працівниць і домогосподарок на настирливі полчища представниць найдавнішої професії? І, нарешті, як чоловіки всієї планети отримали право й можливість купувати красу українок оптом і вроздріб?

Здається, відповідь на це запитання непроста, і шукати її треба у фундаментальних змінах, які відбулися у стосунках між чоловіками й жінками нашої країни після розпаду СРСР. Припинення функціонування цього державно-екзистенціального конгломерату спричинило колосальні зміни у структурі суспільної реальності, і однією з них стала радикальна зміна ролей, що їх відігравали обидві статі в Радянському Союзі. В СРСР чоловіки активно формували як ідеологічну структуру радянського суспільства, так і протидію їй (дисиденти). Вони були законодавцями інтелектуальної моди й активно взаємодіяли з радянською реальністю, роботу якої добре розуміли. Зі свого боку радянські жінки з більшим бажанням, ніж зараз, виконували традиційні функції берегинь родинного вогнища, беручи участь в управлінні суспільною реальністю не тільки прямо, а й шляхом впливу на своїх чоловіків або партнерів. Їхня краса слугувала головним призом в ідеологічній та інтелектуальній конкуренції радянських чоловіків. Наприкінці існування СРСР, коли дедалі більше чоловіків, зрозумівши нерозв'язуваність його проблем, самоусувалися від активної участі в економічному й громадському житті, жінки почали адаптуватися до цих змін і брати на себе дедалі більший тягар із забезпечення функціонування радянської реальності. Їх часто можна було побачити на виконанні таких традиційно чоловічих робіт, як укладання асфальту, будівництво тощо.

Коли ж реальність, постульована Радянським Союзом як єдино правильна, канула в Лету, українські чоловіки й жінки опинилася у важкій екзистенціальній ситуації, вибиратися з якої вирішили кожен по-своєму. Чоловіки раптом збагнули, що живуть на уламках світу, за налагоджену роботу якого колись відповідали і причин розпаду якого так і не осягнули. Мільйони їх опинилися раптом у чужій, абсолютно незнайомій їм реальності, принцип функціонування якої можна було знайти лише шляхом розкладання її на складові.

Напевно, для чоловіків узагалі в якомусь сенсі вбивчо жити у світі, роботи якого вони не розуміють. Саме тому мільйони пострадянських чоловіків замість нового світу вирішили за краще розкладати на складові себе. Вони сіли на дивани, ввімкнули телевізори, узяли пляшки з горілкою і масово почали залишати цю нову реальність спочатку духовно, а потім і фізично. Твердження, що СРСР розпався мирно, без громадянської війни, повністю хибне. Мільйонні демографічні втрати здебільшого чоловічого населення за останні 20 років відображають той факт, що війна все-таки відбулася. Між чоловіком і дружиною...

Порівнюючи обидві людські статі, американський учений Томас Кірквуд назвав жінок ідеальними біологічними створіннями, порівняно з якими чоловіки є ледь не одноразовими конструкціями. За своєю природою жінки набагато більш адаптивні до змін. Це особливо відчувається під час соціальних криз і змін суспільно-економічних систем, коли більшість чоловіків, опиняючись не при ділі, відчувають приплив безсилля і відступають перед труднощами, тоді як жінки швидко пристосовуються до нових викликів, які виникають на рівні безпосереднього виживання та розподілу матеріальних ресурсів. Не будучи зацикленими на необхідності детально розуміти, як працює світ, що їх оточує (хоча володіння цією здатністю в них ніхто не заперечує), вони чутливо вловлюють нові можливості, що надаються змінами, і починають відбудовувати свій світ заново, знизу вгору.

Усе це призвело до того, що сучасна пострадянська реальність, де немає масштабних будівництв, де потрібна чоловіча праця, тримається в основному на роботі жінок, у яких виявилося набагато менше ідеологічних перешкод, щоб вважати цей новий світ гідним об'єктом, аби докласти до нього свою енергію. Саме жінки в нашій країні сидять на касах, продають путівки й заповнюють незліченні офіси столичних фірм, у той час як більшість українських чоловіків, які не входять до вузького прошарку середнього класу, або працюють на знущально дрібних підручних роботах, або не працюють узагалі.

Особливий виняток із цього правила становлять лише ті деякі чоловіки, яких навіть в Україні називають новими росіянами і які навчилися ефективно експлуатувати нову пострадянську реальність без особливого упору на її можливі ідеологічні або інтелектуальні складові. Саме вони, починаючи з 1990-х рр., стали головним об'єктом жадання наших жінок, які усвідомили, що, завоювавши серце нувориша, вони зможуть потрапити простісінько туди, куди їхня колишня країна так і не потрапила, - у персональний комунізм практично необмеженого споживання. Впровадивши цей суто меркантильний елемент у структуру своїх жадань, багато хто з наших жінок у своєму бажанні отримувати дивіденди не почасово й не від окремих клієнтів, а довічно й від одного, стали своєрідними повіями в оптовому масштабі, нехай лише на рівні фантазій. Всі інші чоловіки стали цікавити їх здебільшого як підсобний матеріал, придатний для використання лише як запасний варіант.

Звичайно ж, нові росіяни скористалися цією ситуацією на повну. Приватизувавши, слідом за українськими заводами й фабриками, і українських жінок, вони почали міняти їх як одноразові гумові рукавички, що призвело до виникнення в наших жінок їхнього сумнозвісного комплексу неповноцінності, який вони відчувають перед будь-яким потенційно багатим чоловіком і по ланцюжку намагаються передати будь-якому потенційно бідному.

Проживши тривалий час за кордоном, автор часто бачив у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі й Парижі типові пари, які складаються зазвичай з літніх товстих і потворних пострадянських багатіїв та їхніх молодих, вродливих і абсолютно продажних супутниць. Закрадається думка, що славетна краса українських жінок є нічим іншим, як зворотним боком потворності українських чоловіків. Схоже, що кількість краси в будь-якому суспільстві постійна, і якщо одна зі статей починає акумулювати її надто сильно, то це відбувається за рахунок іншої.

Концентрація жіночої краси в Україні призводить до того, що навіть ті, хто називає себе феміністками (ФЕМЕН), мають звабливі форми. Саме тому ФЕМЕН не мають жодного відношення до справжнього фемінізму, і саме тому найбільше їх не люблять не продажні чоловіки-політики, а справжні західні феміністки. Ну, а на політиків-чоловіків слогани на тілах активісток ФЕМЕН узагалі не можуть діяти, оскільки навіть найрозумніший чоловік втрачає здатність читати, побачивши гарне жіноче тіло. У результаті слогани ці з екранів телевізорів читають переважно ті, хто їх написав, - інформаційні імпортери української жіночої шкіри.

Чи потрібно Україні стільки гарних жінок, якщо краса їхня настільки продажна й іде на шкоду появі в країні нормальних чоловіків? Коли жіноча краса перетворюється на товар у таких кількостях, це стає потужним стимулом для існування чоловіків, які за своєю природою не здатні на нормальне ставлення до жінки й які вперто деруться на вершину суспільства саме за тим, щоб мати необмежений доступ до вмісту місцевих жіночих трусів і ліфчиків. Понад 150 років тому Микола Гоголь критикував дружин державних чиновників за слідування іноземній моді, що змушувало їхніх чоловіків брати дедалі більші хабарі й підривати економічні основи імперії. Сьогодні Гоголь здивувався б дріб'язковості своєї критики, довідавшись, на що йдуть нинішні можновладці, аби забезпечити віллами, лімузинами та подорожами не тільки своїх дружин, а й гареми коханок, утримання яких зрештою закладається в ціну практично всього, що ми з вами купуємо.

Напевно, для нашої країни було б краще не мати стільки гарних жінок, а мати таких, хто своєю красою і розумом заохочував би тип чоловіків, справді необхідний Україні. Чоловіків, які не дивилися б на жінок по-споживацьки, а змогли б сформулювати для України ідеологію, в якій активне й розумне ставлення чоловіків до життя було б обов'язковою складовою. Нашим жінкам слід, нарешті, перестати плутати один з наслідків персонального успіху, тобто гроші, з його причиною. Вони мусять зрозуміти, що розум і красу слід міняти не на гроші, а на думки, ідеї та концепції, які змогли б фундаментально (а не тільки на час швидкоплинної пристрасті) змінювати навколишній світ. Вони повинні усвідомити: якщо вони приймуть цей принцип, то стануть повноправними співавторами нової пострадянської реальності, де нам, чоловікам, уже не знадобиться пляшка як незмінний атрибут побуту. Доки в цій країні не буде нормальних жінок, доти нормальні чоловіки з'явитися тут просто не зможуть.

Гадаю, більшість читачок запитають: "Навіщо ж звинувачувати нас у всіх бідах? Хіба нам легко живеться в цій країні?". Для розради можна сказати: "Зате тут легко вмирається чоловікам".

Мільйони українських жінок скаржаться на те, що не можуть знайти нормального партнера і що якість більшості українських чоловіків критично впала. Однак це - не що інше, як результат тієї селекційної політики, яку самі жінки проводили серед чоловіків упродовж останніх 20 років, вимагаючи від них формальної успішності у світі, що працював не за їхніми вигаданими правилами. Забуваючи, наскільки велика різниця між сприйняттям світу в різних статей, українські жінки вимагали від своїх чоловіків робити те саме, що й вони, чим убивали в них те, що робить чоловіка чоловіком.

У результаті співвідношення між потенційними партнерами серед українських жінок і чоловіків становить чотири до одного й не збирається поліпшуватися найближчим часом. Звичайно, наші жінки не сидять склавши руки. Вони активно шукають собі чоловіків за кордоном, але такий відхід від реальності не розв'язує споконвічної проблеми, а головне - не рятує українських жінок від довічного психологічного комплексу кількісної нерівності з чоловіками.

Звичайно, наші жінки скажуть, що намагаються виходити з цієї патової ситуації, як можуть. І що основна провина в дивовижній неадекватності українських чоловіків лежить на них самих - ледарях, імбіцилах та алкоголіках. Але звідки з'являються такі чоловіки? Хто їх народжує, вирощує й виховує? Хто навіює їм стандарти розуму й краси? Правильно, в основному наші жінки. Ми, чоловіки, хочемо тільки одного - бути такими, якими відбиваємося у ваших очах. І якщо ці очі нічого, крім грошей, речей і формального успіху не бачать, така утилітарність і робить із нас моральних і фізичних виродків у великих кількостях. Єдине, що може змусити змінитися нас, не гнучких за природою чоловіків, так це правильне до нас ставлення з боку жінок, яке враховувало б найважливішу умову для такої зміни - щоб ми свідомо, за своїми кресленнями, будували б світ, який розуміємо. Адже тільки зрозумівши реальність, яка нас оточує, ми, чоловіки, зможемо прийняти й запрягти її вітрила у вітер нашої енергії.

Якщо ідеологіям випадає народжуватися в чоловічих головах, і якщо вони одні здатні зробити чоловіків гідними себе й своїх жінок, то останні повинні допомогти їм у цьому, якщо хочуть мати поруч партнерів, яких могли б поважати і якими хотіли б любуватися. Ми зможемо зробити це тільки разом. Або ж - продовжимо самознищуватися кожен окремо.

Я не стверджую, що всі українки - продажні жінки, здатні кохати тільки за гроші. Вірю, що це не так. Цією статтею я хочу не скривдити українських жінок, а допомогти їм зрозуміти, як працює чоловіче мислення, щоб вони могли у свою чергу скоригувати своє, жіноче. Просто дуже важливо усунути або хоча б радикально знизити фактор меркантильності, який роз'їдає стосунки між сучасними українськими чоловіками й жінками. Принци, яких так чекають у своїй душі мільйони українських жінок, ніколи не з'являться в країні, де живуть самі купці й купчихи.

І коли ми, українські чоловіки й жінки, зрозуміємо, як глибоко загрузли в безплідному болоті меркантильності та взаємних претензій, з'явиться надія, що колись ситуація зміниться, і що найніжніші жінки у світі перестануть бути найпродажнішими. А найледачіші та найтупіші у світі чоловіки, прийшовши ввечері додому, на запитання своїх дружин про те, чим займалися цілий день, зможуть відповісти: "Ти нізащо не повіриш!".