Потрібен прогресор

Майдан програв. Хоч як гірко це усвідомлювати, але така об'єктивна історична реальність, яку треба прийняти, щоб зробити правильні висновки і продовжити боротьбу.

Майдан від самого початку був приречений на поразку, бо в нього не було цілей, принципів і лідерів. Майдан був поривом, протестом світлих людей, які не бажають жити під владою неосвіченої, чванливої, патологічно жадібної людини; і в цьому він досяг результату - головного самодура прогнали, але інші деспоти, кріпосники, олігархи й самі правила гри збереглися.

У дні Майдану й одразу після втечі Віктора Федоровича здавалося, що як колись уже бути не може. Однак життя стало навіть гіршим, цинічнішим, підступнішим. Ідеалами Майдану почали називати зухвале злодійство, неприкрите лицемірство і нескінченну зраду, якими заражена т.зв. еліта. Ці люди, котрі сьогодні перебувають при владі чи в опозиції, не були і не могли бути лідерами Майдану, вони ніколи не були носіями його ідей. Бо в Майдану не було справжніх лідерів, не було ідеології протесту, чіткого плану захоплення влади, як і плану подальшого життєустрою.

Янукович утік, і на його місце одразу ж сіли інші януковичі - псевдопатріоти, псевдореволюціонери й псевдодемократи. Ці досить обмежені люди, користолюбці й пристосуванці, з перших днів перебування при владі почали рити собі ту саму яму, до якої потрапив їхній попередник. Крадуть настільки безстрашно й нещадно, як у період пізнього Середньовіччя. І так само, як у Середньовіччі, кінець кар'єри корупціонера на пласі видається цілком прийнятним - щоб настрахати і щоб більше не кортіло.

Інакше, здається, їх не зупинити. Кілька тисяч або десятків тисяч чиновників, прокурорів, суддів в Україні тільки те й роблять, що несамовито грабують країну особисто або покривають і відмазують тих, хто грабує. Ці паразити руйнують найважливіше в людині - почуття власної гідності, віру у свої сили й віру у справедливість. Без усунення паразитів від влади, без ліквідації самого класу корупціонерів, без змін установлених іще Кучмою правил гри життя не зміниться.

Третій Майдан не допоможе. Не так уже й важко, але зовсім недостатньо підняти людей на протест, відсторонити нинішніх від влади. Цього справді недостатньо. Треба ще при цьому не підіграти Кремлю й не розвалити країну. На місце Порошенка прийде черговий "лідер", у парламенті засядуть нові-старі обличчя, однак сама система не зміниться.

Система, лідери і ключові особи якої обираються з тієї самої колоди постсовкової злодійської "еліти", не може змінитися, хоч скільки перетасовуй карти. Апологетом жорстких, негайних і вкрай необхідних змін може бути тільки незабруднена системою людина, не зв'язана зобов'язаннями, компроматом і круговою порукою з корумпованою чиновницькою клікою.

Ми явно йдемо до диктатури. Якщо президентові вдасться остаточно підім'яти під себе всі гілки влади, то фактично буде встановлено чиновницьку диктатуру білоруського або казахського зразка, спрямовану на збереження існуючого статус-кво шляхом максимальної централізації влади в руках закритого і геть корумпованого чиновницького апарату. Другий імовірний варіант диктатури - встановлення диктату "прогресорів (за Стругацькими) - людей, ніяк не пов'язаних із чиновництвом, людей, яким довіряє суспільство і які здатні уникнути спокуси особистого збагачення заради проведення необхідних реформ.

Нічого фантастичного і неймовірного в ідеї прогресорства немає. Таке не раз уже траплялося у світовій історії. Такими прогресорами для своїх країн були Ататюрк, Рузвельт, Бен-Гуріон… Прогресорами для України - у своїх сферах - були активісти Майдану і волонтери. Тепер нам потрібен державник-прогресор - незабруднений, невигаданий, не вихідець зі студії Савіка Шустера, а справжній національний лідер зі своїми принципами, ідеями перебудови країни й чітким планом проведення реформ.

Неймовірно?.. Але це чи не єдиний шанс.